Закритість відкритих списків

05.08.2014
Закритість відкритих списків

Андрій Магера знає, як зробити метровий бюлетень розміром iз маленький блокнот. Достатньо лише правильно підійти до виборчої реклами... (з сайта osnova.blogspot.com.)

Відразу зауважимо: дострокові парламентські вибори в Україні, якщо вони і пройдуть, навряд чи відбуватимуться за новою схемою. На це, власне, натякнув і Президент Порошенко, коли давав минулої п’ятниці інтерв’ю українським телеканалам. «Який компроміс буде досягнутий у Верховній Раді — це поки що відкрите питання. Попереду тиждень, коли парламентська комісія за участі представника Президента опрацює виборчу систему», — сказав Петро Порошенко. «Україна не має часу на розмови. Домовляться про пропорційну систему відкритими списками — нехай ідуть на пропорційну систему, взагалі не здатні домовитися — будуть обиратися так, як в законодавстві є зараз, але вибори відбудуться за будь-якої погоди», — додав він.
Здатність українських парламентарiїв домовлятися є загальновідомою. Особливо за наявності таких антагоністів, як Партія регіонів та комуністи з одного боку і провладні фракції — з іншого. Той, хто заздалегідь знає про своє непотрапляння до наступного парламенту, всіма силами буде чинити опір ідеї виборів. Той, хто сподівається пройти по одномандатному округу, ні за що не розпрощається з мажоритаркою. Той, хто розраховує виїхати на імені лідера, буде проти відкритих списків. Компромісний варіант, котрий, напевно, влаштує всіх, полягає в проведенні виборів «так, як в законодавстві є зараз», говорячи словами Порошенка. В такому разі ідея відкритих списків так і залишиться нездійсненим наміром. Принаймнi поки що.

Що таке «відкриті списки»?

Згідно з класичним визначенням, відкриті списки — це форма волевиявлення, яка надає право виборцям висловити своє ставлення до кожного з кандидатів, занесених у конкретний партійний список. Такий принцип діє в Австрії, Норвегії, Швеції, Фінляндії та інших країнах. Але як висловити своє ставлення? За ідеєю, це відбувається дуже просто: виборець бере список тієї чи іншої партії і робить позначки навпроти прізвищ кандидатів.

При цьому єдиної моделі голосування за відкритими списками не існує. Кожна з країн розробляє свою, залежно від того, яких цілей вона хоче досягнути саме через вибори. Тому й Україна мусить запропонувати свою. В залежності від моделі голосування бюлетені на дільницях матимуть різний вигляд. Вони можуть бути, власне, самим списком партії чи блоку, в якому виборець позначає бажаного кандидата. А можуть бути листком, в якому виборець вказує номер зі списку всіх кандидатів, що балотуються в окрузі й яким присвоєно такий номер (подібний порядок діє в Естонії).

У теорії така система виглядає продуманою та дієвою. Однак її ще слід співвіднести з українською практикою. Якщо виборець обиратиме кандидатів у списку від партій, то на руки він отримає стільки бюлетенів, скільки партій балотується до парламенту. Але «галочка» має бути тільки одна, отож чи означає це, що у кабінці для голосування громадянин проглядатиме всі списки? Уявімо собі, на що перетвориться такий процес голосування — російська Ходинка просто тьмяніє у порівнянні з ним. Цьогоріч, коли кияни отримали на руки чотири бюлетені для голосування, черги — всупереч законодавству — стояли до ранку наступного дня. В умовах, коли комісії недоукомплектовані, а голосування відбувається у непристосованих для цього приміщеннях, такий варіант слід відкинути.

Естонський формат — коли в бюлетені зазначені прізвища всіх кандидатів, які балотуються по даному округу, і виборцю лишається тільки обрати порядковий номер когось із них, дуже нагадує нашу мажоритарну систему. Відмінність тільки у тому, що, голосуючи за кандидата, естонці одночасно додають плюс тій чи іншій партії, яка після підрахунку голосів знатиме, скільки вона набрала відсотків і як у порядку популярності їй вибудувати список депутатів-переможців. Такий механізм має, без сумніву, великий позитив: нівелюється поняття «прохідна частина списку», а водночас руйнується i корупційна схема, за якою кандидати в депутати заносили лідерам партій кількамільйонні хабарі за присутність свого імені в першій п’ятірці чи десятці.

