Пізнаймо душу Трахтемирова

23.08.2013
Пізнаймо душу Трахтемирова

«Ось тут вона, велетенська духовна сила українського козацтва!». (Віктора ПОДЕНКА.)

Гості виставки «Територія Т: земля і небо Трахтемирова» один за одним плутали слово «світлина» зі словом «картина» (на користь другого), та ні в автора робіт — київського фотохудожника і журналіста Івана Кугна, ні в господарів — працівників Музею народного декоративного мистецтва у Каневі — навіть на думку не спадало їх виправляти. Не дивувало, не різало вухо таке «плутання» й тим присутнім, хто два роки тому був на відкритті попередньої виставки митця — «Серце Росі–Русі». Більшість експонованих тоді творів Іван Кугно, уродженець Канівщини, подарував музеєві — вони прикрашають стіни вздовж сходів на другий поверх: «Поза часом», «Бандерівський» захід» та інші фотошедеври.

Цього разу невгамовний мандрівник сходив із фотоапаратом уздовж і впоперек українську козацьку святиню. Облишмо модні нині дискусії щодо якоїсь надприродної сили цих місць. Ніхто ще, хоч криком кричи, не помацав цієї «сили», не виміряв її фізико–технічними приладами. Не терзаймо душу і спогадами про колишню велич Трахтемирова козацької доби — жвавого велелюдного населеного пункту. Не вернеш! Ось читаю нині в iнтернеті: село Трахтемирів Канівського району, населення — 9 осіб... Може, помилка?

Нехай екстрасенси й історики висвітлюють зазначені вище аспекти. А ми слідом за Іваном Кугном гляньмо на пагорби й долини Трахтемирова з точки зору краси, яка врятує–таки наш зболений і добряче пошарпаний світ.

«Скіф» — киянин Олег Петрик, що понад 20 років мешкає у Трахтемирові, удостоєний об’єктива Івана Кугна, а тому, природно, запрошений на церемонію відкриття виставки, — час від часу бере на себе роль екскурсовода. Але світлини, де фігурує він сам, Скіф не вважає за потрібне коментувати. Інша річ — робота «Марків шпиль»: «Ось тут вона, велетенська духовна сила українського козацтва!».

Спробуй, не назви все це картинами! «Плазма» — слово не з ряду художніх, але ж як відповідає зображеному! Невже наше сонечко здатне таке витворяти, сягаючи своїм промінням дніпровського плеса? А ось «Бандерівський» захід–2» — «Два кольори мої, два кольори...». Деякі авторські підписи під картинами–світлинами менш лаконічні. Затоку біля гори Зарубиної Іван Кугно вважає «найкрасивішою на Дніпрі». Хто «проти»? Особисто я — «за», бо довго стояв біля відповідного твору митця і не міг відірвати очей.

За спостережливістю автор «Території Т...» дасть фору будь–кому з героїв Гілберта Кійта Честертона. Треба ж було звернути увагу на дивним чином переплетені сліди реактивних літаків у небі, упіймати мить і створити перлинку на ім’я «Знамено Трахтемирова»! Або побачити красу звичайної жабки і ризикнути її коронувати — «Принцеса Трахтемирівська». Хто ж звільнить казкову красуню від злих чар забуття? Хто поверне життя запустілому градові козаків?

Словом, завдяки виставці робіт Івана Кугна є нині на що в Каневі подивитися, окрім традиційних меморіальних святинь. Але ж мета заходу — звернути увагу на Трахтемирів, його проблеми, які полягають не тільки у запустінні, а й незаконному захопленні земель, нарузі над природою. Не випадково активну участь у цій справі взяв всеукраїнський екологічний двотижневик «Природа і суспільство».

Не одному мені, мабуть, закортіло вирушити в дорогу. Хто знає, може, коли–небудь предметнішими стануть міркування і про «силу» тутешніх духовних «точок», і про славну історію краю.