Рух до прірви

27.12.2008
Рух до прірви

Ярослав Кендзьор.

Сьогодні на з’їзді «Нашої України» буде порушене питання про потребу єднання з іншими пропрезидентськими силами. Причому — не тільки з «Єдиним центром». За даними «УМ», складна внутріпартійна ситуація в Народному русі України цілком може спричинитися до того, що три найбільші обласні організації НРУ — Львівська, Івано–Франківська й Тернопільська — відійдуть від Руху і вже найближчим часом (можливо, навіть ще до Водохреща) увіллються в «Народний союз «Наша Україна».

Розкол в НРУ назріває де–юре, а де–факто — вже існує. На першому етапі XVIII з’їзду Руху в листопаді було відтерміновано остаточне рішення про союз із Блоком Тимошенко. «За» злуку з Юлією Володимирівною — голова НРУ Борис Тарасюк і більшість обласних організацій. Категорично проти — три галицькі філії, що об’єднують фізичну більшість рухівців України. Оцінюючи їхню «фронду», провідники «офіційної» лінії не добирають слів на шпальтах партійної газети «Час Руху».

Про ситуацію в партії та своє ставлення до її керівництва в матеріалі для «УМ» розповів народний депутат від блоку «Наша Україна — Народна самооборона», голова Львівської облорганізації НРУ Ярослав Кендзьор. Він ще має надію зупинити процес розчинення Руху в Блоці Тимошенко.

 

Про що не говорить однопартійцям Борис Тарасюк

— Голова НРУ Борис Тарасюк просто зомбує рухівський загал, — вважає Ярослав Кендзьор. — Трьох народних депутатів — голів найбільших організацій — мене, Івана Стойка (Тернопіль) та Романа Ткача (Івано–Франківськ) — він безапеляційно і демагогічно оголошує ворогами Руху, розкольниками. Ми нібито продалися секретаріату Президента України. Погано, що Борис Іванович відштовхується від власного досвіду і власної моралі. Якщо раніше він продався чи служив кривавому режимові, сумлінно виконував специфічні функції специфічної установи, то тепер віддано служить Юлії Тимошенко. Голові Руху важко збагнути, що хтось усе свідоме життя може служити національним ідеям. Зрештою, служити українському Президентові почесніше, ніж Москві.

Якщо згадати звернення Тарасюка до однопартійців у газеті «Час Руху», то він мав би на початку сказати, що голови вищеназваних організацій категорично виступають проти його наміру привести НРУ в Блок Юлії Тимошенко. Що «вороги і розкольники» вважають, що такий крок остаточно знищить чорноволівську партію, що союз правої національно–демократичної партії з лівим напівкримінальним БЮТом, з їхньої точки зору, є неможливим. Голови Львівської, Тернопільської та Івано–Франківської крайових організацій НРУ виступають за збереження і посилення ідеологічних першооснов НРУ. Що вони заявляють про підтримку Президента і про ще багато неправильних, ворожих Рухові поглядів. А я, мовляв, як голова НРУ з цим не погоджуюся і вважаю, що єдиний шлях зберегти Рух як парламентську партію — це союз із БЮТ. Бо Тимошенко гарантує нам 10 відсотків місць у нашому спільному з нею списку на наступних парламентських виборах.

Якби так сказав Тара­сюк, то причина нашої дискусії була б зрозумілою: залишатися Рухові чорноволівською, ідеологічною партією чи «розмазатися» в БЮТ.

Утім у рухівській пресі дискусії як такої немає. Ми не маємо змоги довести нашу позицію до широких кіл однопартійців.

Хто ховається під гебістським псевдонімом «Волинський»?

Борис Іванович, як дитя своєї епохи, обрав свій шлях. Він був вірним, відданим марксистом–ленінцем, заслужив відмінні рекомендації і характеристики КДБ. Без них Тарасюк не вступив би у 1970 році на міжнародне відділення Київського держуніверситету, не поїхав би працювати у представництво УРСР при ООН у Нью–Йорку, де основною роботою представництва була «робота» з інтелігенцією, діаспорою, зокрема — розвінчування «антирадянських» міфів про Голодомор, репресії в Україні, шельмування політичних в’язнів, зокрема й В’ячеслава Чорновола.

Діаспоряни та дехто з дипломатів згадують, що Борис Іванович фахово виконував доручену місію. Його старання зафіксовані у характеристиках, які є в нашому розпорядженні. Торкаючись цієї важливої теми, принагідно хотів би запитати Бориса Івановича, чи, бува, не знає він, хто ховається під гебістським псевдо «Волинський»? Така «розшифровка» дуже допомогла б нашій партії прозріти.

Як згадує колишній секретар Тернопільського міськкому КПУ, сьогоднішній нардеп–«регіонал» Ярослав Сухий, восени 1990 року, вже коли було ухвалено декларацію про державний суверенітет України, Борис Тарасюк як інструктор ЦК КПУ та секретар ЦК з ідеології Леонід Кравчук проводили в Тернополі, у приміщенні політпросвіти, семінар–нараду з партактивом області на тему «Як боротися з Народним рухом України і протистояти його націоналістичним ідеям». А сьогодні цей перевертень очолює чорноволівський Рух. Чи не аномалія?

