Михайло Саакашвілі — чи не єдиний президент дружньої держави, якого в аеропорту зустрічали непротокольно. Всі зацікавлені звернули увагу на те, що в понеділок увечері до червоної килимової доріжки, простеленої до трапа рейсового літака (Президент Грузії заздалегідь попередив, що для економії і без того вбогого бюджету країни користуватиметься не персональним літаком, а «звичайним», як прості громадяни), назустріч батоно Михайлу попрямували не перші і навіть не другі люди держави. Президента Саакашвілі зустрічали не особисто Президент, як це інколи трапляється, коли до Леоніда Кучми прилітає надважливий гість, приміром, російський президент Путін, не Прем'єр, не віце-голова уряду, не керівник зовнішньополітичного відомства, а всього лише заступник міністра закордонних справ України. Заступник Єльченко та посол Грузії в нашій державі Григол Катамадзе виглядали доволі сиротливо під час сцени урочистої зустрічі Саакашвілі. В такий спосіб український Президент хотів показати грузинському, що революції — «це погано», бо вони дають поганий приклад опозиціям у інших державах, що ось так, власне, Київ вітає молодих гарячих парвеню при владі.
А біля Маріїнського палацу Михайла Саакашвілі вже зустрічали як годиться, з усіма почестями. Після розмови тет-а-тет обидва президенти мали коротке слово до преси, в якому Л. Д. не проминув нагоди «вщипнути» Саакашвілі, заговоривши про корисність спадкоємності державної політики для наступних поколінь влади, яка (спадкоємність) є безальтернативною для України.
Саакашвілі більше говорив про європейський вектор, яким треба слідувати й Україні, і Грузії, і про необхідність тіснішої і політичної, й економічної співпраці, полем для чого є, зокрема, і ГУАМ. Якщо цьому об'єднанню надати виразнішого європейського спрямування — воно матиме шанс для відродження і розвитку, переконував Саакашвілі, і навіть запропонував як лікар-реаніматор, який, попри все, не втрачає надії, провести у травні саміт ГУАМ у Тбілісі. Загалом упродовж візиту до Києва грузинський президент намагався всіляко підкреслювати свою повагу до «погонів» Леоніда Кучми і лояльність Грузії до легітимної влади в Україні, якою б вона не була. Хто би не був діючим Президентом в Україні, він «виступає найважливішим партнером у міжнародних переговорах», підкреслив Саакашвілі, виступаючи невдовзі в Інституті міжнародних відносин.
У свою альма-матер грузинський президент попрямував відразу після зустрічі з Леонідом Кучмою — в Інституті міжнародних відносин він 13 років тому отримав спеціальність юриста-міжнародника.
На зустрічі зі студентами батоно жартував і відпускав компліменти українською мовою «стільком прекрасним дівчатам», напевно надолужуючи згаяне, адже викладачі й однокурсники Михайла Саакашвілі згадують його як надзвичайно серйозного студента. Та й сам грузинський лідер зізнався, що про кар'єру політика мріяв ще з другого курсу, а «бути політиком означає бути президентом».
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
