«Ер.Джей Оркестра»: польоти уві сні та наяву

Спочатку ця надзвичайна і самобутня київська формація мала назву «Ер.Джаз», тобто «Еротичний джаз», хоча ані еротикою, ані джазом її саунд не вирізнявся. Річ у тім, що епітет «еротичний» натякав на особливу вишукано–чуттєву ауру звучання, а термін «джаз» — на природну схильність музикантів до самозаглиблених імпровізацій. Сьогодні цей легендарний гурт має не менш дивовижну назву — «Ер.Джей Оркестра», тобто Оркестр еротичного джазу.

Кожне місто на землі має свою власну ауру, аура Києва — тепла й барокова, водночас вигадлива й містично–загадкова. Відпочатку музика «Ер.Джазу» нагадувала чарівну казку про Київ, утілену в примх­ливих звуках. Думаю, зовсім невипадково лідер групи Олексій Олександров протягом майже трьох десятиліть наполегливо і поступово створював казковий роман–феєрію «Книга книг». Нині, якраз на 22–гу річницю групи «Ер.Джаз», Олексій свій роман завершив. Як і 20 років тому, ця спілка музикантів–однодумців сьогодні не менш віртуозно генерує у слухачів такий психологічний стан, коли самі собою стираються межі часу і простору, а натомість залишається відчуття причетності до магічної історії незбагненного Всесвіту, яким насправді завжди було і залишається наше Місто.

«Усі жили передчуттям близьких змін на краще»

— Для мене «Ер.Джаз» наприкінці 80–х асоціювався з розкутим і неймовірно креативним музичним перформансом із його вуличними виставами, грою «на капелюха» та фантастичними відео і слайдо–фільмами...

— То був період невимушеного романтизму, коли ми ще в університеті починали з постановки вистави «Гра в дим» за поемою молодого поета Сергія Соловйова і театру «Нуль–дистанція», в якій він сам грав одну з ролей, а «Ер.Джаз» був інтегральною частиною дійства. Однак усе це супроводжувалося якимись розбірками і скандалами по комсомольській лінії. Зрештою, керівництво­ університету виставу таки заборонило. На той момент ми були такою екзотичною і цілковито акустичною групою кухонно–вуличного штибу без будь–яких особливих претензій.

— Здається, то був 1988 рік?

— Так. І тоді ми інспірували різні акції на кшталт «Врятуємо Андріївський узвіз». Пригадую, зібрали 10 тисяч підписів киян під петицією про заборону вульгарних новобудов у історичній зоні столиці. Зустрічалися з Іваном Салієм, із відомими архітекторами і це справді подіяло і відклало момент спотворення серця Києва. Вже тоді із нами працював художник, фотограф і оператор Олександр Дірдовський. Якось перед важливим концертом–хепенінгом у Київському планетарії він випадково загубив сумку з унікальними слайдами, але акція все одно відбулася і викликала потужний резонанс. Ми тоді в живу гру вплітали виступи молодих поетів, зокрема Ігоря Малого, Віктора Недоступа, Стаса Міхновського. Подібних концертів тоді було чимало — час на зламі 80—90–х був надзвичайно бурхливий. Не існувало тих рамок, які є нині, ми спокійно грали у спільних солянках разом iз «ВВ», «Кому Вниз», «Братами Гадюкіними», незважаючи на те, що були явно «з іншої опери». Просто всі жили передчуттям близьких змін, змін на краще. І карнавальний путч 91–го пережили з відчуттям, що часи комуни вже минули і не повернуться. Ніхто не думав, що дуже скоро розпочнуться кримінальні війни, злидні, різке падіння культури. Музиканти тоді йшли у фарватері змін. Література, поезія, образотворчий ряд у вигляді слайдів і наша музика — це був єдиний сплав. Повітря, яким ми дихали.

«Паралельна реальність, виражена у звуках»

— Як у такому вирі визрівала доволі елітарна музична концепція «Ер. Джазу»?

— Маючи за плечима тільки музичну школу, я вчився самостійно і самовдосконалювався, як міг. Багато грав, багато музики слухав. Я точно знав — наша музика повинна бути не схожою ні на що. А мої численні літературні персонажі «Книги книг» завжди були тісно пов’язані з образами музичними. Наприклад, у романі є невеличкий епізод про храм бамбукового лісу. Композиція з тією самою назвою і відповідним флером є в першому альбомі «Габріеліус». Бувало, спочатку виникала музична п’єса, а згодом перетворювалася на літературний образ. У мене обидва світи — літературно–міфологічний і музично–медитативний — дуже тісно взаємопов’язані.

— Кілька слів про назву «Книга книг»...

— Деякі мої добрі знайомі радять змінити назву, мовляв для когось це синонім Біблії, для інших — Корану. Але ті, хто зрозуміє структуру книги, усе зрозуміють. У романі є багато розділів, які мають назви на кшталт «Книга короля», «Книга Міста», «Книга королеви»...

— У 1990–му «Ер.Джаз» змінив назву на «Ер.Джей Оркестра»...

— Це сталося після гастролів у Кракові, де ми грали на фестивалі «Дикі поля». Так сталося у результаті появи у репертуарі сюїтних творів та розширення музичної палітри, нових оркестровок. Таким чином нова назва групи стала офіційною, а стара й далі жила на побутовому рівні. Тоді ж виникли суто естетичні розбіжності з Анжеєм Поздіним — нашим гітаристом і автором. Він бачив наш розвиток як стихійний рух уперед. Ми ж зосередились на музично–образних нюансах. Наш скрипаль Віктор Крисько зробив унікальні за красою аранжування, до нас долучилися дуже сильні фахові музиканти — перкусіоніст Олександр Береговський, басист Володимир Сороченко. Ми прагнули синтезувати музику партитурну з імпровізаційними епізодами, тобто музично розвиватися. Якось вирішили професійно і по–новому переписати ранні композиції — так виник альбом On the hill again — «Знову на пагорбі».

— Як оцінюєш останнє десятиліття творчого життя «Ер.Джея»?

— Наша музика через так званий радіоформат мало звучить у ефірі, але у нас точно є наша вірна аудиторія. Кожний альбом «Ер.Джею» — це якийсь певний етап у житті колективу. У 1999 це був «Габріеліус» — за назвою титульної композиції. Габріеліус — це реальна людина, литовський чернець–францисканець, який власними руками побудував справжній ашрам і наситив його стихіями каменю, води і вогню. Це місце енергетично надзвичайно потужне. Якось, подорожуючи Литвою, ми натрапили на ту оазу і три доби спілкувалися з Габріеліусом. Світогляд ченця був близьким до даоського і саме на перетині східної і західної культур ми й шукали нове звучання. Ще одна етапна робота — альбом Unicorn («Єдиноріг»), де оживають персонажі і сюжети з «Книги книг».

— Над чим працює «Ер.Джей» нині?

— Зараз пишемо новий альбом «Пісні Тіндаліна». Тіндалін — це ельфійський мандрівний музикант. І це продовження епопеї. Вже готові композиції «Чарівник Магор», «Осмахіл», «Очі Еліріс», «Король Тілірім та його ельфійський двір». Така ось чарівна паралельна реальність, виражена у звуках.