Рівно рік тому, 27 квітня, прийшовши до Верховної Ради з наміром блокувати трибуну, опозиційні депутати побачили, що їх уже випередили — колеги з провладних фракцій. Коли о 10.00 спікер Володимир Литвин, усупереч сподіванням деяких нардепів, таки ввійшов до зали та сів на своє місце, у нього полетіли яйця. Фотографії, як охорона затуляє парасольками керівника українського парламенту від гоголя–моголя, обійшли всі світові агенції новин. А далі була бійка: жорстока, безжальна і підступна.
Обставини цієї справи, яку за нинішньої влади не розслідують, мабуть, ніколи, сьогодні надійно прикривають суть документів, які вдалося силовими методами протиснути новообраному Президенту держави. Втім, навіть якщо відкинути порівняння «харківської угоди» з Переяславською радою та надати слово експертам, висновок залишається приблизно таким же: Росія підписала доволі вигідний для себе документ, а ми — небезпечно програшний.
Прийшовши до влади, команда Віктора Януковича почала активно втілювати у життя свої передвиборчі гасла. Почали з головного — дружби з Росією, яка, мовляв, одразу ж готова замість дорогого «антиющенківського» запропонувати дешевий природний газ. Залаштункові перемовини — суворо засекречені — тривали до 21 квітня, коли на спільній прес–конференції глав України та Російської Федерації оголосили нові правила гри. Термін перебування Чорноморського флоту РФ продовжено на 25 років — до 28 травня 2042 року. З автоматичним продовженням на наступні п’ятирічні періоди. Щорічна оплата за перебування флоту становить 100 мільйонів доларів із 2017 року, а також додаткових коштів. Під «додатковими» угода розуміє знижку до 100 доларів за кожну тисячу кубометрів газу, що постачається в Україну за контрактами між НАК «Нафтогаз України» та «Газпромом». Максимальною «знижка» для нас буде лише у випадку, коли вартість газу становитиме 333 долари за тисячу кубів. При падінні його вартості Росія «уступає» 30% від ціни.
Через заплутаність формулювань угоду досить пізно розкусили навіть профільні експерти. А коли проаналізували, то почали рішуче й іноді доволі образно критикувати. «Якщо, підписавши угоду з «Газпромом» у січні 2009 року , Юлія Тимошенко засунула Україну в зашморг, то новий Президент затягнув мотузку ще сильніше», — каже експерт Центру Разумкова Володимир Омельченко. Трьох найголовніших проблем — скасування базової ставки вартості газу 450 доларів, збільшення вартості транзиту та гарантування його обсягів — вирішено не було. Більше того, і Росія (що зрозуміло), й Україна (що досить дивно), презентуючи угоду, старанно робили вигляд, що цих «чорних дір» для нашої держави взагалі не існує.
«Перше, що нам обіцяли, — найнижчі ціни на газ у регіоні, — каже директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко. — Минув рік, і ми бачимо: вартість газу для України приблизно дорівнює ціні блакитного палива для Польщі, Словаччини, Угорщини, країн Балтії. А для Туреччини вона є навіть нижчою! При тому, що жодна з цих країн не тримає у себе Чорноморський флот на подібних суперпільгових умовах».
Другий штрих, про який торік нам влада повідомити «забула»: величезний удар по бюджету, який відчує держава через вісім років. Уже з 2019 року країна отримуватиме зовсім символічну суму за базування російського флоту — всі кошти «з’їсть» так звана знижка, і ми «отримаємо» їх до цього часу. «Ці гроші — за період із 2019–го до 2042 року — фактично вилучені з кишені українців, — продовжує Сушко. — В Україні про це ніхто чомусь не думає: влада не має звички заглядати так далеко».
До речі, саме таке походження знижки робить досить проблематичним можливе розірвання «харківської угоди». Тобто досить затратним: скасування документа суттєво збільшить державний борг.
«Прем’єр Володимир Путін торік обіцяв: угода подарує Україні 40 млрд. інвестиційних доларів у теплоенергетику і комунальну сферу, — зауважує Володимир Омельченко. — Сьогодні ж ніхто з фахівців не може побачити цих інвестицій. Безсумнівно, наша країна стала жертвою піар–технології: замість реальних пільг нам запропонували іншу форму оплати за газ. Тобто якщо раніше це була на сто відсотків монетарна форма, то тепер грошова форма займає лише певну частину». Решта ж — передача прав базування Чорноморського флоту.
Ну і, зрештою, аналітики дуже скептично ставляться до ідеї змішувати економічні питання з політичними. Тобто господарські преференції з суверенністю держави й можливістю її втратити. «Правила комерції не можуть поширюватися на сферу національної безпеки, — каже Сушко. — Якщо ми щось купуємо, то можемо щось інше продавати. Але аж ніяк не торгувати державою». І підсумовує: «Безсумнівно: підписання угоди — це одна з найбільших перемог Російської Федерації на українському напрямку. Адже де–факто ми отримали ринкову ціну газу взамін на безкоштовне базування Чорноморського флоту. Для України «харківські домовленості» — одна з найбільших поразок зовнішньої політики за всі роки незалежності».