Сьогодні Рух не живе своїми національними ідеалами і принципами, а, швидше, імітує їх. Чи бачили ви лідера Руху на телебаченні й радіо, де він пристрасно і переконливо відстоював би притаманні нашій партії ідеали і цінності? Чи чули ви від Тарасюка промовлене публічно прізвище Степана Бандери? Чи бачили широкі рухівські акції на річницях УПА чи роковинах Голодомору?

Натомість Рух стає резервацією за принципом відданості.

Гальмування першого етапу

Угода про надання Блоком Тимошенко Руху квоти в 10 відсотків у двох примірниках лежить у сейфах Бориса Івановича та БЮТ. А тут у партії піднімають голову якісь «розкольники». За таких обставин чекати статутного звітно–виборчого з’їзду аж у травні 2009 року було досить небезпечно, тож вирішили провести позачерговий з’їзд у листопаді. Ретельно підібрані делегати, продумана квота, кілька таємних вечірніх гостин у недешевих ресторанах із приласканими головами крайових організацій давали повну гарантію прийняття будь–якого рішення, потрібного Тарасюкові та його прибічникам.

Тому делегати від Львівської, Тернопільської, Івано–Франківської організацій, розуміючи небезпеку прийняття таких рішень, свідомо блокували роботу з’їзду доти, доки не отримали запевняння, що питання про союз із БЮТ та про переобрання голови на наступні два роки з’їзд не розглядатиме. Я вже не згадую низку порушень статуту НРУ і процедури проведення з’їзду. Ці порушення зафіксовані і будуть скеровані до Мін’юсту після завершення з’їзду. Тож вирішення згаданих мною двох питань, а також виключення з партії Кендзьора і Стойка заплановано на другий етап з’їзду.

Чи потрібна нам така коаліція?

Щоб збагнути глибину «зав’язок» Тарасюка й Тимошенко, треба було простежити його поведінку 9 грудня у Верховній Раді, коли він підписав, не маючи на це повноважень депутатів фракції «НУНС», угоду нібито між «НУНС», БЮТ і Блоком Литвина, а насправді — підготовлену БЮТ і «Регіонами» для своєї коаліції. 10 грудня на ранковому засіданні фракції від Тарасюка вимагали пояснень. Він не міг згадати, який документ підписав. Лишень гордо сказав, що «запобіг формуванню антидержавної, антиукраїнської коаліції», тобто БЮТ і «Регіонів». Напрошувалося питання: якщо Блок Тимошенко є одним із клієнтів антиукраїнської коаліції, яку героїчно зруйнував голова Руху, то як він міг ініціювати союз Руху і БЮТ? А насамкінець неприємним для Тарасюка було таке запитання: чому голова Руху забув, що демократичну коаліцію ми хочемо відновити на умовах і принципах, затверджених політрадою і схвалених центральним проводом НРУ?

Натомість із провокативним зверненням до народу вийшла Прем’єр–міністр. Висловлюючи радість із приводу задекларованої коаліції (без угоди та без депутатських підписів), Юлія Тимошенко ще з більшим заповзяттям узялася шельмувати Президента. Відверто формувалася думка, що ця коаліція нічого спільного з визначеннями «демократична», «національна» не має. Вона явно набирала антипрезидентського звучання.

То чи могли ми підтримати таку коаліцію? До того ж отримавши інформацію, що комуністам вручили «миколайчика» (як подейкують у кулуарах) від БЮТ за підтримку Володимира Литвина на спікерство і зобов’язання стати негласними асоційованими членами цієї коаліції.

Та й Литвинові націонал–демократи мають що закинути: в одному з інтерв’ю він сказав, що російський Чорноморський флот може залишатися у Севастополі хоч до скону віку, аби за оренду Росія грошенят підкинула. А Президента Ющенка Голова Верховної Ради просить «не педалювати» тему пошуку винуватців Голодомору. Литвин заявляє: «Не варто Ющенку вчити всіх писати історію України. Хтось влучно сказав: «Наш Президент дуже затишно почуває себе серед могил та хрестів».

То я запитую всіх, насамперед рухівців: ви готові піти в таке «славне товариство»? Рядові члени партії мають сказати своє слово й дати оцінку своїм обласним керівникам, які догоджають «вождю». Рецепт порятунку Народного руху один — негайна відставка «засланого козачка» Бориса Тарасюка. Я наполягаю на люстрації в нашій партії.

 

ПОЗИЦІЯ

І найголовніше. Входження в коаліцію з БЮТ означає підтримку Юлії Тимошенко на наступних президентських виборах. Я, мої колеги Стойко, Ткач та наші рухівські організації ніколи не підтримають такого кандидата у президенти, ставку на якого робить у тому числі й Москва. Ми не хочемо мати державу без роду–племені, не хочемо жити в державі малоросів.