Олександр Палій: Звернення Медведєва — сигнал для маріонеток

Росія знову братиме участь у виборах українського Президента. Це було очевидно і раніше. Але мало хто сподівався, що Кремлю вистачить нахабності заявити про це прямо. Президент РФ Дмитро Медведєв у зверненні, записаному в Сочі, сказав без еківоків: Росія чекає зміни стосунків з Україною після майбутніх виборів. Він висловив незадоволення позицією України щодо Чорноморського флоту, розкритикував переговори Києва з Євросоюзом щодо реконструкції газотранспортної системи та поставок газу, причепився до оцінок історії та мовної політики. Заява Медведєва засвідчила: Росія досі не сприймає незалежної України. На виборах–2010 Кремль матиме власних кандидатів і сподівається, що вони виконуватимуть волю Путіна–Медведєва. Вимоги озвучені, і низка потенційних ставлеників — Янукович, Симоненко, Яценюк, Вітренко — вже козирнули у відповідь...

Провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Олександр Палій робить висновок: Росія не пробачила ляпаса, який отримала в 2004 році, коли на виборах переміг Віктор Ющенко. Тепер вона прагне реваншу.

«Намагаючись догодити Кремлю, деякі політики набувають «ліхого і прідуркуватого» вигляду»

— Пане Олександре, як ви вважаєте, наскільки заява Медведєва пов’язана з дипломатичним скандалом між Україною й Росією та висилкою диппрацівників?

— Я вважаю, що звернення президента Росії не пов’язане зі свіжим дипломатичним скандалом. Такі висилки — звичайна річ. Російських дипломатів уже кілька разів висилали з різних країн: зовсім недавно така історія трапилась у Швеції, перед тим — у Великій Британії, були випадки і в Сполучених Штатах. Насамперед заява Медведєва пов’язана зі спробою вплинути на внутрішню політичну ситуацію в Україні, встановити в нашій державі маріонетковий режим. Окрім того, тут є елемент конкуренції між керівниками Росії: президент і прем’єр–міністр змагаються у тому, хто гучніше гримне в бік України або сильніше вдарить по столу. Тобто хто з них «у домі господар».

— Що ви маєте на увазі, коли кажете про намір Кремля вплинути на внутрішні справи України? Майбутні президентські вибори?

— Звичайно. Для Росії ці вибори дуже важливі. Нещодавно російський політолог Станіслав Бєлковський висловив думку, що Ющенка в Росії розглядають як символ катастрофічної поразки у 2004 році. Ця фобія, звісно, теж посприяла появі такої заяви. Ке­рівництво Російської Федерації бачить, що рейтинг у Ющенка не найвищий і намагається уже пристосуватись до нових політичних реалій, які, можливо, виникнуть в Україні. Зміну Президента України Медведєв і Путін сприйматимуть як свою перемогу.

— Чи можна було почути в цьо­му зверненні підтримку когось із кандидатів із числа українських політиків?

— У цьому зверненні читається підтримка всіх кандидатів, які погодяться працювати на Кремль і будуть готові до здачі українських інтересів: зокрема, щодо флоту, поглядів на історичне минуле, газотранспортної системи. Таких політиків Росія всіляко підтримуватиме. Це давня практика, так було багато століть поспіль.

Ми побачили, що кілька українських політиків схвально відгукнулися на це звернення. Мені відразу згадалося, як Петро І розпорядився, щоб підлеглий мав перед начальником вигляд «ліхой і прідурковатий». На жаль, багато українських політиків саме з такою поставою намагаються вгодити Москві. Іноді мені здається, що навіть тоді, якби Росія, боронь Боже, скинула бомбу десь під Єнакієвом, деякі наші політики теж сказали б, що це правильно, що це такий вияв дружби. Я, звичайно, перебільшую. Але іноді здається, що для деяких діячів межі приниження нема.

