Троха про Скрипку і не тільки

16:45, 24.04.2017

Я двомовна. Народилася і жила до 8 років в Росії, біля білих ведмедів і північного сяйва. Мене вчили так: хто до тебе звертається українською, відповідай українською, звертаються російською – відповідай російською. Росія ж бо...

 

В мене нема травми «україномовності», як про це геніально написала Мирослава Барчук. Мені було чхати на тих, хто казав: «селючка-чи-ще-там-що». Я знала, що я «круче», бо тямлю, що таке СРСР, а вони не тямлять. Або роблять вигляд, що не тямлять...

 

В мене є травма українськості. Ти просто «погана», тому, що українка, тому, що любиш Шевченка, тому, що носиш вишиванку, ага, в 197... якомусь таммм... «хі-хі», як то? Дурочка... поблажливо так...

 

Дивним чином травму цю завдавали в більшості таки українці, україномовні...
Відстоювати своє, любити своє – то було щось каригідне. КАРИ гідне. Річ не в мові, не тільки в мові...

 

Знаєте, навіщо ця війна? щоб ми НАРЕШТІ навчилися любити своє, визнавати своє, поважати СВОЄ!!! ОДИН ОДНОГО!!!

 

Ан нє: подивімся на схід, що там? У Москві нігті обрізають? О, то ми собі пальці обріжем! А чо тільки пальці? Давайте по лікті!!!

 

Нє-нє, на схід дивитись не гоже, дивімся на захід! Там що? Нарощують нігті? О, то ми собі теж наростимо!!! На 1 см? Нє, на 10!!! На метр! На 10 метрів!!!

 

Що, зле? Але зате ми європейці! Європейськіші європейців! А наші баби нігті не нарощували? А, то вони були дурні, бо все українське дурне...

 

Не вірите? Хто знав Маряну Садовську ДО ТОГО, як її визнали за кордоном??? А вона ж зі Львова, з українського і україномовного середовища...

 

Чому читаємо Оксану Забужко? Бо її друкують імпортними мовами? Молодець Оксана, зуміла організувати. А якби не зуміла? То так, добре, але то ж вам не... (вставте миле вам прізвище від Москви до Лондона).

 

Хто знає, що ІВАН ФРАНКО в 1895-1910 роках зробив геніальний футуристичний аналіз сучасного йому «марксизму-ленінізму», передбачивши і комуністичну деспотію СРСР 1930-х, і подвійні стандарти, і катастрофічний вплив їх на українські справи? Це він, ВІН назвав тогочасний соціал-демократичний рух «релігією ненависті».

 

Отак... Атеїстичний комунізм як релігія ненависті... Геніальний Франко... Був би він євреєм, поляком чи росіянином – НІХТО, в тому числі НІХТО З УКРАЇНЦІВ не засумнівався б у його геніальності... А так... Ну Франко, якийсь там, ага... Що мудрого може сказати українець?

 

Була в моєму дитинстві така собі українська тітонька, яка казала: «ліпше поцюлюю чужого в ср***у, як свого в руку». Отак, прямим текстом. Молодець, вміла формулювати філософське кредо. Ай, но!

 

Ющенко поганий!!! Не привів нас до раю! Порох поганий! Та що там проти них янек, юля і кучма, от вони..........

 

Якщо не привів нас до раю – ату його!!!

 

Що там хлопці на передовій? Та то алкоголіки! Волонтери? Брехуни вони!

 

Що там наші музиканти? Хіба вони можуть рівнятися із....

 

Що там наші лікарі? От...

 

Науковці? А їх друкували в Америці?

 

Га, а американців судять про те чи вони друкувалися в Україні? Хі-хі-хі.. В Україні? А уявляєте собі японця, якого японці будуть судити по тому, чи він має успіх в Америці??? Абсурд?

 

А скласти СВОЮ думку про СВОЄ, і «Хай мовчать Америки й Росії»? ЯК воно?


СВОЮ ДУМКУ про СЕБЕ... Без-кого-то-не було... Хай мовчать Америки і... свят-свят.. Росії... то як? І хай мовчить «що люди скажуть», бо «Я КАЖУ». Ага. Отак. Я. КАЖУ. СВОЄ.

 

Тепер про Скрипку і гетто. Перед тим був Ніщук, а перед ним хто?


