Шевченко і я?

29.08.2012

Боже мій! Скільки про того бідного Шевченка понаписувано! Я сам переглянув не менше, як півсотні книжок — романів, повістей, документальних біографій, навіть хронологій життя. А він все–одно манить таємницями! Одні його возвеличують, другі «розвінчують», треті розвінчують «розвінчувачів», а Шевченкові — хоч би що! Він і далі недосяжний.

 

Тому що не був Тарас Гри­горович пересічним чоловіком, а прожив 47 неймовірних років і ще за життя здобув всенародну шану, що далеко не всім геніям вдається. Шевченкові вийшло: і при житті його цінували, і через півтораста років по смерті — також. А суперечки довкола імені — це ж тільки на руку: вони підігрівають пристрасті, не дають забронзовіти і перетворитися на омертвілу ікону.

Саме з такою метою видавництво «Зелений пес» почало видавати серію «12 балів» для школярів. Наразі вийшло п’ять книжок із вельми провокативними назвами: «Княгиня Ольга і я», «Іван Мазепа і я», «Тарас Шевченко і я», «Леся Українка і я», «Степан Бандера і я». Сучасним школярам пропонують подивитися на видатних постатей не хрестоматійно–завченим поглядом, а побачити моральну проблему і самому спробувати знайти відповідь. Тому й вибрані для серії особистості не тільки знакові для України, а й такі, чию діяльність можна розглядати під різними кутами зору.

От, здавалося би, княгиня Ольга, яка першою із княжого роду прийняла християнство на Русі. Що тут контраверсійного? Аж ні — ця хитромудра дружина князя Ігоря підступністю знищила Древлянське князівство, всю знать — порубала, а столицю Іскоростень — спалила. Так, вона мстила за смерть свого чоловіка. Але ж Ігор намірився вдруге за рік обкласти даниною древлян, що було порушенням угоди. Вони стояли за свої права. Хто ж тоді правий — Ольга чи предки поліщуків? Відповідь на це непросте запитання мають дати самі читачі. В ­цьому й «родзинка» серії, що вона змушує замислитися.

Тексти написані так, що й дорослому читачеві є що там почерпнути. Оповідь побудована «в обрамленні», героями яких виступають сучасні дітлахи. Яскравий дизайн, оформлення під шкільний зошит, колір робить серію одразу впізнаваною. Не дивно, що вона отримала перше місце у Всеукраїнському рейтингу «Книжка року–2011» у категорії «Розвиваюча та пізнавальна література для дітей», що свідчить про нагальну потребу у таких книжках.

Адже досі ми мали тільки одне серійне видання подібного типу — «Життя видатних дітей» видавництва «Грані–Т», в якому побачило світ близько сорока томиків. Там, щоправда, розповідь про дитячі роки відомих людей мала більш художню форму і не ставила дискусійних завдань.

Тепер маємо уже дві серії дитячої «біографістики» і це, погодьмося, не так багато. Адже живемо в інформаційний час, коли документалістика щодалі витісняє белетристику. А згадані книжки є чудовим пізнавальним матеріалом не тільки для дітей, а й для батьків та педагогів.

Головне, аби на цьому серія «12 балів» не забуксувала. Бо хочеться потримати в руках вже заанонсовані наступні книжки — «Олекса Довбуш і я», «Маруся Чурай і я», «Миклухо–Маклай і я». Адже обрані видавцями постаті вкриті таємницями не тільки для дитячого, а й дорослого читача.