Країна, яку будує Міша

15.12.2010
Країна, яку будує Міша

На кручі над Курою — пам’ятник засновникові Грузії, цареві Вахтангу Горгасалу. (Фото Лесі ШОВКУН.)

Зведений 2007 року міжнародний аеропорт Тбілісі нещодавно отримав у Дубаї нагороду в номінації «Найкращий аеропорт у Східній Європі, країнах Балтії та Росії». Але комфорт вимірюється не престижними відзнаками — так само, як реформи слід оцінювати не за рейтингами, а за тим, чи виливаються вони в добробут населення і реальну користь для країни. Реформи команди Михаїла Саакашвілі вражають весь світ, але проблеми, які ще залишаються, — передусім високий рівень безробіття і бідність — заважають багатьом грузинам сповна відчути насолоду від «грузинського дива».

Ми — гості з України — їм, звісно, співчуваємо. Але, порівнюючи ситуацію з очікуваннями після нашої Помаранчевої революції й тим, чим вони зрештою обернулися, бути щирими в цьому співчутті не виходить. Нові повітряні ворота Тбілісі та багато інших ознак модернізації Грузії — заслуга не майбутнього футбольного чемпіонату чи іншої стресової ситуації, без якої український чиновник зазвичай і пальцем не ворухне. У команди, яка нині при владі в Грузії, мислення не має нічого спільного з пострадянським. Саакашвілі, ставши президентом у 36 років, згуртував навколо себе таких самих молодих, завзятих, переважно з дипломами закордонних університетів і західними підходами до роботи й реформ. Їм не потрібні зовнішні стимули, щоб усвідомити: сучасний аеропорт — це обличчя країни, розвиток економіки — це зростання добробуту громадян, викорінення корупції — неодмінна умова успішної розбудови держави.

 

Міст Миру як символ нової Грузії

Проспект Руставелі зустрічає сяйвом сотень тисяч лампочок. У нічному небі витають чудернацькі птахи, уздовж проїжджої частини розквітли дивовижні квіти, будівля парламенту завдяки світловим гірляндам більше нагадує казковий палац, а статуя Георгія Побідоносця на площі Свободи завдяки креативній ідеї перетворилася на величезну сяючу ялинку. Види нічного Тбілісі цьогоріч посідають почесне місце у фотозвітах світових інформагенцій про найкращі різдвяні вогні планети на рівні з нью–йоркською Таймс–сквер, лондонською Оксфорд–стріт і Єлисейськими Полями Парижа.

Але порівняння тут недоречні. Тбілісі — місто з унікальною, ні з чим не зрівнянною душею. У якій віковічна мудрість органічно поєднується з молодецьким запалом — точно як у новій Грузії. 150–метровий пішохідний міст Миру, який сяє модерновою блакиттю над бірюзовими водами Кури, зовсім не ображає своїм технологічним виглядом освітлену теплим жовтим сяйвом (як і всі численні тбіліські церкви) 1500–річну фортецю Нарікала. Прогресивний фасад зовнішніх змін стає природним доповненням внутрішньої перебудови країни.

«Цей міст символізує шлях Грузії зі складного минулого в світле майбутнє і втілює найкращі якості, важливі для нашої системи державного управління: прозорість, мобільність, націленість на результат, сучасність», — заявив Михаїл Саакашвілі на відкритті архітектурного творіння італійця Мікеле де Луккі. У цих словах — квінтесенція прагнень нової влади.

Проти будівництва мосту Миру виступила опозиція — мовляв, навіщо вкидати мільйони в нікому не потрібні «понти», якщо у старих кварталах Тбілісі розвалюються будинки ХІХ сторіччя. Влада на таку критику не зважає. І паралельно зі зведенням мостів та нових державних будівель — президентської резиденції з прозорою банею, прозорого (ну звісно!) міністерства внутрішніх справ тощо — державним коштом відновлює історичний центр Тбілісі, старовинну столицю Мцхету, кахетинське містечко Сигнахі. «Опозиція для того й існує, щоб критикувати. А нам — своє робить», — наголошують можновладці, більшості з яких — тільки трохи за 30.

Революція безумців, якими Грузію благословив Бог

«От ви милуєтеся, а я згадую, як іще недавно ми в такий час тут вогнище розпалювали — вдома без опалення й електрики холодно було, то виходили на проспект, грілися біля багаття. Іноді й кашу дітям доводилося на цих вуличних вогнищах варити, бо газу ж теж не було», — розповідає жінка років 50.

