Шевченко за вітражем

Київський національний університет імені Шевченка. Перед ним — пам’ятник Тарасові і Шевченківський парк. З 1961–го — 100–ліття перепоховання в Україні — сюди щороку 22 травня приходять добрі люди, щоб покласти квіти, поспілкуватися, почитати Шевченкові вірші. Утім у 1964 році такі зібрання офіційно заборонили. Відтоді і аж до кінця 80–х відвідини парку навпроти університету 22 травня стали вважати порушенням правопорядку і навіть «спробою до повалення радянського ладу», з відповідними наслідками для «злочинців». За кілька місяців до цього, в пік підготовки до 150–річчя від дня народження Тараса, високі чини потрощили щойно створений вітраж «Шевченко.Мати» у вестибюлі червоного корпусу університету. Розповідають, що тодішній ректор Київського університету Швець особисто гатив молотком по художньому склу — за вказівкою секретаря міськкому КПУ з ідеології Бойченка. «Заднім числом» скликали комісію, яка оголосила, що вітраж є «ідейно хибним». Аллу Горську і її співавторів — Опанаса Заливаху, Галину Зубченко, Галину Севрук і Людмилу Семикіну «взяли на мушку». Заливаха відбув у концтаборі, Горську — убили.

Вітраж вражаюче сильний і ніжний водночас. Не пафосний — правдивий. За словами Івана Дзюби, «те, чим Шевченко був небезпечний для режиму, і те, чим він виражав історичну сутність буття українського народу, — замовчувалося». Сьогодні в університеті на місці вітража–шедевра — пропагандистське творіння у стилі соціалістичного реалізму. В адміністрації КНУ «УМ» повідомили, що питання відновлення авторського твору Алли Горської не обговорювали. А варто б.