«На щастя, у нас не падають на коліна перед силою»

— Яким чином ця заява вплине на перебіг виборчої кампанії в Україні? Зокрема, існує думка, що образ «ворога Росії» додасть відсотків Вікторові Ющенку. Водночас інші стверджують, що ця заява Медведєва, навпаки, негативно вплине на рейтинг Президента, бо справді свідчить про погіршення українсько–російських стосунків.

— Я думаю, звернення Медведєва, швидше, додасть прихильників нинішньому Президентові. Якщо з боку Ющенка надходитимуть правильні месиджі до суспільства, ця заява може згуртувати навколо нього частину українських виборців.

Такі випади зазвичай консолідують громадян навколо держави. Бо національна психологія у нас кардинально інша, ніж у росіян. У нас, на щастя, не падають на коліна перед силою. Є відчуття власної гідності. Є суспільний запит на те, щоб із нами не розмовляли зі зневагою або з позиції сили.

— У заяві Медвєдєва прозвучала теза, що Росія сподівається на зміну стосунків із Україною після президентських виборів. Багато оглядачів розтлумачили ці рядки у такий спосіб, ніби Москва відмовляється від тісних стосунків із Києвом до виборів.

— Що означає «тісні стосунки»? Уже сьогодні в нас «тісні стосунки» у газовій сфері. Діє угода, яка надає Росії великі переваги у зв’язку із заниженою ставкою на транзит газу українською територією. Росія не збирається розривати цей документ. Для Москви приклад таких угод і є ознакою «тісних» взаємин.

— А що ви скажете про антураж, у якому записувалося звернення: море, надвечір’я, Медведєв у чорному одязі...

— ...і воєнні кораблі позаду, здається, «сторожовики». Цей антураж покликаний максимально підкреслити агресивний зміст заяви. Коли Міністерство закордонних справ Росії каже, що в Україні не так зрозуміли це звернення, хочеться відповісти: заяву розтлумачили саме так, як треба. Це був агресивний сигнал і в бік України, і в бік Заходу та Сходу.

— Для початку Банкова відреагувала заявою Віри Ульянченко — і то не як глави секретаріату Президента, а як лідера партії «Наша Україна». Як ви оцінюєте цю відповідь?

— На мою думку, ця заява була достатньо адекватною, спокійною і виваженою. Виставляючи замість себе керівника секретаріату, Президент дав зрозуміти, що він не зацікавлений у дискусіях такого роду і на таких тонах. Це державницький крок.

«У погіршенні взаємин зацікавлена Росія»

— БЮТівець Микола Томенко, коментуючи заяву президента РФ, висловив думку, що у погіршенні українсько–російських стосунків однаково винні і Медведєв із Путіним, і Ющенко. Яка ваша думка з цього приводу?

— Деякі політики хочуть бути надзвичайними незалежними, вилаяти і чужу країну, і свою. На мою думку, така об’єктивність не підходить. Бо коли йдеться про те, ніби Україна зайняла антиросійську позицію, то ці звинувачення закидають якраз після того, як саме війська Росії проїжджали територією українського міста Севастополь, усупереч угодам, перевозили зброю цивільними кварталами. Медведєв закидає Києву антиросійську політику, хоча саме Росія втручалася в виборчу кампанію 2004 року. Київ же не намагався вплинути на останні президентські вибори в Росії, не вказував, голосувати за Медведєва, чи ні. Україна не лізе коментувати ставлення Росії до історії, хоча там зараз відбувається героїзація Сталіна та інших одіозних осіб. Тому така «об’єктивність» окремих політиків недоречна.

— Питання щодо дипломатичного скандалу. Чи варто було Україні так поводитися в цьому делікатному питанні? І як будувати стосунки з Росією в такий спосіб, щоб, з одного боку, дотримуватися сильної позиції, а з іншого — не провокувати її на грубі, хоча й необґрунтовані, кроки у відповідь?

— Позиція щодо висилки дипломатів якраз була максимально коректною. Українська сторона багато разів робила зауваження з приводу діяльності, яка не сумісна з дипломатичним статусом. Київ не давав цьому розголосу, не проводив прес–конференцій. Тобто максимально намагався не допустити загострень. Натомість російська сторона винесла це на публічний рівень. Очевидно, вона зацікавлена в такому загостренні.

