Стрічки в багнюці або Два слова про блокаду

14:20, 11.02.2017

Добре, що мене не запитують про блокаду. Як я до цього ставлюся і таке інше ...


Мені важко було б знайти відповідь.


Мені важко було б знайти відповідь, а потім згадала б – у перший рік правління Януковича, коли Україна почала отримувати перші ляпаси, ми придумали акцію «Лента за лентою». Тобто, кожному, хто мріє про вільну Україну, бачить Україну демократичною і незалежною від Росії, пропонувалося повісити на сумки, рюкзаки, петлички стрічку в кольорах українського прапора. Жовтий, блакитний ...


Люди підхопили цю наївну, але разом з тим відчайдушну фронду розбитих надій.
А незабаром Анна Герман, мир ботоксу її, оголосила державну акцію – повісь на сумку жовто-блакитну стрічку!


І за гроші Партії Регіонів почали закуповуватися ці стрічки. Їх видавали в транспорті і переходах. Люди охоче брали ці стрічки і в'язали на свої сумки. Акція була миттєво пошарпана і заляпана багнюкою. Буквально – ми піднімали з землі жмути цих стрічок. Які миттєво перестали бути сакральними, тому що перетворилися на моду.


Так я вперше пізнала на власній шкірі відомий постулат: «Якщо не можеш придушити бунт – очоль його!».


Нинішня блокада назрівала.

Блокада залізничних колій – це єдиний спосіб хоч якось придушити недореспубліки.

Замість постійного фінансування українською владою цих самих недореспублік. А ми їх фінансуємо, так. Навіть не сумнівайтеся.

Ось-ось мала спалахнути акція або щось подібне.

І акцію вирішили форсувати. Очоливши самі-знаєте-ким.


І вуаля. Старий як світ, девіз, зіграв знову!

Всі, хто міг би підтримати цю акцію – відвернулися від неї завдяки самі-знаєте-кому.

Завдяки людям, які розгубили свій авторитет на маргіналі.


Саме ці люди мали очолити акцію, щоб вона НЕ ВДАЛАСЯ.

Щоб вона від початку була приречена на провал.

Потрібну. Абсолютно необхідну в наш час акцію. Акцію, яка могла б переламати хід нашої війни.

Її швидко і з випередженням зробили маргінальною і заплямованою.

 

... І знову наші стрічки кольори українського прапора лежать в багнюці.

А хто зіграв на випередження ...

Хто розробив і здійснив цю недоблокаду ...

Думайте самі.


Мені боляче.

Там, в блокаді – реальні ветерани війни. Реальні бійці 14-15-х років війни. Я знаю багатьох з них. І знаю, наскільки боляче їм.

Вони в сюрі. У самому вирі тупого, але такого ясного сюрреалізму нашої війни.

Ось вам витяжка з поста. Ось вам виписка з сюру нашої дивної, незрозумілої – такої зрозумілої, кривавої, страшної війни.


.......... «Сьогодні відвідав залізничний переїзд в місті Бахмут, де розташований ще один пункт блокування торгівлі з терористами.

Якраз під'їхали представники Укрзалізниці області і просили відпустити їхній тепловоз, який зараз і слугує перепоною для вантажних потягів в бік днр/лнр.
Йому задали багато питань і виявилось, що на непідконтрольній території є українські станції, працюють українські залізничники, що отримують в Україні зарплату. При тому, вони ремонтують залізничні колії терористам і забезпечують роботу станцій. Їхні діти ходять в школу, де їм розповідають, що Гіві і Моторолла – то герої, а ми фашисти. Паспорт у них також днр є, інакше не жили б там. Отака ситуація.
Репортаж буде ввечері.

upd. Переслухав синхрон. Тарас Пастух задав питання представнику Укрзалізниці: «Тобто ваші працівники отримують зарплатню з бюджету України за ремонт колій, по яких терористи доставляють снаряди, з яких потім обстрілюють наші території в тому числі Авдіївку?» - «Я розумію. Але в нас розпорядження (від СБУ)», - відповів представник Укрзалізниці»...


І це справді так.

Охорона одного з мерів українського боку Донбасу кожного дня їздить на роботу з Донецька.

Менти, які свого часу начудили на сепарскому боці, зараз благополучно служать в Бахмуті. І чудять тут, на українській території.

І це тільки приклади навспак. Насправді їх набагато більше.

На кожному кроці.


Щодо торгівлі зброєю на той бік.

Вона є, і теж аж горить.

Ви скажете – а навіщо? Д_ЛНР напхані зброєю з Росії по саме … – загалом, вам по пояс буде. Навіщо, мовляв, ще купувати українську зброю?

Ось і я теж спочатку не розуміла. А все виявилося просто.

Зброя – вона як-не-як, але все ж контролюється. Ось свиснеш ти автомат, захочеш його продати, а хоп –  на автоматі номер. Не дай Бог, потрапиш з цим номером. Зайва стаття.
Інша справа – автомат російський. Загублені російські автомати у нас наче не в розшуку. Трофейний – і справа з кінцями.


Точно так і на тому боці. Українські автомати в ціні з тієї ж причини їхньої неврахованості.
Ось і йде обмін-торгівля на два фронти. Ви нам зброю вашу, ми вам – нашу.

Війна війною, а обід – за розкладом.

 


Ось і виступають наші блокадники проти цього всього – та тільки їх вже не слухають. Та тільки їх вже не підтримують.

Дуже гидко нашим активістам стати поруч з Семенченком і Парасюком. Гребують-с ...


Справу зроблено.

Не хочеш бунту – організуй і очоль його сам.


... Валяються наші стрічки в багнюці.

Як завжди…


Джерело

  • Троха про Скрипку і не тільки

    Для того, хто не боїться втратити свою першосортність (на основі приналежності до Росії чи російської мови), нема проблеми мовного питання. Для того, хто боїться – починається гвалт «гуманізму-прав-чєловека», бо СТРАХ ототожнитися з «другосортними українцями» – страх знищення, страх смерті. >>

  • Українці, не працюйте на росіян. Бо це смерть

    На російському сухогрузі "Герої Арсеналу" українці загинули не так через шторм, як через те, що Росія намагається обійти санкції проти портів окупованого Криму та уникнути оподаткування. >>

  • Про мовну психотравму і українське ґетто

    Після століть імперського катка варіант «а тепер давайте перегорнемо сторінку і з цього моменту хай буде мир, дружба, рівні можливості і політкоректність, а хто не погоджується з цим, той упоротий і національно озабочєний» – не працює. >>

  • Тихий спротив декомунізації,

    Надважливий, на моє глибоке переконання, Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону і пропаганду їх символіки» має сприяти відродженню історичної пам’яті та консолідації українського народу. >>