Здався без бою

05.12.2013
Здався без бою

Жовтневий палац працює, незважаючи на те, що його захопили пікетувальники. (Юрія САПОЖНІКОВА.)

Ще в понеділок депутат «Батьківщини» Андрій Парубій написав на своїй сторінці у Facebook, що близько 150 пікетувальників приблизно о 22:00 увійшли до будівлі колишнього Жовтневого палацу. «Персонал і охорона не перешкоджали та поставилися з розумінням до прохання громадськості про ночівлю та обігрів», — сказав Парубій на Євромайдані.
Сьогодні службові двері Жовтневого цілодобово відкриті з боку від «Кінопалацу». Мітингувальники зайняли лише частину приміщення, а саме — класи для хореографії. На відміну від КМДА, де ще з неділі облаштувалися пікетувальники, тут немає фейсконтролю, охорона не перевіряє сумки, надіється на порядність людей, що не будуть проносити алкоголь та небезпечні речовини. Перше, що бачать гості Жовтневого, це таблички «Реєстрація новоприбулих» та «Прийом теплих речей». Головний охоронець Святослав Шеремета каже, що реєструють тільки тих, хто має бажання попрацювати на кухні, взятися за прибирання чи колоти дрова на Майдані. Для нічлігу не потрібно нічого ні в кого питати. Прийшов, знайшов вільне місце, ночуй.

«Тюрма хвилює нас найменше»

Люди не дуже вибагливі до умов. Хто першим пришов, той ночує у залах, де підлога встелена килимками. Сотні революціонерів уздовж коридорів знаходять місце, де притулити голову. Сплять хто на чому — на сумках, куртках, светрах, картонці, а то й просто на підлозі, вкрившись синьо­жовтим прапором. «Нам не вистачає спальників, карематів. Одні люди приїжджають підготовлені до стихійних умов проживання, інші — в легеньких курточках, без спорядження. Їх рятує те, що кияни приносять одяг, пледи. Викручуємося, як можемо», — розповідає Святослав Шеремета.

Опівночі палац перетворюється на банку зі шпротами, жодного вільного місця. Нардеп Руслан Зелек каже, що, якби приїхали автобуси з людьми, займали б підвал, другий, третій, четвертий поверхи, які зараз пустують. Він із головного революційного штабу, що знаходиться в КМДА, приніс із хлопцями мішки з теплим взуттям, каремати, одяг, матраци. Телефонує своєму координатору і каже, що завтра о 05.30 потрібно вишикувати колону на Кабмін. «Прослідкуй, щоб люди виспалися. Ти маєш бути о 05.24 тут», — дає вказівку колезі. На запитання, чому так рано, Руслан Зелек вдається до народної мудрості: «Хто рано встає, тому Бог дає». За його словами, «є два варіанти розвитку подій — або ми зараз розходимося і кажемо всім людям «дякую», за що вони подякують нам зовсім іншими словами, або будемо на Януковича тиснути, щоб він прийняв рішення відправити уряд у відставку. Якщо Президент прийме неправильне рішення, це буде катастрофічно як для нього особисто, так і для країни».

«Свободівець» погоджується, що мітингувальники вносять дисбаланс у роботу Жовтневого палацу. «Директор не відмовив нам, але подобатися йому це не може. Він хоче, щоб пройшла новорічна ялинка, займався хореографічний гурток, діти танцювали і співали. Адже за батьківські гроші підтримують цей заклад у тому стані, в якому він є. До речі, останній раз ремонт тут робили у 1957 році. Ми розуміємо дирекцію та не можемо залишити людей на вулиці. Вони мають хоча б дві годинки поспати, випити чаю і погрітися. Нема куди діватися», — пояснює нардеп.

Згідно з Кримінальним кодексом, мітингувальників можуть посадити в тюрму на строк від 2 до 5 років за захоплення підприємства. «Я вас прошу, — каже Руслан Зелек. — Скільки «свободівців» сиділо. Це нас найменше хвилює».