Інші варіанти

Естонська модель відкритих списків, яку можна було б назвати «пропорційно-регіональною», все одно не гарантує в українських умовах відсутність підкупу виборців. Власне, ніщо не убезпечить від порушення закону, якщо є бажання його порушити. Тільки довга й копітка робота з плекання в собі та у співвітчизниках справжніх громадян. Варіацією на тему відкритих списків могло б бути делеговане політичній партії право скласти списки самій, але тільки починаючи з низів. Під «низами» ми маємо на увазі партконференції найнижчих ланок, на яких відбуватиметься первинне висунення кандидатів з наступним затвердженням їх на рівні міських, районних, обласних осередків. Пройшовши весь шлях, можна отримати наприкінці список, сформований рядовими членами партії, а не її топ-менеджерами. Але й у цієї системи є серйозні недоліки. По-перше, в такому випадку список все одно складає партія, а не виборець. А по-друге, мало яка партія (за винятком хіба що «Регіонів» та «Батьківщини») може похвалитися розгалуженою мережею на місцях. Все-таки партійна система у нас сурогатна, а не справжня, і з цим не посперечаєшся.

Врешті-решт, можна провести вибори й за закритими списками, як це було у 2006-му та 2007 роках, однак це означатиме консервацію існуючої системи з усіма її недоліками. А найперший та найголовніший недолік закритих списків полягає в тому, що він відверто «розбещує» партійців, не стимулюючи їх до жодного зростання, окрім матеріального — аби було чим заплатити за депутатський мандат. Другий недолік 100-відсотково партійної системи з закритими списками полягає в тому, що виборець продовжує орієнтуватися на особу лідера, не переймаючись вивченням програми партії-кандидата чи, як мінімум, відслідковуванням, з кого складається її список далі десятої позиції.

Безумовно, й відкриті списки не є панацеєю від усіх бід та проблем. Застосування їх залишає відкритими низку питань. Зокрема, як бути з виборчими округами? Після виборів 2006—2007 рр. мажоритарних округів не було, але кожен iз депутатів закріплювався за певною територією — партії заздалегідь готували плацдарми для наступного волевиявлення. Якщо залишити округи, то чи не означатиме це, що висування по них кандидатів буде цілком і повністю прерогативою партійних лідерів? Наступна проблема: яким у випадку відкритих списків має бути механізм відкликання депутата? (Бодай гіпотетично). І хто пройде в парламент замість парламентарiя, котрий з якихось причин буде позбавлений мандату, піде у виконавчу вертикаль чи, не приведи Господи, помре? Його місце посяде інший списочник чи на окрузі будуть оголошені додаткові вибори? І чи не стануть виборчі округи в такому разі предметом торгів у середовищі політичних партій?

З іншого ж боку, пропорційна система з відкритими списками створить здорове конкурентне середовище для політичних партій. Але це конкурентне середовище ризикує вбити інша новація — повернення до іменних блоків, які вже мали місце під час виборів Ради V та VI скликань. Іменні блоки вкотре означатимуть поклоніння одному ідолу (читай: лідеру), котрий у жодному разі не піде з посади очільника партії, якщо його партія програє вибори. Шредерів та Саркозі серед української політичної еліти нема, кожен представник істеблішменту намертво вчеплений у своє крісло й ніколи не поступиться дорогою «молодим». Як бачимо, у темі відкритих списків питань більше, ніж відповідей, тож майже очевидно, що у 2014-му ще нічого не зрушиться з місця. Надто непідготовленими є нинішні політичні гравці до викликів, які диктує час.

ПРЯМА МОВА

«УМ» звернулася до заступника голови ЦВК Андрія Магери з проханням прокоментувати деякі актуальні моменти виборів, що гіпотетично мають відбутися восени.

