Меценати, що не відбулися

01.07.2004
Меценати, що не відбулися

      Подія, яку вже попередньо почали називати «Днем меценатів», десь півроку розкручувалася на сайті www.iac-ua.info і ще за кілька місяців привернула до себе увагу преси. Благодійний аукціон, на якому, за задумкою Інституту актуальної культури, планувалося продати втридорога записники, чернетки, фотографії, розкадровки відомих авторів, одразу знайшов багато фінансових та інформаційних спонсорів. Ідея подарувати на виручені з аукціону гроші нормальну колекцію сучасного мистецтва для Національного художнього музею, якому скоро «стукне» сто років, розтопила не одне крижане серце. Чотири десятки митців безкоштовно дали на аукціон свої роботи: театральні режисери Віктюк і Жолдак — фото з вистав із власними підписами, художники Ройтбурд, Гнилицький, Подольчак, Чичкан, Братков — хто картини, хто фотографії, хто інсталяції. Олесь Санін пожертвував кадри з фільму «Мамай», Юрій Іллєнко — розкадровки з «Молитви». Письменники Андрухович та Покальчук відірвали від серця чернетки вже надрукованих творів. А в день проведення аукціону виявилося, що меценатів, заради яких і організували це свято, на ньому нема. Багато колекціонерів, серед яких, наприклад, Людмила Березницька і Марат Гельман, узяли по каталогу, потисли руки знайомим і поїхали додому. Публіка, в основному куратори й журналісти, згуртувалася біля фуршетних столів, тому ведучим Ларисі Руснак та Ігорю Подольчаку довелося докласти неабияких зусиль, аби зосередити загальну увагу на виставлених лотах.

      Навіть порівняно низька ціна — 650 гривень, які мали покрити витрати організаторів — не викликала симпатії майже ні в кого. Через півгодини нудного торгу лоти врешті-решт продавали або за стартовою ціною (наприклад, відомий портрет Кучми з хаєром і написом «Всьо чотко»), або з мінімальною націнкою, в середньому 750 гривень (майже всі лоти). Купували тільки ті, кому, як зауважив ведучий Юрій Подольчак, «вигідно засвітитися». Наприклад, головний редактор «Столичних новин» Володимир Кацман за картину Ройтбурда одразу дав тисячу гривень, прорекламувавши, відповідно, і своє видання. Найвищі ціни на аукціоні були навіть несерйозними. Записник Андруховича та фотопортрет Іллі Чичкана, які удостоїлися найбільшої уваги, вдалося збути аж за... 1100 гривень. Та й то блокнотик Андруховича купив ведучий аукціону Юрій Подольчак.

      Обіцяних політиків, дипломатів, бізнесменів, звісно, не було. На запитання: «Де ж вони?» організатори, серед яких, зокрема, і засновники «Фонду Мазоха» Подольчак та Дюрич, відбувалися фразами типу: «Актуальне запитання до преси...» або й просто: «А як ви думаєте?». Інші мистецтвознавці, які завітали на аукціон, але не були зв'язані званням організаторів, говорили те, що, власне, було насправді. Наприклад, куратор Юрій Онух зазначив, що багато колекціонерів тільки з'явилися на порозі й одразу зникли, бо, «скажімо так, не всі твори відповідають вимогам високого мистецтва. А певно, не кожен колекціонер хоче виглядати в очах журналістів скнарою. Звісно, якщо він прийшов на аукціон, він має щось купити. Інший вихід — піти з аукціону». Колекціонер, який тримає найбільшу колекцію картин у колишньому Радянському Союзі, Ігор Диченко, висловився ще гостріше: «Я побував у багатьох країнах, об'їздив увесь світ, мене знають як відомого колекціонера, тому маю право так говорити. Так званий аукціон — це псевдофарс, у якому беруть участь погані актори. Подивіться на покупців — це люди, які зовсім не розуміються на мистецтві, але хочуть показати себе його знавцями. Проте щоб купити хоч один лот, запропонований тут, треба бути справді ідіотом, божевільним або вар'ятом. Художники молоді, хочуть усього й одразу, вони намагаються відтворити в одному кадрі все, що бачать і хочуть бачити. Але так ніколи не буває, тому це й видно по їхніх картинах. Картини, так само, як інсталяції й фото, не мають нічого спільного зі справжнім мистецтвом. А коли врахувати те, що так звані майстри давали на цей аукціон роботи за принципом: на тобі, небоже, що мені не гоже, то взагалі нудить. Я вже давно не був на виставках, ніколи не відвідував масові мистецькі заходи. Все думав: законсервували Совєти наше мистецтво надовго, їздив по інших країнах. І цей аукціон — чи не перша розрекламована подія, на яку я прийшов через багато років. А тепер прийшов і думаю — Боже, які «мраки», який кам 'яний вік! Тепер нехай мене краще закопають, не буду ходити більше по таких українських аукціонах».

      Як зауважує відома кураторка Вікторія Бурлака, наш мистецький аукціон був більше схожий на велику тусовку «зустрілися-погомоніли», де зібралися багато знайомих між собою людей (до речі, ні Ройтбурд, ні Покальчук, ні Андрухович, ні, зрозуміло, Віктюк на розпродаж так і не прийшли). І ті, хто завітав, попили винчика, попліткували та й розійшлися. Єдиним, хто однозначно схвалив проведений аукціон, був Анатолій Мельник, директор Національного художнього музею. Зрештою, що йому казати, адже за гроші, виручені з аукціону, купуватимуть колекцію для очолюваного ним музею. Але з огляду на такий «негустий» виторг слід очікувати, що за такі гроші можна буде купити тільки рами та підрамники до майбутніх картин.

 

А ТИМ ЧАСОМ

      На раритет перетворилась трембіта української співачки Руслани, з якою вона виступала на сцені «Євробачення». У вівторок її було продано на благодійному аукціоні у Львові. Інструмент придбав українець американського походження. Торги стартували з чотирьохсот гривень, а під кінець аукціону за трембіту дали тринадцять тисяч гривень.

      Гроші благодійники залишать в Україні і спрямують на підтримку незрячих. Організатори аукціону планують придбати звукові сигнальні апарати для світлофорів, інформують «Факти» (ICTV).

За Кучму, навіть із хаєром, більше 650 гривень ніхто давати не хотів.