Непритомність від насиченості

14.09.2010
Непритомність від насиченості

На концерті–закритті на виступі британської групи Tricky зібрався весь Київ. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

Незважаючи на десятки прекрасних концертів, вистав і фільмів, завершення фестивалю «Гогольфест» залишило після себе неприємне враження. Останнім акордом був концерт–закриття трьох груп Onra, «И друг мой грузовик» та Tricky. Паралельно з їхнім виступом на кіностудії, на Майдані на честь 15–річчя одного з телеканалів грали «Океан Ельзи» з «Бі–2». Та здавалося, що всі меломани України з’їхалися на «Гогольфест». У павільйоні ніде було голці впасти, не те що яблучку. Одні були фанатами групи «И друг мой грузовик». Хлопці не так часто відвідують Київ iз концертами. Тож у перших рядах зібралися ті, хто напам’ять знав усі слова їхніх пісень. Під час виступу діджеїв із групи Onra взагалі більшість вийшла нервово курити в коридор в очікуванні легенди тріп–хопу.

 

Після концерту — вперед ногами

Британська група Tricky своєму іміджу не зрадила. Засновник колективу Едріан Тоус, який узяв собі псевдонім Tricky, ще з 90–х славився пихатістю і курінням не тільки тютюну. Вийшовши на київську сцену, Едріан влаштував скромний стриптиз, повільно знімаючи майку, і лише з другої композиції почав пошепки наспівувати. Щоб, бува, не втомитися, він увесь час повертався до публіки спиною, безперервно курив і пив щось із пластикового стаканчика. А публіка ревіла в очікуванні екстазу. Tricky прославилася на весь світ першим сольним альбомом Maxinquaye, який у 1995 році став зразком тріп–хопу, стилю, де поєднується спів із репом. Після цього група випустила ще вiсiм альбомів, але жоден із них не зміг перевершити дебютний. Отож поки глядачі дихали один одному в спини і вигукували Tricky, поруч від нестачі свіжого повітря люди непритомніли. Одна жінка прийшла на концерт із дитиною. Вона двічі непритомна звалилася на підлогу і лише тоді хлопці зметикували, що її треба винести. До завершення виступу Tricky з павільйону, щоб не знепритомніти, вийшло чимало людей. На біс викликали британців найстійкіші.

Ще один неприємний казус стався у гуртожитку з відеороботами. Охоронці змушені були заборонити відвідувачам заходити всередину, доки не обшукають усіх присутніх. Хтось із «довгими» руками пригледів проектор в одному із залів і заховав його собі в портфель. Добре, що крадіжку вчасно помітили, злодія затримали і здали в міліцію. Попри все, неприємностей було значно менше, ніж щасливих фестивальних митей.

Шамани голосу

Вдруге у житті пермський хор «Млада», камерний оркестр Opus Posth і відомий етнічний ансамбль із Ту­ви «Хуур Хуур Ту» виконали оперу «Діти видри» композитора Володимира Мартинова з піснями на слова відомого російського поета–авангардиста Володимира Хлєбнікова. Поєднання сибірського фольклору, хорового співу і неокласики здавалося несумісним. Та «Діти видри» довели протилежне. Після двогодинної опери квартет «Хуур Хуур Ту» ще дві години горловим співом виконував пісні про коней, Туву, річку–матір. «Хтось подумає, що наші пісні — всі про коней і степ. Це неправда. Уявіть собі одну юрту, поруч другу, а третя — за 50 км. І як тоді без коня знайти свою кохану. Так що наші пісні про любов», — каже один із учасників «Хуур Хуур Ту». Варто відзначити, що тувинські музиканти використовують інструменти, які самі виготовляють: ігіль, хомус, дошпул, уур, тунгур (шаманський барабан). Ансамбль продемонстрував горловим співом усі змістові нюанси: як мріє молодий хлопець про свою кохану, як радіє пастух, що його дружина готує для нього смачний обід, як тужать тувинці за рідним краєм. Після гастролей по світу до гурту з симпатією ставляться відомий американський музикант Френк Заппа і лідер гурту King Crimson Роберт Фріпп. А після концерту на «Гогольфесті» шанувальниками «Хуун Хуур Ту» стали також Славко Вакарчук з «Океану Ельзи» та Олег Скрипка з ВВ.

Творчі зустрічі з літераторами, музикантами, галеристами, режисерами, щоденні відкриття нових ансамблів і театрів, перегляди фільмів, яких навіть в інтернеті не скачаєш, зробили «Гогольфест» наймасштабнішою культурною подією року. Щодо програми, то тут комар носа не підточить. А от багатьом естетам не дуже припало до душі, що класику грають у мийці, відео крутять у згорілому будинку чи в підвалі. І для сучасного мистецтва хочеться комфорту. На завершення директор «Гогольфесту» Влад Троїцький пообіцяв, що наступного року розглядатиме можливість проведення фестивалю у незалежному приміщенні. Є підозра, що п’ятий «Гогольфест» догодить на всі смаки. А поки що й так непогано. Конкурентів на горизонті не спостерігається.

