Мандрівки Європою або Ду ю спік інгліш?

15:02, 27.10.2016

Німці не розуміють англійської. Так, спокійно, карта в руках, знайдемо. Скільки того Дрездена. Вулиця Зальцгассе – пробігли, вулиця Шильцгассе – пробігли, вулиця...

 

- Боже, де ж ту зупинку шукати? Через 15 хвилин відправлення на Прагу! – захекано вигукую я. - Хоч би хтось англійську знав! Капець якийсь. Ду ю спік інгліш?

 

Німці проходять, усміхаються, розводять руками. Повз нашу родину пробігає пара– європейці, якісь місцеві, хлопець і дівчина, озираються.

 

– А що Вам треба?– питають українською.


–  Ура! – верещу я! – Свої!


– Та не те слово! – сміється хлопець, – Кругом свої, німців у Німеччині зовсім уже мало лишилося. То що Вам треба?


–  Зупинку шукаємо, з якої ідуть автобуси на Прагу.


–  А! То це вам прямо, заходите на залізничний вокзал, а за ним зупинки міжнародних автобусів.

 

Ми дякуємо, влітаємо до вокзалу. А тут куди? Суцільні вказівники виключно німецькою.І це на міжнародному вокзалі. Оголошують усе німецькою. Навпроти на стіні величезна карта INFORMATION. Ура! Ооооо! А-ха-ха! Заголовок англійською, але весь текст-пояснення німецькою. А час, час не стоїть, час невпинно біжить.


– Ду ю спік інгліш? Ду ю спік інгліш? – не витримує доня і починає гукати в натовп. Повз нас поспішають німці, вкотре, усміхаючись, розводять руками. Якимось чудом самі знаходимо потрібну зупинку. Вирішили, що німецьке слово Prag – це Прага.


Раптом збоку чуємо розгублене:


– Ду ю спік інгліш? Ду ю спік інгліш?

 

Китаєць. Як то кажуть, на сцені новий герой, декорації ті самі: німці, які розводять руками! Ми відгукнулися англійською, треба ж братові по нещастю допомогти. От і англійська знадобилася. Виявляється, теж шукає Прагу…

 

2 години фіть – ми на місці. Далі нам в аеропорт, там літак на Київ. Ну що, таксі?

 

«Хочу в чеське метро!» – видає син. У нього своє дослідження. У мене – мовне, у нього – транспортне. Чоловік зітхає, хапає валізи. Спускаємося в метро. Йошкін кот, де ж білети купуються? Підходимо до інформаційного вікна. Англійська в працівниці метро така, що просимо її перейти на чеську. Квитки треба купити в автоматі. Чорт, на автоматі купа кнопок з чеськими написами, яку натискати? Перепробували різні варіанти – випльовує гроші і квиток не дає.

 

– О, ні! – стогну я, і знову гукаємо в натовп, тільки вже чеський, – Ду ю спік інгліш?


Хоча, кого я питаю? Два дні тому ми вже шукали в Чехії англомовних. Чехи, як і німці, розводять руками. Поруч зупиняється жінка.

 

–  Що Вам треба? – питає українською. Я починаю сміятися, тим часом родина купує з її допомогою квитки.

 

В метро ми примудряємося заблудитися. Учеському метро всі оголошення виключно чеською (згадую наші українсько-англійські). До речі, наше метро краще. Так от, вийшли ми не на тій станції. Розгублено крутимо головою. Ну і вже своє звичне:

 

–  Ду ю спік інгліш? Хоч хтось обізвіться!

 

Підходить хлопець.

 

– Що Ви шукаєте? – питає українською.

 

Я регочу, слухаю підказки. З метро біжимо на аеропортівський автобус. В середині автобусу – електронне табло з чеськими назвами зупинок. Натиснеш потрібну зупинку – вийдеш. Термінал 1, 2, 3 – три різні зупинки. Ну, і де нам виходити?

 

Поки автобус їде, витягаю квитки:

 

– Слухайте, термінал не вказаний, де ж краще вийти?

 

Дочка за своє:

 

– Ду ю спік інгліш? – до жінки поруч.

 

– Не треба інгліш, – каже жінка українською, – вийдіть на першому, якщо треба буде, пройдетеся, там поруч.

 

– Ви тут живете? – у мене відразу купа питань.

 

– Так.

 

– Добре тут?

 

– Звісно.

 

– А чим добре?

 

– Тут не футболять людьми, як у нас. Як прийдеш із питанням в якийсь кабінет, то тебе не пошлють по колу ще в десять кабінетів, а тут же будуть вирішувати. Якщо не зможуть самі, кудись дзвонитимуть, дізнаватимуться…

 

Я зітхаю. Прощаємося. Розкидало наших світами. Ото по мові тільки й пізнаємося…

 

Стоп. Я ж про англійську мову писала. То що ж англійська? І в Чехії, і в Німеччині я знайшла острівці англійської – це Макдональдз.

 

То що, не вчити? Вчити! Це мова науки, інтернету та й спілкування теж. Он, з китайцем порозумілися.Чим більше мов ти знаєш, тим більше шансів порозумітися. Однак, у мене таке враження, що ми, українці, не можемо жити, щоб «не сотворити собі кумира». При чому в усьому, і в мовному питанні теж. Спочатку дивилися на все через призму російської мови, ледве не молилися на неї, зараз кинулися до іншої призми – англійської.

 

А насправді у кожній країні своя мова, чудова, прекрасна, неповторна, особлива. І кожен народ це розуміє і береже своє, і примножує. От би і нам так навчитися берегти і примножувати! У багатьох країнах діють обмеження на вживання іноземних слів, якщо є свої відповідники. От би і нам так!

 

То що ж з англійською? Учіть. Чесно. Однак, мандруючи в інші країни, запасіться кількома, хоча б необхідними фразами мовою тієї країни, куди їдете. Та й перевірений часом словничок-розмовник саме тією мовою не завадить. Інтернет, до речі, з гугл транслейтом, не кругом ловить. Та й у роумінгу дорогий він.

  • Закон про мобілізацію поганий і запізнілий

    Нині ми отримали не просто поганий, а ще й запізнілий закон, який не посилить мобілізацію нових захисників, але цілком може послабити мотивацію тих, хто захищає країну вже не перший рік. >>

  • Мобілізація: чотири болючих питання

    Відповідати за мобілізацію мають вмотивовані та компетентні люди. Міноборони та ТЦК нічого не роблять, чекають на добровольців та тих, кого інколи хапають у бусік. >>

  • «Руський мір» інспірує в США неомаккартизм

    На берегах Потомаку не повинні забувати, як після другої світової війни Білому дому довелося долати поширення комуністичної ідеології колишнього СРСР створенням сумнозвісної комісії сенатора-республіканця ( ! ) Джорджа Маккарті із розслідування антиамериканської діяльності. >>

  • Чому Ізраїлю на відміну від України вдається тримати увагу світу

    Позитивні лицеміри бідкаються через чергову надану США високотехнологічну допомогу Ізраїлю - і традиційно не бачать причин чому ж Ізраїлю на відміну від України вдається тримати увагу найпотужнішої держави світу. >>