Натомість дирекція закладу просить євроактивістів добровільно звільнити центр культури і мистецтв, щоб не зривати заплановані концерти і заняття дітей. «З нами народні депутати ні про що не домовлялися. Діти прийдуть. Що робити?» — обурюється заступник директора Жовтневого палацу Нонна Мартинич і додає, що силою виганяти людей не будуть.

«Жовтневий» для патріотів

Більшість із мітингувальників, які зупинилися в Жовтневому палаці, прихильники «Свободи» з Полтави, Одеси та міст із Західної України. Лише з Івано­Франківської області тут ночує 145 «свободівців». «На Прикарпатті партія має шість тисяч прихильників. Є ресурс, звідки брати людей», — каже Зелек.

Люди приїжджають у Київ на автобусах від партії, власними автомобілями, на поїзді. 71­річний пан Михайло зі своїм другом Василем із Полтави розповідають, що хотіли їхати автобусом, та водій в останню мить злякався погроз, що його звільнять з роботи, і відмовився везти мітингувальників. «Добралися власним ходом. Не мали з собою нічого. Тут люди все дали. Щодня ходимо у готель «Україна» митися і бритися. Наш депутат від «Свободи» Юрій Бублик має там житло, яке запропонував хлопцям. І нас запрошує приходити привести себе в порядок», — ділиться пан Михайло.

Учора з Західної України партійні автобуси відмовлялися брати людей, яким за 60. Мовляв, революції потрібні здорові і сильні. На що пан Михайло відповів: «Я отримую енергію від молодих і скачу, як 18­річний. Студенти стільки на барикадах не стоять, як ми — пенсіонери».

Степан із Коломиї згадує, що як тільки в місті з’явилися перші намети «Свободи», відразу до них записався. Чоловік стоїть у черзі в буфет по чай. У руці тримає таблетки для розрідження крові і розширення кровоносних судин. «Удень стою під Кабміном і Верховною Радою, вночі п’ю таблетки. Ноги аж гудуть від утоми. Та мені все одно, що буде з моїм здоров’ям, де я буду спати, на підлозі чи в ліжку. Зараз єдине, що має сенс, це повалення режиму», — розповідає Степан.

У туалеті пані в довгій шубі наводить марафет. Усміхається дівчатам, робить усім компліменти. Цікавлюся в неї, де ночує. «У Жовтневому. Мені тут усе так подобається, так гарно, люди такі привітні. Мені, як леді, виділили диван на третьому­ поверсі. Дуже зручно», — кокетує жінка.

Їжа, тепло і чистота

У Жовтневому організували три буфети. Продуктів гори. Люди несуть повні каструлі борщів, кашу, картоплю. Та найзатребуванішими є чай і кава. В одному з буфетів киянка Леся управляє волонтерами. За фахом вона тренер, закінчила Київський інститут фізкультури, служила в армії, зараз працює продавцем. Каже, що залюбки пішла б на барикади, та треба людей годувати. «Нас заставляють одягати халати, рукавички і пов’язки. Тут ми хоч і перебуваємо у стихійних умовах, але порядку дотримуємося», — каже пані Леся і пропонує чай з імбиром, який, за її словами, підвищує імунітет.

Віталій із Червонограда Львівської області на стільці на листочках великими літерами пише: «Мийте руки через кожні 15 хвилин», які збирається прикріпити на всіх дверях і стінах. Каже, що працює на ринку, його регулярно перевіряє епідем­станція, та й сам закінчив ветеринарний інститут, тому знає, як можна залишитися здоровим за будь­яких умов. «Ми тут живемо у «бомжатнику». Спимо на підлозі, прокинулися — і відразу у буфет. А це ж все мікроби. Потім будуть чухати потилицю, чому живіт болить. Нам не можна допустити, щоб хоч один боєць вийшов зі строю. Якщо будемо кожні 15 хвилин мити руки господарським милом, все буде чудово», — ділиться Віталій.

