Хто всидить на трубі

29.05.2013
Хто всидить на трубі

Пiд ковпаком у «Газпрому». (з сайта vsluh.ru)

«Таємниця Ставицького» — тобто вартість української газотранспортної системи, яку нещодавно вирахувала компанія «Бейкер Тіллі» — залишалася нерозгаданою менше доби. Паливний міністр, нагадаємо, позавчора публічно заявив: фірма, яка на замовлення уряду визначала ринкову ціну нашої ГТС, роботу завершила, але назвати цифру чиновник наразі не може. А зробить це одразу після завершення реформування НАК «Нафтогаз України». Втім, уже вчора вранці у пресу просочилася інформація — наша стратегічна «труба» коштує від 26 до 29 млрд. доларів.

29 мільярдів — і вона ваша!

Цифра, яку отримали у «Бейкер Тіллі», втім, не така вже й нова. Цікаво, але нашу ГТС оцінювали вже тричі. Вперше — у 2007 році — отримали приблизно таку ж саму цифру, як і зараз, — 24,8 млрд. доларів. Другий «замір» робили через два роки. І виявили, що за цей час «труба» чомусь суттєво подешевшала! Стала коштувати усього лише 9,9 млрд. доларів. Нинішня ціна, як ми бачимо, виявилася максимальною.

Чим викликана така розбіжність в оцінках і чому офіційні структури — ні «Нафтогаз», ні «Газпром», ні навіть профільне міністерство — не коментують результати оцінювання, сказати не важко. По–перше, існують різні методики визначення ціни. Відповідно й аудитор запропонував замовникові кілька схем визначення вартості ГТС. Також важливо, які об’єкти включатимуть у загальний кошторис, а які — ні. «Якщо вилучити із загальної суми підземні газосховища, то ціна буде вже не вищою, ніж 20 млрд. доларів», — каже директор Інституту енергетичних стратегій Дмитро Марунич.

Небажання ж українських чиновників називати ціну до отримання відмашки із Москви, також є зрозумілим: російські партнери можуть змусити Київ використати іншу методику підрахунку ціни. Яка, треба думати, мала б бути на порядок меншою. Саме у цьому полі — як рахувати і який результат має вийти у кінці — й точитиметься найближчим часом боротьба на двосторонніх україно–російських перемовинах.

Де двоє «газують», третій зайвий?

Друге питання — що робити з нашою ГТС далі — треба думати, вже остаточно з’ясовано. Останні крапки над «і» розставили у Сочі український та російський президенти. Як відомо, досі існували два варіанти створення газотранспортного консорціуму, який б міг взяти на себе управління «трубою»: двосторонній, між Україною та Росією, і тристоронній — за участю ще й представника Євросоюзу.

Росія активно та послідовно відстоювала саме перший варіант, оскільки завжди виступала проти так званого третього енергопакета ЕС, який підписала, у тому числі й наша країна. Схоже, що після зустрічі у резиденції «Бочаров ручей» офіційна Москва таки домоглася свого. «Вважаю, що Віктор Янукович отримав у Росії серйозний ультиматум, — каже політолог Андрій Окара. — І ймовірність того, що Київ піде на підписання угоди про двосторонній консорціум, суттєво підвищилася. Про тристоронній проект нині взагалі не йдеться: «Газпром» на нього не погодиться за жодних обставин».

Політично такий крок означатиме надзвичайно великий ризик для Віктора Януковича. «Якщо Янукович підписує угоду, що означає здачу ГТС — адже «труба» переходить у власність «Газпрому» — то з’являється іскра, яка може стати приводом до будь–чого непередбачуваного. Конституційного перевороту чи революції. Тому Янукович і надалі намагається відбитися від претензій «Газпрому», але, ймовірно, йому щось пропонують».

Експерти навіть визначили ціну, якою Москва готується купити українського Президента. «У політичному та економічному сенсі двосторонній консорціум контролюватиме «Газпром», — вважає Окара. — А з боку України його контролюватимуть наближені до владної верхівки.

«За інформацією джерел, за зачиненими дверима два президенти домовилися, що ГТС буде розділена через консорціум у пропорції 50х50, — підтверджує цю тему опозиційний політик Сергій Соболєв. — А внутрішні мережі передадуть новому мільярдеру Курченку».

У цьому контексті вже експерти й політики зовсім забули про вимогу Конституції України, якій подібні ініціативи категорично суперечать. «Відповідно до нашого законодавства, приватизація або передача в оренду ГТС України заборонена. За це свого часу проголосували 400 депутатів», — каже Соболєв.

Під контролем Кремля

Те, що аналітики не перебільшують, підтверджують заяви українських офіційних осіб. Першим тезу, що наша держава може поступитися контролем над своєю газотранспортною системою, озвучив міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький. «Важко казати за весь уряд, але я вважаю, що можна продати більше половини газотранспортної системи, якщо це буде вигідно державі. У Євросоюзі є країни, де державі належить менше половини акцій їх ГТС, і це не створює жодних проблем», — сказав чиновник, наголосивши, що права міноритарного акціонера мають бути захищені законом.