— Пане Андрію, ви є прихильником пропорційної системи виборів із застосуванням відкритих списків. Проте таких різновидів такої системи існує чимало. Яка саме має бути впроваджена у нас?

— Така, яка враховує українську специфіку. Тобто і найбільшу за площею територію в Європі, і кількість виборців, що дорівнює 36 мільйонам. Вважаю, що нам підійшла би пропорційна система з регіональними списками. Можна сформувати, скажімо, 30 виборчих регіонів, аби партії могли скласти і загальнодержавний, і регіональний список. При цьому кандидат, який включений до загальнодержавного списку, має бути внесений і до регіонального списку. Ця система є близькою до того, яка існує в Польщі.

— Як має виглядати в такому разі виборчий бюлетень?

— Відповісти на це запитання складно з огляду на те, що я не знаю, на якому саме варіанті зупиняться народні депутати. Особисто я зробив би так. Уявіть листок формату А5 — таким приблизно міг би бути виборчий бюлетень. Чому такий маленький? Бо там будуть лише два рядки для заповнення. Перший рядок називатиметься так: «Підтримую кандидатів у народні депутати України від політичної партії...», а після нього стоятимуть дві клітиночки — на кшталт тих, які ми заповнювали, коли вписували трафаретним способом цифри поштового індексу на старих листах. Щоб потім не було різночитань, виборцю слід роз’яснити, що одиницю чи двійку, чи трійку можна написати лише одним способом. Отож, його завдання — вписати у клітинки дві цифри. Якщо це буде, приміром, «16», це означатиме, що він підтримує політичну партію, котра за результатами жеребкування отримала саме цей номер. А якщо я хочу підтримати партію номер шість, то вписую «06». Якщо виборець вписав ці цифри — його вибір уже зроблено і бюлетень є дійсним.

— А другий рядок?

— А другий означає те, що виборець має право додатково, факультативно надати перевагу якомусь кандидату зі списку політичної партії. Рядок так і буде називатися: «Підтримую кандидата номер такий-то у списку політичної партії»... Якщо я хочу підтримати другого чи одинадцятого кандидата у списку партії, то вписую, відповідно, «02» чи «11». Але бюлетень буде дійсним тільки за тієї умови, якщо буде заповнений перший, верхній рядок, причому заповнений правильно. Тобто якщо участь у виборах беруть 15 партій, у першому рядку має стояти будь-яка цифра від «01» до «15», а не «17» чи «24». Як бачите, все дуже просто. І єдине, що потрібно для того, щоб правильно заповнити такий бюлетень, це широка соціальна реклама та просвітницька робота. Адже виборець повинен чітко розуміти порядок розташування кандидатів у списках партій.

— От власне. Мало хто запам’ятає порядковий номер «свого» кандидата, а це означатиме, що остаточний вибір робитимуть уже на дільниці, вивчаючи розвішану інформацію про партії та їхніх кандидатів. Тобто знову тіснява, непорозуміння, помилки у бюлетенях...

— Не треба цього боятися. Під час виборів 2007-го та 2012 років партії тільки так себе й рекламували, акцентуючи на своєму номерi в бюлетені. А якщо виборець помилиться з позицією у другому рядку, нічого катастрофічного в цьому нема. Певний відсоток виборців завжди помиляється. А щодо решти, то тут важливо пояснити новий порядок заповнення бюлетенів — за допомогою ігрового кіно чи навіть анімації.

— Ми так добре з вами мріємо, як усе має бути в ідеалі, а як все відбуватиметься у дійсності? Ваш прогноз?

— По-перше, ще не наявні підстави, передбачені статтею 90-ю Конституції щодо проведення дострокових виборів. Як тільки ці підстави виникнуть, Президент має право прийняти рішення щодо виборів. Це його право, а не обов’язок. Якщо ж буде відповідний президентський указ, ЦВК почне його виконувати i вживати всіх заходів для проведення виборів.