Міраж атомного Кувейту

25.11.2009
Міраж атомного Кувейту

Володимир Путін українській колезі: «А не підпишете — відключимо газ!»... (Фото Рейтер.)

Сьогодні політики, експерти, журналісти активно обговорюють наслідки для України засідання Комітету з питань економічного співробітництва російсько–української міждержавної комісії за участю прем’єрів України і Росії Юлії Тимошенко та Володимира Путіна у Ялті 19 листопада. На жаль, більшість із них не поділяють бравурного настрою Прем’єра Юлії Тимошенко і вказують на загрозу, яку несуть ялтинські домовленості для нашої держави.

 

На «газовому фронті» — повний провал

Зрозумілим для всіх є небажання російської сторони вносити поправки до вкрай невигідних, дискримінаційних для нашої держави газових контрактів, підписаних усупереч директивам Президента України 19 січня 2009 року у Москві, особливо в частині одіозних штрафних санкцій за недобір газу, спірної формули ціни на газ для України, яка змушує нас платити найдорожче у Європі, заниженої плати за транзит російського газу в європейські країни. Цинічною видається і спроба обох прем’єрів пререконати всіх, що підписані газові контракти є типовими «європейськими» газовими контрактами «Газпрому». Наслідки відомі всім: у кращому випадку банкрутсво НАК «Нафтогаз», розрахунок за його борги перед Росією газотранспортною системою. А на ялтинських переговорах з’явилася нова «фішка» — участь Росії у модернізації української газотранспортної системи, що відкриває їй дорогу до реального управління нею. Хоча український інтерес полягає в купівлі європейськими країнами газу на російсько–українському кордоні та оплата ними транзиту територією України. Але так питання на переговорах українським урядом навіть не ставиться.

З обуренням обговорюють і відверте хамство Путіна на адресу Президента нашої країни та васальну поведінку Тимошенко. Невже підтримка Росії на виборах Президента вартує толерування такого приниження перш за все самої Ю.Тимошенко як української громадянки, всього українського народу?..

Чорноземи, багаті... ураном

Але мало хто звернув увагу на ще одну, не менш значиму, ніж газова, стратегічну проблему для України, щодо якої прем’єри, схоже, досягли принципових домовленостей ще до прильоту в Ялту.

Прем’єр України перед від­льотом у Крим пафосно заявилa на брифінгу: «Я переконана, що вже почала втілюватися в життя головна стратегічна лінія України щодо створення власного ядерно–паливного циклу. 18 років це питання ставилося, і зараз ми (Україна і Росія. — Авт.) починаємо втілювати його в життя. ... Ми обговорюватимемо на економічному комітеті питання збагачення урану в єдиному збагачувальному центрі, який Україна потім зможе використовувати для виробництва власного ядерного палива. ... Ми посилюватимемо атомну електроенергетику України як один із напрямів диверсифікації і забезпечення власними енергоресурсами». Окрім того, зауважила Прем’єрка, під час засідання комітету буде обговорено питання будівництва на території України заводу з виробництва власного українського ядерного палива.

Здавалося б, такі далекоглядні плани — вершина мрій кожного патріота. Адже уран — реальна альтернатива вуглеводневій енергетичній сировині, тобто газу та нафті. А собівартість електроенергії, генерованої атомними станціями, відчутно нижча від виробленої на теплових. Це прекрасно усвідомлюють більшість висорозвинених країн світу, тому приділяють розвитку атомної енергетики значну увагу як важливій складовій енергетичної незалежності й безпеки. Навіть Німеччина, яка поспішно оголосила себе вільною від ядерної енергетики, змушена була відмовитися від цієї утопічної ідеї.

А й справді. Якщо про українсько–російські газові проблеми у нас знають навіть першокласники, то мало кому відомо, що наша держава входить у п’ятірку найбагатших у світі на уранову сировину. Українські атомні станції виробляють вже сьогодні половину всієї електроенергії країни. Правда, історично так склалося, що всі ядерні реактори, які працюють в Україні, — російського, точніше сказати — радянського, виробництва, а безпекові їхні характеристики відомі всьому світу, особливо після Чорнобильської аварії.

Реактори — тільки «Мейд ін Раша»

Через те й атомна енергетика України прив’язана сьогодні до російських паливних збірок. Тому природним є продовження взаємовигідної співпраці у цій сфері з Російською Федерацією. Але підписання угоди про співробітництво в атомній сфері на 20 років передбачає створення власного ядерно–паливного циклу винятково з Росією. Такий підхід перекреслює можливість диверсифікації поставок в Україну ядерного палива та закріплює монопольне становище Росії. Виходить парадокс: одна з найбагатших на уранову сировину країн світу навічно узалежнюється від одного виробника реакторів, паливних збірок для АЕС, технологій збагачення урану.

Виробляючи стратегію розвитку атомної енергетики України, варто було придивитися до досвіду економічно прогресуючого Китаю, який використовує ядерні реактори північноамериканського, французького та російського виробництва, змушуючи ці країни конкурувати одна з одною на китайському ринку, а уранову сировину, окрім власного видобутку, закуповує в Австралії та інших країнах.

Невже знову вибори — причина поспішних домовленостей із Путіним нашої Прем’єрки в урановій сфері? Адже менше місяця тому, 28 жовтня, у Вашингтоні відбулося установче засідання українсько–американської робочої групи з питань енергетичної безпеки, яку очолили спецпосланець США з енергетичних питань в Євразії Річард Морнінгстар та заступник міністра палива та енергетики України Сергій Павлуша. На засіданні сторони домовились про початок поставок в Україну альтернативного ядерного палива компанією «Вестінгауз» із 2011 року.

