Парад хлопчиків–мізинчиків

Відбулося воно у фактично першій домівці цих малюків на землі — відділенні інтенсивного виходжування та реабілітації новонароджених обласної дитячої клінічної лікарні. Щоправда, тепер, коли вони справді роблять перші кроки власними ніжками, на обличчях їхніх біологічних і других, «лікарняних», батьків замість колишнього тривожного хвилювання, що межувало з розпачем, квітли усмішки. Адже так звані «недоношені» діти, котрі «переселилися» сюди одразу з пологової зали і важили менше півтора кілограма, тепер практично не відрізняються від звичайних.

Хоча для того, щоб вони так гралися, пустували, власне, жили повноцінним життям, й ініціаторам згаданого свята — лікарям і найріднішим людям — довелося докласти неабияких, подекуди — просто неймовірних зусиль. Зрештою, й зараз без додаткових клопотів — масажів, плавання, гімнастики тощо — не обходиться. Однак чи не найбільше дошкуляє обмеженість спілкування з ровесниками, оскільки через послаблений імунітет їм іще не можна робити всі необхідні для такого віку щеплення. Тож така зустріч маленьких «випускників» відділення стала більш ніж необхідною як для дітей, так і для їхніх матусь. Тим паче що його господарі приготували для своїх колишніх пацієнтів навіть святковий торт.

Загалом же у відділенні за півтора року «виходили» вже 214 таких крихіток. Серед них п’ятнадцятеро важили менше кілограма... При цьому доба перебування тут одного немовляти обходиться державі у півтисячі гривень. І хоча не всі аспекти державного «патронування» виходжування народжених із малою вагою дітей є безпроблемними (скажімо, деякі високоефективні медпрепарати, необхідні для допомоги найвразливішому органу цих діток — легеням — узагалі не включені до переліку держзакупівель або їх купують за кошти бюджету недостатньо), вже зараз зрозуміло: скептики, котрі заперечували його необхідність, помилялися. Причому ціною їхньої помилки могло бути найдорожче — життя цих малюків.