 

ПРЯМА МОВА

Марк Бірбраер і Мері Лібіна, пенсіонери, любителі музики, кіно, поезії, літератури: «Ми відвідуємо всі фестивалі, які проходять у Києві. Були на всіх чотирьох «Гогольфестах». Цей фестиваль — номер один за цілий рік. Уже тиждень, як ми не ходимо в магазин. Не встигаємо. Хочеться побачити всю програму. Навесні я чув, що Троїцькому запропонували проводити фестиваль на кіностудії. Здавалося, що краще, ніж у «Мистецькому арсеналі», «Гогольфесту» не буде ніде. Там зачаровують корпуси XVIII століття, тіні від арок на стінах. На кіностудії немає одного ефектного приміщення, через те кожен куток має свою художню цінність: різна рослинність, гуртожиток «зірок», гараж автомобілів, каретна, діти бігають iз кульками. На кожному кроці інсталяції, відеопроекції. Я не уявляю, що завтра кіностудія перестане так жити.

Щодо програми, то вона не поступається минулорічній. Ми відвідали всі вистави і концерти. Найбільше сподобався фінський баяніст Кіммо Похьонен. Він — великий і геніальний для всіх. Ми стояли перед сценою три години, неймовірно втомилися, але це були найкращі враження. Чули ансамбль «Хуур Хуур Ту». Він слідує за баяністом. Це — світовий рівень. Вдало виступили «Київ симфоньєта», «Київські солісти», «Київська камерата». Хороших театрів було багато. Дуже сильна вистава «Король Лір» Львівського театру Курбаса, «Син, що став оленем, — крик із воріт таїнств» режисера Атiлли Віднянського Берегівського угорського театру. Ми дивилися п’ять вистав Віднянського, всі геніальні. Цікавими були «Облом оff» за п’єсою Михайла Угарова театру Нова сцена і «Щастя» за Андрієм Платоновим майстерні Андрія Білоуса і Нового драматичного театру на Печерську. Чудові фільми Андрія Сильвестрова та Бориса Маяковського.

Нам сумно, що завтра «Гогольфест» закінчиться і замість такої насиченої програми ми підемо в магазин. Але тішить, що наступного року буде новий «Гогольфест», iз новими учасниками.

Ніна Хоменко, домогосподарка: «Дуже добре охарактеризував сучасне мистецтво охоронець із каретної: «Скоро мистецтво таким і буде — наклав на табуретку — і все». Цього року, як на диво, мистецтво «Гогольфесту» більш гуманне, ніж минулого. Нема трупів, мороку, депресії. Навіть об’єкти зі сміття не гнітять. Територія більш затишна, ніж в «Арсеналі». Півдня витратила, щоб усе тут розгледіти. Майданчики із сальсою та йогою сподобалися найбільше».

Олексій Чипуренко, студент–режисер: «Щодня, як на пари, приходив на «Гогольфест». Спускався у підвал, де крутять відео відомих художників. Воно мене мало цікавило. Я годинами розглядав стільці, дивани, скрині, шафи, велосипеди, картини, якими там усе забито. Підвал на «Гогольфесті» був моїм улюбленим місцем. Тепер я знаю, де брати меблі для моїх майбутніх курсових робіт».

Олег Цьона, актор Львівського академічного театру ім. Курбаса: «Намагався бачити всю театральну програму. На так звану фішку фестивалю — угорську виставу Атілли — я не встиг. Чув схвальні відгуки, хоча вона й не нова, їй більше шести років. Можу відзначити моновиставу «Український шоукейс» Запорізького муніципального театру–лабораторії VIE. Дуже гарна робота, заздрісна по–акторськи: хороший режисер, хороший матеріал. На жаль, з того, що я бачив, можу сказати, що програма слабенька. Можливо, щось було пропущено у відборі чи запрошенні. На суто театральних фестивалях буває набагато більше цікавого. На «Гогольфесті» минулих років театральна програма була сильнішою. Не знаю, може це проблема театрів узагалі, а не фестивалю.

У перший день фестивалю, 4 вересня, я грав короля Ліра за Шекспіром. Вистава припала на час відкриття на Майдані. Всі пішли туди. «Король Лір» — дивовижна спірна робота азіатського режисера Овлякулі Ходжакулі. Виставу зробили надзвичайно швидко, за два місяці. На кіностудії мали проблеми на майданчику. Не змогли відтворити ігрового, образного, художнього простору. Можливо, це наша вина, що ми не заявили технологічні потреби. Ми бігали по студії, шукали вишки, на яких колись камери стояли. Нам потрібна була вишка для декорацій. Відчули екстрим. Це приймаєш, бо таке середовище. Я розумію, що за потреби можна грати на концертних майданчиках, у гаражах, павільйонах, але в ідеалі хотілося б мати своє адекватне місце. Театр потребує нюансів, якісних можливостей. Концерти тут легше проводити. Апаратурою забезпечують.

Загалом у мене було відчуття, що надто все міксоване. Все на купу, все перемішалося і втратило самодостатність. На даний час, тим більше коли це на кіностудії, яка стала кладовищем, це нормально. Відбулася спроба мистецтва викрикнути про те, яке воно є. Надалі хотілося б високості, рафінаду. Але слава Богу, що таке є. Інакше Київ би завмер».