Бунт криворізьких чорногорців

30.08.2013
Бунт криворізьких чорногорців

Пристрасті у Чорногорці не вщухають. Утихомирити мешканців приїхав очільник місцевої міліції Сергій Шматов. (Володимира ГОНЧАРА.)

Минулої п’ятниці, коли вся Україна вже починала зосереджуватися на триденних святкових вихідних, надійшла страхітлива інформація з криворізького селища Чорногорка, розташованого на теренах Центрально–Міського району. Начебто кавказці (так їх зазвичай називають місцеві мешканці, хоча мають на увазі насамперед азербайджанців, що вже тривалий час живуть тут згуртованою громадою) на своєму авто збили жінку з дев’ятирічним хлопчиком. Більше того, стали добивати дитину головою об бордюр. Після цього немовби на місце події примчав чоловік і батько потерпілих, але кавказці його відлупцювали. У відповідь проти «чорних» повстала вся Чорногорка з населенням близько 4,5 тисячі чоловік. Причому місцеві молоді люди свій революційний запал добряче підігріли спиртним... Отож до селища довелося відряджати посилені сили міліції, спецпідрозділ «Беркут», воїнів Національної гвардії. Така загальна фабула початку бурхливих подій, яка швидко поширилася в інтернеті.

Журналістська «качка», недалека від істини

Чорногорка загула, немов розбурханий вулик. Люди старшого покоління навіть не можуть пригадати чогось подібного. Мимоволі заговорили про «другу Врадіївку»... У тому розумінні, що знову опинилася під прицілом обурених чорногорців місцева міліція, очільник якої Сергій Шматов виявився уродженцем саме цього селища, що складається з приватного сектору на узвишші.

Щоправда, згадана вище преамбула бурхливих подій виявилася зовсім не такою. Отож заговорили вже про журналістську «качку», яка, мовляв, спричинила бурю в склянці води.

Але диму без вогню не буває. Справді, все почалося з інциденту на місцевій вузькій дорозі, тільки зовсім не в такій інтерпретації, як це спершу розтиражував iнтернет. Мати з двома дітьми поверталася додому місцевою вузькою дорогою. Кавказець на своєму авто ледь на них не наїхав, отож зупинився і добре нагримав. У відповідь глава української родини примчав на місце конфлікту та дав зухвальцю по фізіономії. Азербайджанець у боргу не залишився і невдовзі повернувся зі своїми приятелями. Тепер дісталося вже українцеві. Останній, щоправда, спілкується з журналістами вкрай неохоче — мовляв, боїться, що після цього від кавказців йому життя не буде.

Після цього процес став некерованим. Місцевих чорногорців зібралося чоловік 150 проти десь із півсотні кавказців. Інтернет тим часом заговорив про 200 родин, немовби викинутих зі своїх осель. Утім ця інформація не підтвердилася.

Очільниця сектору зі зв’язків iз громадськістю Криворізького міського управління міліції Оксана Тищенко оприлюднила зовсім іншу версію розвитку подій. Як вона розповідає, група хлопців напідпитку йшла по вулицею. Водій «Жигулів» їм посигналив, щоб пропустили. У відповідь один із пішоходів, побачивши за кермом кавказця, декілька разів вдарив його по обличчю. Наступного дня до хулігана прийшов водій з групою підтримки. Хтось у запалі з’ясування стосунків штовхнув дев’ятирічного сина господаря оселі, який, впавши, розбив коліно, що й спричинило бурхливу реакцію місцевих жителів. Натовп, зібравшись на зупинці «Шкільна», вирушив до району Трампарку, де жили кавказці. Непередбачуваному розвитку подій запобігли співробітники міліції.

«Візит» iз вказанням на двері

Сам конфлікт для Кривого Рогу є характерним в історичному аспекті. Справа в тому, що 700–тисячному місту гірників притаманна згуртованість місцевих мешканців за територіями проживання. Адже мікрорайони компактно будували довкола гірничорудних підприємств і шахт, які тут масово з’являлися. Отож оберігати свої території від «чужаків» у місті стало таким собі неписаним правилом, а може, й справою честі. Саме на цьому ґрунті у 80–х тут виник масовий рух так званих «бігунів». Групи озброєних підлітків нападали на такі ж компанії в інших районах і жорстоко з ними розправлялися. Це явище було настільки масовим, що ні правоохоронці, ні комсомол, який тоді намагався втрутитися, протягом багатьох років нічого вдіяти не могли. Тепер же, мовляв, на Чорногорці мимоволі згадали про ті бурхливі часи.