Ми сидимо на одній із численних лавочок, інші зайняті переважно молоддю. Проспект Руставелі — головне місце зустрічей, прогулянок і розваг.

Дізнавшись, що я з України, Віра пожвавлюється (після спілкування з грузинами взагалі склалося враження, що «українець» для них є синонімом слова «друг»). І засипає запитаннями: як нам живеться за нової влади, чому повернулися «ті, проти кого боролася Помаранчева революція», що сталося з реформами, «невже ви тепер відмовитеся від вступу в Євросоюз»… Вислухавши, констатує: «У нас до Міші (тільки так — хто захоплено, а хто й зневажливо — грузини називають свого президента. — Авт.) теж багато претензій. Але я б за нього знову проголосувала. Якби ви бачили Грузію до революції — ви б не повірили, що це та сама країна».

Словосполучення «до революції» в розмовах про грузинські реформи лунає постійно. Це не наші швидко завмерлі спроби поділити новітню українську історію на «до і після Майдану». Тутешнє «до Революції троянд» звучить не менш серйозно, ніж свого часу в СРСР — «до Великої Жовтневої». Після листопадових подій 2003 року Грузія дійсно стала іншою.

«Колись у Грузії по два–три дні не було світла, а тепер ми експортуємо електроенергію в сусідні країни», — усміхається Тамара Ковзірідзе, радник прем’єр–міністра з економічних питань. Нові гідроелектростанції — предмет особливих гордощів не лише влади, а й місцевих мешканців. Як і майже всю грузинську економіку, будівництво ГЕС живлять кошти іноземних інвесторів — передусім турецьких, оскільки саме Туреччина, де споживання електроенергії різко зростає під час туристичного сезону, є основним її імпортером із Грузії.

Що заважало країні, якою протікає стільки річок, розвивати гідроенергетику раніше? «Не що, а хто. Цього не дозволяли кілька родин, які «тримали» нафтовий бізнес і не хотіли втратити свою вигоду», — пояснює посол Грузії в Україні Грігол Катамадзе.

До революції владу в країні контролювала особлива каста — «злодії у законі». Вони були господарями життя й вершителями доль, без згоди яких не можна було вирішити жодного важливого питання. У коридорах оновленого міністерства внутрішніх справ Грузії люблять розповідати про те, як у 1990–х головного «злодія в законі», коли він прилітав з–за кордону, в аеропорту особисто зустрічав міністр і з кортежем супроводжував до місця призначення. У країні панували тотальна корупція і беззаконня, а мафія «злодіїв у законі» була настільки всесильною, що, здавалося, почати боротьбу з нею міг тільки божевільний.

«О, наш Міша — точно божевільний! Не дарма ж він краватку жував, — сміючись, нагадує моя тбіліська співрозмовниця Віра кадри з російського ТБ. І серйозно додає: — Бог благословив Грузію таким «безумцем». Інший би ніколи не зміг наважитися на те, щоб так кардинально переламати систему».

«Як можна не поважати поліцію?!»

Розповідь про грузинські реформи зазвичай починають із найуспішнішої — системи правоохоронних органів. Команда, яка прийшла до влади наприкінці 2003 року, добре усвідомлювала: якщо міліція залишиться корумпованою, заплановані зміни приречені на поразку.

Обговорюємо з грузинськими друзями новину з України: в Маріуполі водій «маршрутки» відмовився на вимогу інспектора ДАІ пред’явити документи, бо вважав, що правоохоронець не мав його зупиняти — жодних порушень не було. Інспектор наполягав, і тоді на захист водія стали пасажири «маршрутки», які так «розгулялися», що не лише побили даішника та його напарника, а й порізали колеса їхнього авто. Коментарі з українського боку: «Так їм і треба — геть зажерлися». Реакція грузинів: «Це жахливо — як можна з такою неповагою ставитися до поліції?!»

Для 20–річних грузинських водіїв поняття «зажерливого даішника» — це вже з іншого, «дикого» життя. Після приходу до влади Саакашвілі в одну мить звільнив працівників ДАІ. Всіх.

На запитання, як же вони не побоялися залишити дороги без нагляду, 31–річна заступниця міністра внутрішніх справ Єкатерина Згуладзе відповідає не вперше. «Багато хто так думав: це ж почнеться безлад на дорогах, зросте кількість ДТП. Але нічого такого не сталося. Бо насправді інспектори ДАІ не за дорогами наглядали, а «заробляли» собі на життя хабарництвом», — наголошує Ека.