Підписання «харківської угоди» не лише шкодить нашим геополітичним інтересам та ставить на коліна виконання держбюджету, а й, як це не дивно, може порушити одну з головних заповідей команди «регіоналів» — вірно й віддано дружити з Росією. Москва серйозно образилася на команду Януковича, яка спочатку активно «піддавалася» грі Кремля, а потім різко пішла назад. «Утім ці конфлікти відбуваються тихо: обидві сторони домовилися не афішувати протиріччя. Так, як було під час правління Леоніда Кучми: ніби все добре, але насправді не все... Росія, побачивши «інтеграційні» прагнення влади, вирішила, що ми слабкі, й почала щоразу вимагати більших поступок», — каже заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий. «Команда «стоп» на Банковій прозвучала, коли у нашої верхівки спрацював інстинкт самозбереження, — каже Володимир Омельченко, — і вона побачила загрозу своїй власності — стратегічні партнери почали претендувати й на неї. Перший крок — це злиття «Нафтогазу» й «Газпрому». Ображений «російський ведмідь» — це страшна сила. Москва, безсумнівно, почне розмову жорсткою мовою ультиматумів. І тоді «проросійському» Януковичу діалог із Білокам’яною даватиметься значно важче, ніж «антиросійському» Ющенку.
Одна з нових невигідних для нас пропозицій Москви, яку вона періодично озвучує, коли хоче натиснути на українську сторону — платити за газ російськими рублями. «Звичайно, у нас немає такої кількості російської валюти, — каже Олександр Сушко. — Її доведеться закуповувати — і тим саме узалежнювати себе від російського ще й монетарного впливу. До речі, жодна із суверенних держав не платить Москві рублями — тільки твердою валютою». На думку експерта, перехід у розрахунку за газ на рублі — це аж ніяк не економічне питання. Як і Митний союз.
«Свого часу російський віце–прем’єр Олексій Кудрін оголосив стратегічну мету Росії — зробити рубль резервною світовою валютою, — пояснює Володимир Омельченко. — І хоча це доволі утопічна мета, від нас вимагатимуть працювати для її здійснення». Для України з її «півмертвою» гривнею, що не може опиратися потужній доларизації всіх можливих розрахунків, — це серйозна небезпека. «Гривня займає приблизно половину вітчизняного готівкового ринку, — каже Омельченко. — Решту — долар. Якщо ми штучно нав’яжемо ринку ще й рубль, гривня може додатково втратить свою вагу». А це, у свою чергу, відіб’ється на курсі нашої національної валюти та всіх її можливих похідних: інфляційному тощо.
Президент Віктор Янукович, до речі, наприкінці минулого тижня заявив, що такий перехід для нашої держави цілком прийнятний.
Розірвати «харківську угоду», в принципі, можна. «Якщо прокуратура займеться нею серйозно або хоча би депутати захочуть з’ясувати деталі, то на світ з’являться дуже цікаві нюанси, — каже незалежний експерт у сфері енергетики Олександр Нарбут. — Наприклад, як цю угоду готували з українського боку — вірніше практично не готували, як її не узгодили у МЗС, як відповідальні чиновники дипломатичного відомства дізнавалися про неї перед самим підписанням. Не кажучи про порушення процедури ратифікації: такий процес не може відбутися упродовж одного тижня».
Підставою для опротестування, на думку аналітиків, можуть бути й економічні мотиви: нової ціни насправді не було. Не було і знижки, а лише так звана тимчасова поступка за рахунок наших платників податків. Якщо ці факти зібрати й довести — їх можна подавати до Стокгольмського арбітражу.
Олександр Нарбут пропонує й інший вихід — який заодно й «поховає» кабальну угоду від Юлії Тимошенко: ліквідувати НАК «Нафтогаз України». «Це найкращий варіант реформування компанії, яка нині робить 3 млрд. додаткових боргів щороку, — каже експерт. — А на базі активів, якими розпоряджається компанія, мають з’явитися спеціалізовані структури, кожна з яких займалася б окремим видом діяльності: добуванням, транспортуванням, продажем. З точки зору права, ліквідація НАКу як юридичної особи є умовою, оскаржити яку росіянам буде дуже важко».
Через рік може бути вже занадто пізно. Перш ніж говорити про відновлення України, ми повинні уникнути її руйнування. Дешевше купити системи Patriot, ніж відновлювати електростанцію, на яку націлилися росіяни >>
Україна цьогоріч збільшить дальність польоту протикорабельної ракети “Нептун” до 1000 км і збільшить їх виробництво в десятки разів. >>
На петицію щодо переспрямування коштів, призначених для телемарафонів "Єдині новини" на ЗСУ, відповів прем’єр Денис Шмигаль. >>
Тепер цей ефективний дрон СБУ здатний уражати будь-яку ціль у Чорному морі та доставити майже тонну вибухівки на відстань приблизно 1000 кілометрів. >>
Російські браконьєри масштабно грабують рибні багатства Азовського моря на окупованому узбережжі Херсонщини. >>
Президент Володимир Зеленський заявляє, що зараз в Україні працюють 500 підприємств оборонно-промислового комплексу (ОПК). У цьому пріоритетному виробництві задіяні майже 300 тисяч людей. >>