Проте міліція навіть за таких обставин продовжує наполягати на тому, що цей конфлікт виник суто на побутовому рівні. Водночас сама себе, за великим рахунком, і спростовує. Вищезгаданий Сергій Шматов під час чергового запального спілкування із земляками розповів їм про ініційовану правоохоронцями операцію «Візит», у ході якої виявлено вже 22 нелегалів, щодо яких тепер готують матеріали для депортації. Але ж це тільки у скромній Чорногорці. А скільки таких набереться на 700–тисячний Кривий Ріг?

Уже зараз можна припустити, що цифра буде вражаючою. Отож уже можна стверджувати, що бунт у скромному селищі виявив проблему, яку замовчували протягом багатьох років.

Загалом же у Чорногорці перебувають на обліку 75 кавказців, знову ж за свідченням Сергія Шматова, переважна більшість яких тут опинилася, втікаючи з «гарячих точок». Проте й тут, як тепер виявляється, у них взаємини з аборигенами складалися зов­сім не безхмарно. Люди ствер­джують, що іноземці переважно ведуть асоціальний спосіб життя — ніде не працюють, незрозуміло чим займаються, не перший рік у них виникають якісь конфлікти з місцевими. Дванадцятирічні хлопчаки–кавказці можуть безкарно гасати по Чорногорці на батьківських авто, наганяючи страху на людей.

А міліція на все заплющує очі. При цьому вказують на такого собі пана Ельчина, що немовби з правоохоронцями «всі питання вирішує». Тому, мовляв, міліція намагається нікого не чіпати.

З іншого боку, доводиться погоджуватися з тим, що не всі одним миром мазані. «Чотири дні поспіль я вдома не ночую. Ходжу по домівках, розмовляю з людьми... Я їм розказую: не можна порушувати закон, не можна піддаватись на провокації. Чому через когось повинні страждати всі? У нас 8 тисяч азербайджанців зареєстровані і живуть у Кривому Розі», — розповідає керівник криворізького осередку Конгресу азербайджанців України Юсиф Нурієв. 

Однак навряд чи доводиться сподіватися на те, що пристрасті вщухнуть так швидко. Конфлікт у Чорногорці вже вийшов далеко за межі селища. Всі небайдужі криворіжці, серед яких немало й тих, у кого «сверблять кулаки», спрямували свої погляди сюди. Коли, приміром, 23 серпня міліція затримала 11 найагресивніших молодиків, то тільки четверо з них виявилися чорногорцями... А дехто цiлком серйозно заявляє про необхідність «виселити всіх іноземців». Отож спокій криворіжцям поки що тільки сниться...

ДО РЕЧІ

Подібні конфлікти на національному ґрунті на Дніпропетровщині виникали неодноразово. Так, у 2009 році від рук вірменина, якого, до речі, засудили на довічно, загинув 22–річний сержант міліції з Марганця Сергій Бондаренко. А в 2011–му в Нікополі 22–річний вірменин напав з ножем на відвідувачів кафе. Один із молодиків при цьому загинув, а двоє отримали поранення.

Такі інциденти спричинили в обох містах масові заворушення. В Нікополі місцеві жителі навіть спалили декілька автомобілів, які належали вірменам, і розгромили меморіальний знак Хачкар, встановлений вірменською спільнотою в пам’ять про жертви геноциду їхнього народу. Чимало автомобілів вірменів постраждали тоді і в Марганці. У Кривому Розі поки що дісталося тільки одній автівці азербайджанців — «копійці», яку безжалісно перекинули колесами догори.

 

ТОПОНІМИ

«Відтоді і звуть це місце Чорногоркою»

«Недалеко від тихої річки Інгулець, на невеликій зеленій гірці стояли декілька білих козацьких хатин, де жили їхні родини. Козаки переважно були у військових походах. Недалеко від цього місця проходив чумацький шлях, яким iз Криму чумаки сіль возили. Між хатами, що потопали в зелені садів, і чумацьким шляхом усе густо заросло ковилою. У вітряну погоду здавалося, що морські хвилі перекочуються до безкрайого степу.

 Але одного разу налетіли чорною хмарою татарські орди... Тих, хто міг тримати зброю, вбили у нерівному бою, а дружин козацьких, дітей і старих погнали у неволю люті бусурмани–людолови. Ковила від пожеж теж запалала. Від неї і хатки загорілися, і дерева у садках. Далеко було видно заграву від степової пожежі. Декілька днів горіли хати і ковила.

А коли приїхали на згарище козаки, перед ними постала гірка, та вся чорна... Відтоді і звуть це місце Чорногоркою».  (Записано Анастасією Степаненко у 30–ті роки).