Якщо Анна Герман після Янека довго і переконливо всім розказувала, що Ахметова, то насправді Ахматова, і все норм, і навіть козли, які мішають жить, тож норм, то Скрипку за те гетто зжеруть живцем і з лайном.

 

І все ж тут є не одна, а ДВІ проблеми. І ДВА послання.

 

1)       До Скрипкопожирачів-гуманістів.

 

Коли в 1990-х Микола Амосов відчув «легку українізацію», він, РОСІЯНИН етнічний, трохи подумав і сказав: «Я відчув себе як росіянин людиною другого сорту, але раптом я зрозумів, що всі українці в Радянському Союзі відчували себе людьми другого сорту» (цитую з пам’яті).

 

Ви прекрасно тямите, що ніхто вас нікуди за жоден дріт запихати не буде, навіть не збирається. Так, вам сказали, що ваша «першосортність» – цілковита брехня. І ви прекрасно тямите, що всі ви можете вивчити українську, просто БОЇТЕСЬ втратити свою першосортність. А тут раптом Скрипка каже, що то ознака не першосортності... а другосортності...

 

Важко розлучатись не з російською, а з ПЕРШОСОРТНІСТЮ. Ось і все. Конфлікт не в мові. Чому не було мовних конфліктів на Майдані чи нема серед адекватних хлопців АТО? Бо нема «сортності». Бо «майданні російськомовні» любили і поважали «майданних україномовних» і навзаєм, а хто і чому який мовний, то вже як бабця історія закрутила.

 

Для того, хто не боїться втратити свою першосортність (на основі приналежності до Росії чи російської мови), нема проблеми мовного питання. Для того, хто боїться – починається гвалт «гуманізму-прав-чєловека», бо СТРАХ ототожнитися з «другосортними українцями» – страх знищення, страх смерті, страх-буття-без-свят-росії.

 

2) До Скрипки, Ніщука і інших українців, особливо тих, хто може сприйматися як «представник» народу/уряду/партії/українців/культури і т.ін.

 

Холєра ясна! Думайте над словами, ви публічні! За слова несете відповідальність! Велику!

 

Одне слово може перекреслити 90% позитиву вашого говоріння. Так часто роблять провокатори, але про них напишу колись окремо. Висмикувати з контексту будуть завжди, вони в тому профі, але чим «гостріша тема», тим менше метафор і двозначностей. Тим чіткіше і відповідніше справедливості і гуманізму. Холєра...

 

Слова – теж зброя, теж патрони. Отими непродуманими «гетами» ви робите таке: принесли ящик патронів, нових добрих, дорогих. А тоді – луп на них «гетто-гранату». І патрони пішли стріляти в усібіч. Не туди, куди треба, а на нашому складі, на нашій території – в усібіч.

 

А патрони добрі…

 

Джерело

  • Намагалися вхопити ближчих до Кобзаря

    Цьогоріч 22 травня — півстоліття моєму першому публічному протестові. «Ганьба!» — кричав разом iз кількома сотнями людей біля пам’ятника Шевченкові у Києві 22 травня 1967 року. >>

  • Мудрість спокути,

    «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю...» — закликав Тарас Шевченко. Та не зволікайте, заради Бога, закликаю вже я. Бо прогаяли зоряний час у роздумах та дискусіях. Тепер розсьорбуємо. >>

  • Ім’я троянди — Варвара

    Як, на Київщині, в Оленівці, була килимарня Варвари Ханенко? І тамтешні килими продавали аж у далекому Лондоні? (Неначе Лондон — одвічний критерій визнання...) >>

  • На «свій-чужий» розрахуйсь?

    Не можу мовчати, тому й пишу. Цього року Надія Савченко взяла участь в авторській програмі Дмитра Гордона. Так, та сама Савченко, в’язень путінської «демократії», перший номер у виборчому списку партії «Батьківщина», завдячуючи чому ця політсила змогла пройти до Верховної Ради. >>

  • Владою забуті

    Не встигла наша Верховна Рада після зимових канікул «розгойдатися», як знову канікули — тепер уже весняні, аж до середини травня. >>

  • ПОЛІТПАРНАС: Суфлери

    За перформансом перформанс...
    Декорації — незмінні...
    Видно, так ідуть реформи
    в нашій славній Україні. >>