Поранений під Водяним «кіборг» Микола Гуцаленко «Кока» помер у лікарні

Десантник 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Микола Гуцаленко позивний «Кока» помер у стані коми в реанімації обласної лікарні ім. Мечникова у Дніпрі в четвер пізно ввечері.

Воїн отримав важке поранення в голову під час виконання бойового завдання в районі Водяного на маріупольському напрямку у вівторок, 21 лютого. Усі ці дні лікарі боролися за його життя.

Про це повідомляють волонтери, журналісти і активісти у соцмережах у п’ятницю.

Більшість з них були особисто знайомі із загиблим воїном.  

Микола Гуцаленко «Кока» є уродженцем міста Первомайськ Миколаївської області. Бойове хрещення отримав влітку 2014 року під Волновахою. Пізніше став одним з "кіборгів" - захисників  Донецького аеропорту наприкінці 2014 - початку 2015 років.

"Кока" був одним з тих "кіборгів", які вивісили державний прапор України над новим терміналом летовища.

У захисника України залишилися батьки, дружина і дев’ятимісячний син.

«Ще один янгол пішов на небеса. На превеликий жаль, як не намагалися лікарі, Микола Гуцаленко, «Кока», наше сонечко, помер в реанімації лікарні Мечникова. Вічна пам’ять тобі, Герою! Ми молилися, ми сподівалися, ми вірили. Але...», - однією з перших повідомила про гірку втрату волонтер Юлія Толмачова.

Ще напередодні, у четвер ввечері, радник голови Дніпропетровської облдержадміністрації Тетяна Губа закликала у Facebook  схаменутися тих, хто вже почав розповсюджувати інформацію про смерть «кіборга».

«Гуцаленко Микола Віталійович, молодший лейтенант, живий, стан вкрай важкий.

Не телефонуйте у відділення реанімації, не заважайте медперсоналу питаннями. Поруч мама і дружина. Лікарі Мечникова щохвилини ведуть боротьбу за його життя. З самого ранку в мене розривається телефон з жахливими питаннями. Не телефонуйте»,  - писала пані Губа.

Зазначимо, що після того як «Коку» доставили у стані коми до Дніпра за його життя боролися не лише кращі нейрохірурги, але й волонтери і журналісти, які збирали гроші задля забезпечення пораненого воїна усім необхідним.

«На жаль Микола помер не приходячи до тями. Його не вдалося врятувати. Травма голови була не сумісна із життям. Найменше, що ми можемо зробити - це пам'ятати. Він віддав найцінніше, що є в людини - своє життя, аби Батьківщина була вільна. Пам'ятайте про жертву, на яку він пішов заради нас!  Героям Слава! Смерть ворогам!», написала у Facebook  журналістка Марія Литвинчук, яка свого часу брала інтерв’ю у «Коки».

«У грудні йому виповнилося 25 років. Небесне воїнство поповнилося ще одним мужнім Захисником Вітчизни. Схилимо чоло у скорботі. Особовий склад 79-ї окремої десантно-штурмової бригади та командування ВДВ ЗСУ висловлює співчуття родині загиблого бойового товариша, справжнього патріота. Десантники не вмирають, вони йдуть на небо», - зазначається на сторінці командування Високомобільних десантних військ у Facebook. 

В одному з інтерв’ю Радіо Свобода захисник Донецького аеропорту Микола Гуцаленко ще у травні 2015 року казав: «Моя війна почалася 3 липня 2014 року. Червоний лиман, Волноваха. Перший бій був дуже страшним, незрозумілим. Це було тоді, коли 79-а окрема аеромобільна бригада потрапила в засаду. Було страшно, бо несподівано й незрозуміло. Та хлопці були молодці – відбили атаку. У мене адреналін піднявся до такого рівня, що навіть передати відчуття важко. А потім включається інстинкт самозбереження й починаєш думати швидше, блискавично знаходити рішення де сховатися, чим прикритися й звідки вистрілити».

«Кока» також вважав, що не можна відмовлятися повертатися на фронт, але й не засуджував тих бійців, які не наважилися на це, після того, як вже дізналися, яким є пекло війни.

«Хтось відмовляється, боїться, хтось їде. Ми нікого не засуджуємо. Я зрозумів, що це не можна робити, після першої втрати друзів. Коли ми під Слов’янськом стояли, я побачив, як мінометом накрило Антона і Дмитра, якому тоді лише 19 виповнювалось, день народження святкував. Я побачив їхні ноги на броні. З того моменту, я ніколи не засуджував тих, хто відмовлявся. Кожному своє», - казав «кіборг» Гуцаленко.

Водночас, його дратували ті, хто взагалі відмовлявся іти до армії на строкову службу або під час мобілізації: «Складно сприймати чоловіків, які відмовляються воювати. Усіх можна зрозуміти, але шість тисяч призовників, лише з Миколаївської області, які відмовились іти на війну – це вже занадто».