Якість «совкової» гуманітарної освіти була дуже низькою, проте випускники технічних вузів вважалися одними з кращих у світі. Здібних дітей виявляли й «вели в науку» ще зі шкільного віку. В СРСР діяли гуртки юних техніків та юних натуралістів тощо. З часом ці гуртки об’єднали в дитячу, тобто Малу академію наук .
За незалежності МАНУ набула юридичного статусу, проте довго не мала достатнього фінансування. Останні три роки Малу академію наук фінансують з державного та обласних бюджетів. Та чи вистачає цих грошей на діяльність МАН, адже останнім часом усі проблеми в освітній сфері пояснюють браком коштів.
— Територіальні відділення фінансує місцева влада, — пояснює Оксен Лісовий. — Фактично кількість грошей, яку виділяють на МАНУ, залежить від стосунків директора відділення з обласним управлінням освіти. Центральний заклад академії знаходиться в підпорядкуванні Міносвіти, отож і виходить, що фінансують нас значно гірше, ніж, скажімо, сумське відділення.
На призи для переможців тих чи інших відділень ми шукаємо спонсорів. Діти отримують телевізори, мобільні телефони, флешки, комп’ютери. Але призи — це не все, що отримують переможці всеукраїнського конкурсу. Діти–переможці МАН та всеукраїнських олімпіад, загалом 280 осіб, щомісяця отримують стипендії Президента України — це близько 500 грн.
— Чи мають переможці конкурсів Малої академії наук пільги при вступі до вузів?
— До переможців конкурсів МАНУ можуть бути застосовані особливі умови вступу. Для «олімпійців» установлено інші правила — ректори зобов’язані їх брати. Але олімпіади — це значно простіше. «Олімпійці» повинні продемонструвати швидкість роботи розуму і готовність правильно видати інформацію. У МАН же виграють більш інтравертні діти, здібні до впертої, постійної, грунтовної роботи. Вони беруть одну тему та рік–два над нею працюють: вивчають, досліджують, ставлять експерименти, перевіряють інформацію. Члени МАНУ і так без проблем вступають до престижних вузів. Наприклад, в Університет ім. Шевченка, КПІ забирають наших фізиків та «технарів» за співбесідою. Харківські вузи, Сумський університет забирають усіх переможців не лише третього, але й другого етапів конкурсу без іспитів.
— У багатих батьків є можливість дати своїм дітям кращу освіту. Чи справді серед переможців МАНУ більше дітей із забезпечених родин?
— Кияни, як правило, потужно виступають, бо тут і наукова база, і бібліотеки кращі, батьки мають можливість найняти репетитора. Але і діти з регіонів показують високі результати. З цього року більше сільських дітей бере участь у заходах МАНУ. Це завдання, яке ми обов’язково ставимо перед місцевими відділеннями: наша мережа повинна так працювати, щоб сільські учні мали можливість займатися наукою, якщо в них є бажання і нахили. Загалом матеріальний стан сім’ї не дуже впливає на рівень підготовки дитини. І ми постараємося, щоб так було й надалі, бо це — дуже негативний момент. Це — передача бідності у спадок.
У МАНУ все залежить від дитини, її здібностей. Колись, прослухавши захист роботи одного учня, академік Віктор Бар’яхтар, директор Інституту магнетизму, вирішив подивитися його анкету. «Це рівень кандидатської, яка тягне на докторську, — пояснив науковець. — Щось мені це підозріло». Виявляється, батько учня — кандидат фізико–математичних наук. Академік розчарований: «Так, усе ясно, хто писав. Давай сюди цього хлопця». Він спілкується з дитиною півгодини, а потім каже мені: «Знаєш, це готовий учений». Ми думали: батько написав роботу. Виявляється, ні, він просто добре підготував дитину!
Є й інші випадки. Якось член–кореспондент Національної академії наук Віталій Кордюм, унікальна людина, фахівець з біогенетики, читав учасникам МАНУ лекцію. Всі ці начитки ми організовуємо у рамках конкурсу. Сидить перед ним хлопчик — малесенький, ногами не дістає до підлоги, в спортивних штанях. Думаю: хто це братика привів і посадив у першому ряду? До того ж братик відверто позіхає лектору в обличчя. Вчений закінчив лекцію, звертається до аудиторії, чи є у когось запитання. Хлопчик тягне руку, ставить запитання. По суті. Причому досить складне. Потім інші діти розпитують науковця. Хлопчик знову тягне руку й ставить вузько спеціалізоване запитання. Звісно, що вчений знає відповідь, але він все одно здивований, бо не чекав запитань такого рівня. Він відповідає, а хлопчик знову тягне руку. Виявилося врешті, цей семикласник переміг на обласній олімпіаді з інформатики, на конкурсі імені Петра Яцика з української мови, в одній з Інтелівських програм, а в нас він захищався на хіміко–біологічному відділенні! Дивимося батьків: мати — домогосподарка, батько — дрібний підприємець. Такі в нас діти!
