Парад симулякрів

17:52, 09.05.2017

Ще вчора я був у Празі, а сьогодні вже в Києві. Учора в Чехії був День визволення від фашизму, а сьогодні у нас – День Перемоги. Проте, разюча відмінність цих вражень очевидна.

 

Чехи, як справжні європейці, не ідеологізують і не міфологізують цю подію. Їхня невелика, але горда країна, знає, що таке справжня демократія і воля народу. Для них однаково неприйнятний як фашизм, так і комунізм, оскільки це тоталітарні режими. Переживши німецьку окупацію, вони не дозволили новим російським окупантам у 1968 році розчавити свою свободу, хоча радянські танки вже йшли по Празі...

 

Ну й тепер відносно Перемоги, як такої.

 

У будь-якої перемоги є зримі ознаки. Навіть елементарні. Коли я бачу ідеальне асфальтове покриття вулиць Праги і їхню фантастичну бруківку доріг і тротуарів, коли я милуюся ідеальною чистотою та гармонією вулиць і проспектів – для мене це справжня Перемога чехів.

 

Коли я бачу доброзичливих, усміхнених пражан, які при приблизно однаковому курсі їхньої крони і нашої гривні до євро і такими ж цінами в магазинах, отримують в десять разів більшу заробітну платню, я розумію – це справжня Перемога. Вони можуть пишатися своїми здобутками!

 

А чим пишатися нам?

 

Скаліченими долями наших дідів? Мільйонами непоправних втрат? Десятиліттями тоталітарного радянського режиму і повним розгулом корупції і торжеством олігархії в Незалежній Україні?

 

Чи, можливо, пишатися занепадом нашої культури, освіти, медицини і нашим оголтілим телебаченням, яке вже скалічило мільйони молодих душ?

 

Чи пишатися нашими дорогами і тротуарами, які у будь-якого європейця викликають ступор, тому що такого асфальту в Європі просто не буває?

 

То що ми святкуємо і навіщо?!

 

Державна машина створює нам СИМУЛЯКРИ – ілюзорні візії перемог, якими нас привчили пишатися.

 

І дуже символічно, що один із найяскравіших таких симулякрів сучасності – Євробачення, яке проходить в Києві, – це зовсім не свято. І не наша перемога. Це лише гарна ілюзія успішності на фоні нашого соціального колапсу, коли під яскраву картинку відбувається не менш феєричний дерибан виділених на цю подію коштів.

 

А життя – не ілюзорне, а справжнє і повноцінне – тим часом розмірено і спокійно тече десь там, за кордонами нашої Батьківщини...

 

То може досить жити симулякрами?

  • Мовне питання на Закарпатті й у Сінгапурі

    Підтримка Закарпатською обласною радою угорської мови (фактично всупереч державній) – значно загрозливіша, ніж може видатися на перший погляд. Адже мова йде не про сьогоднішній комфорт мешканців, а про тривалі стратегічні інтереси та пріоритети держави. >>

  • ЕКСПЕРТиза чи діагноз?

    Кремлівські пропагандисти сьогодні не гребують нічим, витягують на світ Божий різних оракулів, ясновидців, шаманів, пророків, які в усьому вихваляють Росію, стверджуючи, що вона буде великою та могутньою і стане володаркою світу. >>

  • Осип Зінкевич. Неформальний і не форматний

    Осип Зінкевич і справді був унікальною людиною. Він спокійно почувався і з президентами держав, і в товаристві шанованих професорів та меценатів, і серед поважних представників «української діяспори», і в компанії молодих літераторів чи просто студентів. >>

  • Партії чи громадські об’єднання?

    Якось, ще за совєцької минувшини, перед черговим з’їздом чи пленумом ЦК «руководящєй і направляющєй», кореспондент зi столиці запитав у літнього колгоспника: «Ну як воно, дідусю, живемо-можемо?». >>

  • А судді хто?

    Батьки дітей-дзюдоїстів в Одеській області заявляють про несправедливе суддівтво поєдинків і явне підсуджування учасникам, що були слабшими. Обурені батьки продовжують надсилати листи у Федерацію дзюдю і скаржаться, що там їх ігнорують. >>