Після скасування Державтоінспекції водії кілька місяців їздили «безконтрольно». А МВС тим часом закуповувало форму й нові машини для патрульної служби, яка прийшла на зміну ДАІ. Патрулі з’явилися на вулицях в один день: чемні молоді люди в бездоганній формі й авто, оснащених червоно–синіми «мигалками». Це були переважно нові кадри — із 17 тисяч звільнених даішників на попередню роботу, пройшовши конкурс, повернулися лише близько двох тисяч. Та й ті швидко відсіялися знову — не змогли побороти звичку брати хабарі, а в оновленій поліції це просто немислимо.

Нові диво–поліцейські не лише не зупиняли водіїв, «аби придертися», а й допомагали «розрулити» суперечливі ситуації на дорогах, категорично не брали «віддяки» та ввічливо усміхалися.

Зараз поліцейський патруль — звичне явище на грузинських дорогах. У Тбілісі червоно–сині вогники (вони мають горіти постійно, навіть коли машина стоїть) можна побачити всюди, тому й у найвіддаленіших закутках темної пори доби не страшно — в разі чого патруль прийде на допомогу. Усвідомивши це, грузини пройнялися до поліції такою довірою, що стали нею дещо зловживати: тепер поліцію викликають не лише нетверезі водії, яким треба дістатися додому на власному авто (а патрулі надають і такі послуги), а й бабусі, чий кіт не може злізти з дерева, ті, хто забув ключі й не може потрапити додому тощо.

«До реформи рівень довіри до міліції був 6–7%. Зараз — 84%. Це другий показник після церкви! Ми самі такого не чекали, — зізнається Ека Згуладзе. — Власне, ми прагнули насамперед не любові до поліції, а поваги».

Зарплата поліцейського — більша, ніж у міністра

Ще важче, за словами Еки, було відновити у поліцейських самоповагу. «Раніше вони були так тісно зв’язані з оргзлочинністю, що самі себе за це зневажали», — пояснює заступниця міністра.

У те, що ця тендітна, красива й привітна дівчина — права рука міністра Вано Мерабішвілі, якого називають однією з найвпливовіших постатей у Грузії, повірити складно. А тим часом Ека працює в МВС уже чотири роки — це міністерство одне з небагатьох, де плинність кадрів мінімальна. Мерабішвілі обіймає посаду міністра від самої революції.

«Натомість поліцейських на нижніх рівнях ротують часто, бо в Грузії дуже розвинена сімейність. Усі в регіонах одне одного знають, і в якийсь момент поліцейський просто не зможе відмовити у «вирішенні» якогось незаконного питання», — пояснює Згуладзе.

Тотальна реформа поліції завершилася лише кілька місяців тому. Грузія повністю перейшла на «американську» систему детективів. Це «вища» посада — щоб стати детективом, потрібно мати вищу освіту й пройти шеститижневий курс навчання в поліцейській академії. Звичайному патрульному вища освіта не потрібна — достатньо лише академії. Півтора місяця навчання, кілька тижнів практики й успішно завершений тримісячний випробувальний термін — і поліцейський вважається остаточно прийнятим на роботу. Хоча розслаблятися все одно не слід: усі правоохоронці регулярно проходять тренінги й перевірки. Якщо не хочеш вилетіти, треба тримати марку, адже охочих служити в поліції — більш ніж достатньо.

Конкурс на навчання в поліцейській академії — 10–15 осіб на місце. Усі претенденти обов’язково проходять тести, в тому числі психологічні. Під час недовгого навчання в академії ще близько 30–40 відсотків вступників відсіюється, залишаються тільки найкращі. І їм є за що боротися. Окрім престижу професії, поліцейські ще й отримують дуже непогану, як для Грузії, зарплату. Прості патрульні — близько 600 доларів, начальники відділів — до 2 тисяч з урахуванням надбавок. «Це при тому, що зарплата міністра — близько 2500 ларі (трохи більше 1400 доларів). Але ж ми не поліцейські, а цивільні особи», — пояснює Ека.

Мафія — не безсмертна

Вони не просто цивільні — багато хто з авторів поліцейської реформи до приходу в МВС узагалі нічого про поліцію не знав. Можливо, саме тому їм усе й вдалося: «незаангажовані» мізки мислили креативно, а потім уже кадрові поліцейські додали в розроблену ними схему професійну складову. Щоправда, до реформи молоді–завзяті підійшли не зовсім «з нуля» — спершу поїздили по багатьох державах, вивчаючи їхній досвід, читали відповідну літературу.