Секретар експертної ради з питань ринку природного газу Леонід Уніговський вважає, що така схема, теоретично, може бути реалізованою. «Все залежить від умов, на яких реалізуватиметься ідея, — сказав експерт. — Є актив, він може бути прибутковим за певних обставин: скажімо, якщо він буде завантажений обсягами газу. Але, продаючи об’єкт, треба думати над умовами продажу». На думку Уніговського, у кінцевому підсумку об’єкт має працювати під юрисдикцією українського регулятора.

Колишній уповноважний Президента України Віктора Ющенка з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський оцінює ситуацію категоричніше. «Найбільше насторожують заяви, що Українська держава, мовляв, виграє від того, що понад половину свого газогону віддасть Кремлю, — заперечив він заяву Едуарда Ставицького. — Унікальність нашої ГТС у тому, що вона технічно об’єднує дві функції: постачання газу внутрішнім споживачам і транзит російського газу із сходу на південь. Ніхто не планує ці функції розділяти. Росіянам, як відомо, кілька років тому пропонували збудувати незалежний транзитний газогін через територію України, який був би суттєво дешевшим, ніж «Північний» чи «Південний» потоки. Але росіяни визначили по–своєму — на користь дорожчих проектів».

За словами Соколовського, віддаючи українську ГТС під контроль іншої держави, влада фактично віддає під іноземний контроль всю економіку держави. «Під російський контроль віддають також усіх громадян України, які користуються природнім газом, — каже Соколовський. — Тобто під контроль віддають практично всю державу. Як наслідок, держава Україна вже невдовзі може зникнути як незалежний суб’єкт міжнародного права».

Альтернативи є, але...

Великою мірою, нинішнє керівництво України не є аж так загнаним у кут, аби так «зливати» нашу газо­транспортну систему значно сильнішому конкуренту. Проблема, звичайно, є. «Сьогодні Україні варто готуватися до так званого «нульового варіанту», коли транзит газу зi Сходу на Захід може зупинитися повністю, — каже Дмитро Марунич. — Загальна пропускна спроможність газогонів Росії після спорудження «Південного потоку» та розширення «Північного» і справді може суттєво зменшити транзитне значення нашої держави».

Подібну динаміку нині ми бачимо. Так, за даними «Укртрансгазу», з початку року через територію України в Західну Європу транспортовано на 19% менше газу порівняно з аналогічним періодом 2012 року.

За словами аналітика, найефективніше розв’язати проблему могло б створення тристороннього консорціуму. Те саме, про яке так довго говорили українські урядовці та проект якого нині практично похоронено. «Ідеальним варіантом було б залучення до спільного проекту як російської компанії, так і європейського гравця, наприклад, компанії з ФРН. Проте найвдаліший момент для досягнення взаєморозуміння у трикутнику «виробник–транзитер–споживач газу» вже втрачено».

На думку Марунича, найреальніший шлях залучення іноземного капіталу для розвитку української ГТС — ІРО на західних біржах. «Може йтися про розміщення 25—30% акцій, — каже експерт. — Законопроект про реформування «Нафтогазу України» дозволяє це зробити». Має влада, на його думку, й інші шляхи фінансування транспортного проекту. Скажімо, опиратися на внутрішні ресурси. «Треба припинити виділення масштабних субсидій на енергоресурси. Субсидії в цій сфері величезні, і вони шкідливі, — каже директор Інституту енергетичних досліджень. — Вони призводять до надмірного споживання енергії, поглинають ресурси держсектору, які можна потратити у корисніших цілях».

«Регіонали»: «Ми самі в шоці!»

Схоже, в питанні ГТС у Президента Віктора Януковича ще немає однозначної підтримки навіть у провладному політікумі. Проти цього стратегічного плану виступають, зокрема, і представники правлячої еліти. Тих самих, які становлять більшість.

За словами секретаря спеціальної контрольної комісії парламенту з питань приватизації Антона Кіссе, майже третина членів фракції Партії регіонів не проголосує за проект, який дозволяє приватизацію української газотранспортної системи. Вчора цю тезу публічно підтвердив лідер «регіоналів» у ВР Олександр Єфремов. «Ми поки не бачимо достатньої кількості голосів, щоб підтримати цей проект у парламенті», — сказав політик.

За його словами, українське суспільство схиляється до тристороннього, а не двостороннього консорціуму. «Політично такий крок буде сприйнято дуже негативно», — сказав керівник фракції Партії регіонів і зазначив: доля законопроекту буде вирішена на засіданні узгоджувальної ради лідерів фракцій Верховної Ради.

Скільки часу буде потрібно Вікторові Януковичу, аби «вламати» бунтівників із власної ж партії, ми побачимо вже найближчим часом. Раніше спікер Володимир Рибак заявляв: парламент побачить законопроект уже 21—24 травня. Аби, треба розуміти, Віктор Янукович міг зробити подарунок своєму російському візаві на зустрічі в Астані 29 травня. Сюрпризу, ймовірно, не буде. Парламентська більшість, яка володіє великим бізнесом в Україні, поки що пручається «Плану Януковича», за яким усіх їх передадуть новому господареві з сусідньої країни. Але ніхто не може стверджувати, що цей бунт на кораблі триватиме довго.

ДОВІДКА «УМ»

«Труба» як вона є

Газотранспортна система України є другою у Європі й однією з найбільших у світі. Загальна довжина газогонів — без урахування нових об’єктів — становить 37,1 тис. км. У тому числі магістральних газогонів — 22,2 тис. км. Кількість газорозподільчих станцій — 1449.