Можливо, має рацію директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар, який припускає, що Росія погодилася не виставляти штрафи за недобір газу в обмін на відмову України від планів диверсификації поставок ядерного палива. М. Гончар підкреслює: «Україна губить будь–які можливості для диверсификації ядерного палива. Тому що російська сторона проводила таку гру: хочете поступок щодо газу — купуйте тільки російські реактори, російське паливо, і тоді буде послаблення в газовій сфері. Якщо ви хочете активізувати співробітництво з неросійськими компаніями, хочете робити підприємства паливно–ядерного циклу с неросійським учасником, збагачувати уран не в Росії — тоді поступок у газовій сфері не буде».

Потенційно ми мільйонери

Для того, щоб зрозуміти поспішність Росії, нагадаємо, що в останнє десятиліття через зростання цін на вуглеводневу енергетичну сировину (нафту та газ) та її нестачу значно активізувався розвиток ядерної енергетики. Як наслідок — стійкою стала тенденція росту дефіциту уранової сировини та багаторазове зростання ціни урану на світових ринках, яка на сьогодні коливається в межах 120 дол. США за кілограм. На перспективу, за оцінками експертів, ціна на уран лише збільшуватиметься. Зростання цін робить особливо вигідним для України подальшу розвідку та збільшення промислових запасів урану, його видобуток та збагачення. Це, у свою чергу, змінить структуру українського експорту та дозволить збільшити валютні надходження в Україну.

Природно було б, якби український уряд рік у рік збільшував інвестиції в уранову галузь, в геологорозвідку та капіталізацію українських уранорудних родовищ, будівництво нових гідрометалургійних уранових потужностей, оскільки нині діючі задовольняють менше третини потреби нашої держави в ядерній сировині. Наявність у нас потужної мінерально–сировинної бази урану та висока сорокавідсоткова питома вага урану в ціні ядерного палива є важливими передумовами створення повного ядерного циклу в Україні. Але державне фінансування уранової галузі в останні роки лише скорочувалося, а за дев’ять місяців 2009 року уряд профінансував галузь менш ніж на 50 відсотків від суми, передбаченої бюджетом на цей рік, яке менше, ніж фінансування уранового напряму в Аргентині — новачка в ядерній сфері.

Дефіцит урану штовхає дер­жави світу на пошук додаткових джерел закупівлі уранової руди. Не є винятком і Росія. Адже урану власного видобутку вистачає Російській Федерації на виробництво половини від щорічної потреби в ядерному паливі російської атомної енергетики. Саме тому президент Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдєв, перебуваючи з візитом у Монголії, відвідав одне із найбільших у цьому регіоні уранових родовищ, яке, до слова, ще в радянські часи відкрили і досліджували україн­ські вчені. Бо для чого купувати у монголів, якщо можна монополізувати український уран та ще й видати це за благо для «братнього українського народу», користуючись одержимістю президенством чинного українського Прем’єра. І не звинуватиш в цьому Росію — вона цілком природньо переслідує власний інтерес, користуючись моментом.

Диктувати умови маємо ми!

До розвідки та розробки українських уранових родовищ сьогодні виявляють стійку зацікавленість не лише Росія, а й Китай, Канада, Австралія, інші країни. Тому, керуючись національними інтересами, природно для уряду було б створити умови для конкуренції іноземних інвестицій в уранову галузь та атомну енергетику України. Враховучи особливу значимість галузі для безпеки держави, іноземні інвестиції в неї повинні бути допоміжними до національних капіталовкладень у повний цикл виробництва нуклеарної енергії. Оскільки в Україні атомна енергетика монополізована російськими реакторами, то подальший її розвиток слід було б вести на базі американських та французьких реакторів, а розвиток уранової галузі та створення повного ядерного циклу пов’язувати з північноамериканськими (Канада та США), китайськими, французькими та іншими компаніями.

Український уран повинен стати важливим аргументом у вирішенні газових проблем України на переговорах з Росій­ською Федерацією. Адже Росія має газ, якого не вистачає Україні. Ми ж маємо уран, який у дефіциті в наших сусідів. Крім того, Україна сьогодні залишається основним транзитером російського газу в Європу. Ви нам газ — ми вам уран та надійний транзит газу в Європу. Такий підхід до проблем на переговорах з Росією щодо взаємних поставок енергоносіїв повинен збалансувати аргументи сторін та повернути їх у русло взаємовигідної, добросусідської співпраці. Але для цього необхідно керуватися національними інтересами, а не розглядати Україну лише як територію власного бізнесу.

Дещо заспокоює, що угода про співпрацю в атомній сфері на 20 років під час українсько–російської зустрічі в Ялті підписана не була. Прогнозується, що документ може бути скріплений підписами в березні наступного року. Диверсифікація по–тимошенківськи — Росія, знову Росія, тільки Росія, винятково Росія — остаточно перетворить Україну в ураново–сировинний придаток російської ядерної галузі. Тому Президент України, Верховна Рада, РНБО, наукова громадськість зобов’язані терміново внести корективи в перекособочену одновекторну політику уряду в ядерній сфері. Адже на кону — енергетична безпека, реальна економічна незалежність України.

Тарас ПРОЦЕВ’ЯТ
народний депутат України 2–го скликання, кандидат історичних наук