— Бачу, у вас багато симпатичних молодих дівчат захищається не лише на відділенні «філологія» чи «мистецтвознавство», а й на фізико–математичному, хіміко–біологічному відділеннях. Я думала, що лише в американських фільмах довгоногі блондинки можуть бути спеціалістами з ядерної фізики.
— У нас вистачає розумних блондинок і брюнеток.
— Чи справді Мала академія наук активно співпрацює з «великою», тобто Національною академією наук України, як це здається з назви? Чи скоро діти переженуть наших науковців?
— Діти легко переженуть. Тут у чому проблема. Я знаю, що в нас є всі інтелектуальні ресурси, є досвід, навіть база. Питання тільки в державній політиці.
Що ж стосується співпраці з НАНУ... Відродження Малої академії наук почалося відтоді, як її президентом став член–кореспондент НАН Станіслав Довгий, якого рекомендував особисто Борис Євгенович Патон. Спільно з НАН у нас побудовано систему громадського контролю за конкурсом, формування журі.
— Чи були в членів МАНУ цікаві конструкторські розробки?
— У нас є багато винахідників. Дуже багато креативу йде в галузі інформаційно–обчислювальної техніки та програмування. Керівник із Запоріжжя Андреєв кожного року готує переможців у науково–технічному відділенні. Його учні винайшли новий тип вітрової електростанції. Він працює при швидкості вітру 2,5—3 метри за секунду. При тому, що «дорослі» вітряки працюють — від п’яти метрів за секунду. Хлопчина з Полтавщини винайшов додаткову фару далекого світла, яка не сліпить зустрічні автомобілі. Хлопець буде на цьому винаході заробляти.
— Куди потім ідуть випускники МАНУ — стають науковцями, виїзджають за кордон?
— На жаль, у нас немає системи, яка б прослідковувала розвиток талановитої дитини від школи, вузу і до аспірантури. Хоча, наскільки я знаю, є доктори, кандидати наук з випускників академії. Звичайно, не всі пішли в науку. У нас чомусь вважається, що ми втрачаємо інтелект, бо молодь виїжджає за кордон. Ми провели дослідження. Відсоток таких дітей просто мізерний. Справді талановиті люди знаходять собі застосування.
У цьому році п’ятеро наших вихованців зі Східної України поїхали вчитися до Москви. Вони навряд чи повернуться, бо таких дітей там цінують. Але це лише п’ять осіб. Втрати інтелекту в нас відбуваються зовсім через інші причини, причому колосальні втрати. Спеціалісти стверджують, що для розвитку обдарування людина має вчасно отримати потрібну інформацію. Якщо ж талант не отримує цього, не розвивається, він вмирає. Ми не плекаємо наші обдаровання, і саме тут ідуть колосальні втрати. До речі, із тих, хто виїздить за кордон, відсотків 20 повертається висококласними спеціалістами.
Детальніше — на сайті МАНУ http://man.gov.ua/
Оксен Лісовий родом з–під Києва, 1972 р.н. Син репресованого радянською владою філософа й правозахисника Василя Лісового й талановитого педагога Віри Лісової. Закінчив Решетилівське художнє училище народних промислів за спеціальністю «художник–кераміст» та Київський державний інститут культури за спеціальністю «бібліотечно–інформаційні системи». Працював учителем у Києво–Могилянському колегіумі, тренером із фехтування, підтримував діяльність громадської юнацької організації «Січ», працював на керівній посаді в генеральній дирекції ВАТ «Укртелеком». Четвертий рік є директором Малої академії наук. Одружений, виховує двох синів.
Мала академія наук України (МАНУ) — це позашкільний навчальний заклад, у якому школярі займаються науковою діяльністю. Юридично МАНУ підпорядкована Міністерству освіти і науки України.
МАНУ була започаткована у 30–х роках минулого століття, коли СРСР були потрібні молоді технічні кадри. Сьогодні Мала академія наук має розширену регіональну мережу. Студії різних напрямів (хіміко–біологічного, фізико–математичного, технічного, історичного та філологічного) знаходяться при школах, у Палацах дітей та юнацтва або в еколого–натуралістичних центрах, центрах юних техніків.
У проектах МАНУ щорічно беруть участь близько 100 тисяч дітей віком від 10 до 18 років. 10 тисяч з них стають переможцями областей у різних номінаціях і близько тисячі виходять на всеукраїнський рівень. Переможці фінального етапу конкурсу отримують президентські стипендії.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