У результаті оптимізації до структури МВС увійшли колишні міністерства безпеки, прикордонне, трубопроводів та надзвичайних ситуацій. При цьому з 95 тисяч працівників залишилося 28 тисяч. Але найбільшою перемогою реформованого МВС стала все–таки розгромна перемога над нібито такими всесильними «злодіями в законі». «Ми оголосили їм війну. У якій, на жаль, не обійшлося без жертв — загинуло близько 40 поліцейських, — розповідає Ека Згуладзе. — На законодавчому рівні було застосовано закон, виписаний на базі американського та італійського антимафіозного законодавства. Виявилося, що одним із головних засобів боротьби з інститутом «злодіїв у законі» є право конфіскувати їхнє майно. Без своїх грошей вони цілком безпечні, бо автоматично втрачають авторитет».

«Грузія мало що експортує за кордон. На жаль, головна стаття експорту — «злодії в законі», — жартує наша співрозмовниця. Після поразки грузинські мафіозі й справді повтікали за межі держави, в тому числі й в Україну. А ті, хто залишився, сидять у в’язницях — досить комфортних, але без доступу до мобільного зв’язку й без «шісток». «Раніше «злодії в законі» теж сиділи — це була одна з умов корпоративної етики. Але «камери» для них були особливими: розкішно обставлені п’ятикімнатні квартири з усіма вигодами, з яких «в’язні» могли будь–коли безперешкодно виходити. Тепер сидять у звичайних «одиночках», — розповідає Згуладзе.

Щоб посадити грузинських мафіозі, влада пішла на жорсткі заходи: для арешту досить було «сигналу» про те, що така–то людина — «злодій у законі». За кодексом честі, на пряме запитання «злодій у законі» не може заперечити свого статусу. А ствердна відповідь автоматично означала «посадку». Дійшло до того, що спеціально для грузинських «злодіїв у законі» на сходці в Москві було ухвалено рішення дозволити їм не зізнаватися у своїй приналежності до «касти». Та на той час зізнаватися вже особливо не було й кому.

Майно тих, кому вдалося втекти за кордон, також конфіскували. У їхніх будинках відкрили... поліцейські дільниці — продати їх було складно, бо навряд чи хтось наважився б купити.

«Акваріум» на мільйон

З огляду на це сміливість правоохоронців вражає: усі вони сидять за скляними стінами, повністю відкриті оку не лише будь–якого цікавого громадянина, а й потенційного снайпера. Але прозоре МВС і поліцейські дільниці — предмет особливої гордості «постреволюційної» влади. «Нам нічого боятися — у мене, скажімо, й охорони ніколи не було, — каже Згуладзе. — А скляні стіни — це символічна демонстрація того, що Грузія стала кримінально безпечною, а правоохоронні структури — прозорими».

У концептуальній будівлі МВС, що має вигляд скляної хвилі, розміщено не лише міністерські структури, а й звичайну патрульну дільницю. З одного входу до МВС заходять міністри, з іншого — зі зверненнями і скаргами звичайні люди. У коридорах розвішано плазмові екрани, на яких безперервно транслюють парад до Дня поліції. Міністерські приміщення функціонують за системою «оупен спейс» — відкритого простору, без окремих кімнат. У відповідь на запитання «УМ» тутешні службовці запевняють, що відчуття незахищеності (на вищих поверхах виникає враження, ніби висиш у повітрі) немає: «Ми вже так звикли, що нам тут дуже затишно».

Із гордістю демонструють свої робочі місця й працівники поліцейських відділків. Вартість однієї такої дільниці — мільйон доларів. Після заходу сонця ці «акваріуми» світяться, додаючи свою пайку у «світлове шоу» нічного Тбілісі.

Хочеш вийти на волю раніше? Проспонсоруй реформу!

Для дільниць прозорість — це ще й зайвий спосіб показати, що грузинській поліції повністю вдалося подолати таку неприємну складову органів дізнання, як тортури. «Цієї проблеми в нас більше не існує, — запевняє Ека Згуладзе. — КПЗ підпорядковуються безпосередньо міністру, й уповноважений із прав людини має право вільного входу в кожен із них у будь–який час дня і ночі». Окрім того, на кожного затриманого негайно заводять електронне досьє, в яке заносять усе — час затримання, відвідини адвоката тощо. Такий показник, як кількість розкритих злочинів, тепер не є головним мірилом ефективності поліцейського відділку, а покази учасників процесу на суді мають пріоритетне значення порівняно зі свідченнями, даними під час слідства. Тож «вибивати» зізнання із затриманих тепер просто немає сенсу.