Поруч із ветеринаром хлопці роздають зігріваючі засоби: грілки для рук і ніг. Їм привезли аж 40 ящиків. «Це тим, хто йде на ніч охороняти Майдан. У приміщенні грілками не можна користуватися, тільки на вулиці. Не можна грілки ставити у взуття тим, у кого мокрі ноги. Також вони протипоказанi діабетикам. Кому грілки, підходіть!» — на весь голос розказують хлопці. До них уже вишикувалася черга. За мить розібрали три ящики. «Я мерз на Майдані три ночі. Сьогодні буду грітися», — сміється студент з Одеси.

А де ж бійки?

Медпункт у Жовтневому розмістили у кабінеті завідуючої сектором народної творчості Оксани Кузнецової. Стіл із документами відгороджений ширмою. Цілу ніч до 10.00 ранку медики тут господарі, а вдень ділять простір із пані Оксаною. У кабінеті на добровільних засадах працює троє лікарів із Хмельницька і одна киянка. Кажуть, що з травмою за ці дні звернувся лише один хлопець, який зачепився за бордюр і пошкодив ногу. «Люди не мають нежитю, практично не хворіють. Приходять до нас із розпашілими обличчями. Думають, що в них температура піднялася. А це всього­на­всього обвітрене обличчя, яке можна вилікувати зволожуючим кремом», — розповідає Тарас. Він із Хмельницького вже другий раз приїхав на Євромайдан. Був у ту ніч біля стели, коли «Беркут» побив людей. Дякує Богу, що йому не дісталося. До бійок і провокаторів ставиться спокійно. «Тітушки» із закритими обличчями — це не «тітушки», а хлопці, які бережуться від вітру», — жартує Тарас.

Пані Тамара працює у хмельницькій лікарні. Взяла відпустку за власний рахунок і разом із чоловіком приїхали до Києва. «Побачила, що б’ють журналістів, медичних працівників, мирних студентів, не витримала. Навіть фашисти не нападали на медичних працівників. Я молюся, щоб була відставка Януковича», — каже пані Тамара і додає, що як медик, не має права про це говорити, та вона міркує, що «владу потрібно брати силою.

Із нею погоджуються хлопці зі Львова Іван, Андрій, Микола та Віталик. Вони вже другу ніч ночують на коридорі Жовтневого без матраців, килимків і спальників. «Ми побачили по телевізору, які в Києві бійки. У Львові все мирно, а тому не цікаво. Приїхали сюди, щоб відчути себе справжніми революціонерами, вступити у сутичку з міліцією. Тільки прийдемо під адміністрацію Президента чи Кабмін, хочемо подивитися цьому «Беркуту» в очі, а нас відразу відсторонюють назад. Ми не хочемо першими починати бійку, але готові підтримати. Живемо один раз, тому готові на все: і на тюрму, і на лікарню», — розповідають львів’яни.

Вони всі спортивної статури. Один із них навчається в інституті фізкультури, хтось безробітний. Ведуть здоровий спосіб життя, хочуть важити по 100 кг, щоб виглядати сильними. Для цього по колу з пляшки з­під йогурту п’ють спортивне харчування. Львів’яни чули, що громада на Євромайдані хоче визначитися з лідером, бо не довіряє нерішучій опозиції, на місце ватажка запропоновано Олександра Положинського з гурту «Тартак». «Ми проти. Він нікуди народ не поведе, бо пацифіст. Ми не за євроінтеграцію, в Європі нічого доброго нема, часто там буваємо. Просто хочемо, щоб процвітала дер­жава. Нам подобається Тарас Павлів з ГО «Завжди вірні». Він має організаторські здібності, дотримується національних поглядів, з ним готові будувати Україну», — навперебій розказують хлопці.

ДО СЛОВА

Сьогодні у Жовтневому палаці має відбутися творчий вечір Володимира Познера «Прощання з ілюзіями», вартість квитків на який від 250 до 2200 гривень. Хоча заклад переформатували на штаб мітингувальників, захід ніхто не відміняв. «Жовтневий палац працює! Прихильники Євросоюзу займають хол амфітеатру. Каса не працює, гардероб та бари у розпорядженні глядачів. Вхід до амфітеатру буде через партер. Вибачте за тимчасові незручності», — повідомляє дирекція Жовтневого палацу.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>