Платимо за час

14.08.2013

У Києві та Львові стають модними... антикафе. У цих закладах ви не зустрінете офіціантів. Каву чи чай там кожний відвідувач готує самостійно. А платити в антикафе треба за... хвилини, проведені там.

Коли на мою сторінку у «Фейсбуцi» прийшло запрошення на лекцію Андрія Куликова про стандарти якісної журналістики в одному з київських антикафе, я не на жарт здивувалася, адже такий молодіжний i зовсім свіжий формат кафе зовсім не в’язався в моїй голові з поважною та серйозною постаттю досвідченого журналіста. Свою присутність на зустрічі в соціальній мережі підтвердило 36 осіб, серед яких був і мій «лайк». Як потім з’ясувалося, слово дотримали близько двох десятків людей. Андрій Куликов там почувався вільно і невимушено, хоча завітав у такий новий формат кафе, як зізнався кореспонденту «Україна молода», вперше.

На прикладі одного з кількох київських антикафе в центрі міста спробуємо зрозуміти, що ж це таке і чи там хоч щось їдять?! По–перше, заклад поділено на кілька зон, кожна з яких має своє призначення. У головній залі, яка називається вітальнею, стоять м’які крісла зі столиками та великий проектор. Завдяки простору приміщення, яке займає два поверхи, кожний має змогу працювати або ж відпочивати, не заважаючи іншим. Є бібліотека, де біля кожного робочого місця прилаштована розетка та перехідники для будь–якого типу сучасних гаджетів: комп’ютерів, планшетів і мобільних телефонів. Є просто кабінет, де компанія друзів може грати, скажімо, у «Мафію».

Антикафе — заклади, куди можна приносити з собою їжу. Більше того, на кухні — є й така зона — можна розігріти свій «тормозок». А якщо прихопили просто продукти — можна приготувати з них страви. До безплатних чаю чи кави дають просто так печиво чи цукерки.

Перформенси на кшталт лекції журналіста Андрія Куликова в антикафе — не виняток, а правило. Організатори заздалегідь сповіщають про них через свої сторінки в соціальних мережах або ж просто вивішують афішу біля входу.

«Я користуюся будь–якою нагодою донести свої думки до молоді, адже вважаю, що дещо з того, що я кажу, є корисним, — розповідає Андрій Куликов. — Коли мені запропонували провести лекцію в антикафе, я погодився без вагань. Не знаю, що чекає на такі заклади в майбутньому, але сьогодні мені тут сподобалося».

Переступаючи поріг антикафе, знайте: вам доведеться платити за час перебування у ньому. В кожному закладі свої розцінки. У Києві ціни дещо «кусаються». Там, де проходила зустріч з Андрієм Куликовим, вартість перебування за першу годину — 36 грн., 24 грн. — за другу, 12 грн. — за третю, а всі наступні — безкоштовно. На вході гостям видають годинники, електронні картки або ж просто папірці, на яких фіксується година входу, а на виході адміністратор дивиться, скільки часу потрібно оплатити.

«Сама назва «антикафе» говорить про те, що ми — незвичайне кафе, — констатує Ярослава Геращенко, співзасновниця одного зі столичних антикафе. — Все, що знаходиться в нашому домі, — для користування, читання, перегляду. Скажімо, у спеку ми залюбки пропонуємо нашим гостям приносити з собою лимони, аби приготувати на нашій соковижималці лимонад».

Незважаючи на чи не найбільше число найрізноманітніших кав’ярень і кафе у Львові, поки що там лише одне антикафе. Крім традиційних безкоштовних гарячих напоїв та солодощів, відвідувачі можуть за додаткову платню придбати сендвічі та колу, а також скористатися принтером i подзвонити за кордон. Узимку, коли заклад лише відчинив двері для своїх відвідувачів, година перебування вдень коштувала 12 грн., а вночі — лише 5 грн. Зараз ціни дещо зросли: за перші 60 хвилин удень iз кишені треба викласти уже 20 грн., за всі наступні — по 16 грн. Нічний тариф зараз — 10 грн. за годину. «Наші гості поділяються на кілька типів, — каже арт–директор львівського антикафе Наталя Ярема–Семкулич. — Одні приходять до нас попрацювати, інші — пограти у настільні ігри. Є ті, хто навідується до нас, аби скористатися нашими платними послугами — копіцентром та міжнародним зв’язком, а заодно і перекусити».

Наразі антикафе в Україні — це локальні проекти. Втім уже діє одна мережа, яка об’єднує заклади такого типу в Росії та в Україні.

  • Кріпчик-петрушка кучерявляться

    Ще свіжі зимові спогади про морозні вітряні дні, коли великою насолодою було зігрітися тарілкою гарячого борщику зі сметаною. Господині урізноманітнювали цю насолоду замороженим щавлем, законсервованою заправкою для борщу, заготовленими з осені чи купленими в магазині бурячками. >>

  • Поласуємо полуничкою

    Найочікуваніший «смачний» сезон — це все-таки полуничний. Думаю, мало хто не погодиться зі мною, що полуниця — це не просто ягода, це ціла історія: весна в розпалі, відпустки на носі і навіть повернення з роботи додому — особливе: обов’язково з пакетиком запашної червоної ягоди. >>

  • Від кулешу і ніг не поколишу!

    Про користь кулешів, про яку я і так, утім, знаю, цього разу наслухалася від бабусь на лавочці. А народні рецепти — перевірені часом і, як правило, доступні. Тож готуємо. >>

  • Лимонадна прохолода і насолода

    Уже майже літо, а це означає, що ми знову шукатимемо затінки, холоднi страви і прохолоджувальнi напої. Лимонади — прекрасний засіб для втамовування спраги, охолодження організму і вітамінізації, як кажуть, три в одному. Отож за роботу! >>

  • Сонце в цеберку!

    «Сонце в цеберку» — саме так назвав своє знамените варення з кульбаб Микола Канішевський, відомий нам як телепродюсер, перший віце-президент Національної телекомпанії України, ведучий телевізійних програм («Вісті тижня» та інших цікавих проектів). >>

  • Знімаю капелюха

    От так і незчулися, як перша їстівна зелень, обдарувавши нас весняними вітамінами, відбуяла, і на зміну їй для багатьох несподівано приходять... грибочки. Це і ви помітите, коли зайдете в лісопосадку чи хвойний ліс подихати цілющою хвоєю, а додому повернетеся з торбинкою тугеньких маслючків. >>