Нащадки «Катюші» утюжать Донбас

Кожного року на початку травня зустрічаюсь з учнями Опитненської школи на уроках патріотичного виховання. До 2014 року, як папуга, повторював, запевняючи дітей, що війни більше не буде. У цьому році довелося на уроці перед воїнами АТО та школярами каятися. 

Дуже гірким нагадуванням про війну стало відвідування європейськими парламентаріями міста Слов’янськ, зруйнованого селища Семенівка та руїн моста через річку Торець. Кожного року мені дають путівку у Святогірський шпиталь для інвалідів ВОВ, то цю картину бачу, перетинаючи річку через понтонний міст. Далі, коли звертаю з траси Ростов—Харків на Святогірськ, проїжджаю поля, де в липні 43-го бачив сотні тіл загиблих радянських воїнів. Звідси починалося визволення Донбасу від німецько-фашистських загарбників. У рідному селі Богородичне Слов’янського району із семисот хат залишилось півтора десятка — їх спалили «Катюші». Те саме сталося і з сусіднім селом Гола Долина. На плиті Меморіалу воїнам ВОВ викарбуване прізвище мого рідного дядька, який загинув, визволяючи рідне село.

Минуло 70 років, я в Бахмутському (донедавна Артемівському) районі. 14 лютого минулого року був обстріл селища російськими «Градами» — нащадками тієї ж таки «Катюші» — з боку міста Горлівка. Спалено амбулаторію, пошкоджено музичну школу, гуртожиток та сусідські гаражі. Ракета розірвалася метрів за десять від школи — на щастя, споруда залишилася неушкодженою. Обійшлось, слава Богу, і без людських жертв. Щоночі тріщать кулеметні черги  і вибухають міни, снаряди й ракети. Члени сім’ї тремтять від страху, бо Луганське, Зайцеве та Майорське, де не вщухають бої, — зов­сім поруч.

Щойно обездолені односельці отримали гуманітарну допомогу від Чеської Республіки — чим не американський «ленд-ліз» часів Другої світової? Із навколишніх сіл дітей привозять у школу під охороною воїнів АТО. До яких пір буде вживатися абсурдна абревіатура «АТО»? Бо ж усі ознаки війни мені відомі з дитинства.