Розумієте, Україна не зацікавлена в погіршенні взаємин. Об’єктивно, Україна — слабша країна. Вона не є військовою супердержавою, має багато проблем, які потребують вирішення, в тому числі економічних. Розумна країна намагається налагодити хороші стосунки по всьому периметру кордону. Це зацікавлена робити і Україна. Натомість Росія вважає, що вона є настільки сильною, що може дозволити собі сваритися з усіма сусідами — Україною, Білоруссю, Фінляндією, Естонією, Латвією, Грузією і далі, аж до Китаю та Японії.

ВНУТРІШНЄ ПИТАННЯ

«Головна політтехнологія — надія»

— Пане Олександре, до виборів залишається досить багато часу. Але виборча кампанія фактично стартувала: Арсеній Яценюк розвісив бігборди і розставив намети, Юлія Тимошенко «працює, поки вони говорять», Віктор Янукович починає виступати з програмними публікаціями в пресі. Як ви оцінюєте стартові майданчики ключових кандидатів, і те, як вони розпочали цю кампанію?

— Якщо говорити про ситуацію річної давнини, то найкраща стартова позиція була в Прем’єр–міністра. Юлія Тимошенко тримала контроль над економічною ситуацією, здобула чимало голосів на парламентських виборах і мала такий самий рейтинг, що й Янукович. Але потім були кроки, які дискредитували БЮТ. Наприклад, «тимошенківці» досить безвідповідально поставилися до проекту конституційних змін. Проект готувався за посередництва діячів, пов’язаних з іншими державами. Потім почалася економічна криза, яка поставила уряд під удар. Тому шанси Тимошенко на перемогу вже далеко не такі, як рік тому.

Великий плюс був і в Арсенія Яценюка. Цей плюс залишається і зараз, але Яценюк не повністю використовує свій потенціал. Це молодий політик, за ним не тягнеться шлейф минулих скандалів і компроматів. Але водночас, він поводиться не по–зрілому. До природжених розуму та кмітливості йому ще треба набратися досвіду, вміння приймати виважені рішення. За рейтингом він ніби наближається до Юлії Тимошенко, але ще не випередив Прем’єр–міністра, хоча при правильному підході давно міг би це зробити.

Що стосується агіток за Яценюка, то вони мають і переваги, і недоліки. Справді, у країні є запит на радикальні рішення. І в цьому сенсі мілітаристський пафос кампанії лідера «Фронту змін» виправданий. Але ж сам Яценюк не надто відповідає цій іміджевій структурі.

Якщо казати про Віктора Януковича, то йому буде важко виграти вибори, хоча він і є лідером. Голова Партії регіонів сприймається як політик старої когорти. Він уже багато чого наобіцяв і найдовше зі всіх перебував на посаді Прем’єр–міністра. Янукович, на відміну від Яценюка, все–таки асоціюється зі старою владою. Я не знаю, чи вдасться йому зламати цей стереотип.

Чи має певні шанси нинішній Президент? На мою думку, єдиний варіант, який дозволить Віктору Ющенку перемогти, — це радикальні кроки щодо виходу з політичної кризи, а також притягнення до відповідальності людей, винних у резонансних злочинах. Якщо йому вдасться кардинально перетрусити політичну еліту, тоді він матиме шанси привернути виборця.

— Який фактор, на вашу думку, стане визначальним для перемоги когось із кандидатів?

— Надія. Якщо кандидат у президенти зможе дати людям надію і показати вихід із тунелю, якщо люди повірять, що він може вирішити їхні проблеми, — це і буде найбільшою запорукою успіху. Але поки що цього не досяг жоден із кандидатів.

ДОСЬЄ «УМ»

Олександр Палій

Політолог, історик; кандидат політичних наук.

Провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України.

Автор кількох книг та редактор низки наукових збірок, присвячених відносинам між Україною і НАТО та ЄС, питанням свободи слова в Україні тощо.