Фактично весь документообіг у системі МВС переведено в електронний вигляд — на папері залишилося близько 5% матеріалів під грифом «цілком таємно». Завдяки повністю комп’ютеризованій системі отримати водійські права або зареєструвати операцію купівлі–продажу автомобіля тепер можна за 15 хвилин. Жодних черг і бюрократичної тяганини — досить ввести відповідні дані у спеціальний автомат. «Але якщо в когось немає часу і хочеться скоротити процедуру до однієї хвилини — достатньо заплатити за офіційним тарифом 100 ларі», — каже Ека Згуладзе.

Вміння нової влади заробляти гроші на проведення власних реформ — ще одна безумовна перевага. Модернові поліцейські відділки, патрульні «Фольксвагени», придбання комп’ютерів — на все це знадобилися кошти, яких у виснаженому за довгі роки розрухи бюджеті Грузії не було. Одним із джерел стало запровадження офіційного інституту «угоди» на зміну усталеним хабарам: якщо засуджений визнає себе винним, то, заплативши певну, чітко визначену суму, може вийти на волю значно раніше. Це не стосується особливо тяжких злочинів.

Попри такі нововведення, кількість ув’язнених після реформи не скоротилася, а навпаки — з 5 тисяч зросла до 20. Покарання за деякі злочини може бути аж надто суворим — за крадіжку мобільного телефона можна отримати до семи років, за спробу дати «на лапу» — ще більше.

«Реформа поліції — це, звичайно, безумовне досягнення нової влади. Я тепер машину спокійно залишаю на вулиці навіть незамкненою — угонів уже давно немає в принципі, — тішиться таксист Роберт. — Та хіба можна так жорстоко поводитися з людьми! Днями літню жінку, яка проїжджала через кордон і для пришвидшення процедури вклала в паспорт якусь десятку, посадили на два роки. Але ж вона — просто за звичкою. Ну старе ще мислення в людини, що поробиш». «Інакше, як жорсткими методами, хабарництво не викорінити», — парирує Згуладзе.

Методи справді жорсткі, але дієві. Згідно з оприлюдненими минулого тижня даними щорічного дослідження організації Transparency International, у той час, як в усьому світі рівень корупції зростає, в Грузії він упав. Визнаючи безсумнівні заслуги влади в цьому напрямі, лише 3% грузинів зізналися, що за минулий рік намагалися дати комусь хабара. І хоча це один із найнижчих показників у світі, правоохоронці обіцяють не зупинятися на досягнутому.

 

МЕТОДИ ПЕРЕБУДОВИ

Прагнучи викорінити корупцію, «трояндові революціонери» ліквідували санепідемстанцію, пожежну інспекцію та ще низку установ, усі функції яких насправді зводилися до зайвої бюрократизації й «доїння» підприємців. Тарганів у закладах громадського харчування або пожеж не стало більше, адже жоден власник не зацікавлений у тому, щоб розлякати клієнтів. Принагідно було скорочено понад 80% дозвільних документів і ліцензій — після детального аналізу реформатори залишили тільки справді потрібні. Тепер Грузія стабільно лідирує в рейтингах держав із найсприятливішими умовами для ведення бізнесу. Згідно з даними останнього звіту Світового банку, за останні п’ять років вона досягла найбільшого прогресу щодо покращення бізнес–клімату зі 174 держав світу, посівши за цим показником 12–те місце. Україна, для прикладу, — 145–та.

 

СТАТИСТИКА МВС

Починаючи з 2007 року, в Грузії регулярно фіксують спад злочинності. Кількість злочинів, пов’язаних із насильством, зменшилася на 38%, хуліганство — на 70%.

Якщо шість років тому за день у країні викрадали до 50 автомобілів, то тепер цей показник коливається від нуля до трьох за рік! А таких злочинів, як крадіжки мобільних телефонів, немає взагалі. Такого успіху правоохоронцям вдалося досягти, сфокусувавшись на ринку збуту — не маючи, де збувати крадене, злодії перестали красти.

 

Про те, як грузинська влада здійснює економічні реформи, про рівень демократії в країні «диктатора Саакашвілі», претензії опозиції й ставлення грузинів до Росії — у наступному номері «УМ».

  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>