Під тінню «чорного орендатора»

30.09.2014
Під тінню «чорного орендатора»

Поки працiвники «Реконструкцiї» обробляють свої клаптики землi здебiльшого вручну, «свої люди» отримують надприбутки.

Закон в Україні закінчується на під’їздах до села Лепетиха Березнегуватського району Миколаївської області. Якщо до меж села маємо, хоч із застереженнями, але більш-менш правову державу, то далі — територію, яку не контролює навіть здоровий глузд. І об яку розбиваються потуги Академії наук, місцевої райдержадміністрації, міліції, прокуратури, КРУ. Бо значно вище у рангу цінностей тут стоять тіньові схеми та простий і безхитрісний провінційний «бєспрєдєл».

Із третього місця — до розвалу

Дослідне господарство «Реконструкція» — не просто один із тисяч колишніх колгоспів і радгоспів на території України. За величиною він свого часу був третім у нашій державі. Нині ж від нього залишилася лише бліда тінь. Але і за неї тут триває безкомпромісна боротьба між тими, хто звик добре жити за рахунок інших, і тими, хто вже не може виживати.

...На початку вересня нинішнього року «Реконструкцію» очолив новий керівник — Костянтин Весєлов. Директор Селекційно-генетичного інституту — Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення, якому підпорядковується державне підприємство «Дослідне господарство «Реконструкція», уклав із ним відповідний контракт. На цьому всі зміни у «Реконструкції» завершилися: тричі Весєлова намагалися представити трудовому колективу, і тричі ця спроба зазнавала невдачі. «Нового керівника представляли посадові особи Академії наук, районної адміністрації. Але далі порога нікого не пустили. Усіх зустрічав організований і вороже налаштований натовп, і представники держави так і не змогли увійти у державне підприємство, — розповідає «УМ» депутат Березнегуватської районної ради Микола Ляшук. — Та що там казати! Сюди навіть не пустили представника обласного КРУ!».

Головним антагоністом кадрових нововведень є ... колишній директор Микола Михальчук, який очолював господарство дев’ять років і якого було звільнено з посади з причин, передбачених контрактом. Одна з таких причин, як кажуть у Лепетисі, — «директор погорів на соняшнику». Або офіційно — привласнення врожаю екс-директором «Реконструкції». Так, у серпні нинішнього року Національна академія аграрних наук України вирішила провести перевірку стану справ у своєму структурному підрозділі. І виявила, що соняшнику тут було посіяно 4554 га. А за документами проходило ... 3338 гектарів. Іншими словами, керівник держпідприємства привласнив собі врожай на 1216 гектарах. Що — суто теоретично — дозволило би йому заробити 4,5 млн. ніде не облікованих гривень.

Аби приховати «невеличку нестиковку», у господарстві спробували підробити офіційні документи. Але невдало. Тож до статті 191 Кримінального кодексу України («зловживання службовим становищем») додалася ще й стаття 366 («підроблення офіційних документів»).

Кому 15 гектарів, кому — півтори тисячі

Утiм соняшик-міраж був далеко не єдиним звинуваченням на адресу колишнього керівництва. Так, при ньому з 2005 року кількість працівників зменшилася утричі (!): з 304 до 89 чоловік. Упала і кількість поголів’я великої рогатої худоби — з 203 до 88 голів. Але найбільше мешканців Лепетихи обурюють тіньові схеми із землею і абсолютне небажання директора платити їм заробітну плату.

«У нас є майже 9 тисяч гектарів ріллі, — розповідає працівник «Реконструкції». На запитання, як представити його у газеті, за хвилину відповідає: «Назвіть Петром». — Із них в обробітку перебуває 1,5 тис. гектарів. Решту наше господарство нібито «не має змоги» обробляти. І тому здає в оренду: своїм і чужим. Працівники «Реконструкції» мають право на 15 гектарів ріллі, пенсіонери — на 4. Ми, звичайно ж, платимо за користування землею. А от решту 6,5 тис. гектарів колишній директор роздавав своїм наближеним. Ось і виходить, що у своїх п’ятнадцять гектарів, а у чужих — півтори, дві тисячі».

«Ви ж розумієте, це ж «чорна» оренда! — пенсіонер Володимир Пісоченко не боїться називати власне прізвище. — Причому, найбільше землі мають керівники і «обслуговуючі» працівники. Наприклад, водій директора». «Ну, звичайно, що обробляти нічим! — емоційно додає районний депутат Ляшук. — За останні дев’ять років господарство не придбало жодного трактора, жодної сівалки». «Є кілька напівсписаних тракторів і металобрухт замість сівалок, які фактично не функціонують, — додає Петро. — Тому землю обробляють приватники. На умовах, вигідних їм і директору, але ніяк не працівникам!».

І справді, якщо обробляти нічим і нічого — земля ж в «оренді» — то і люди, які числяться працівниками «Реконструкції», господарству не потрібні. Розірвати зачароване коло спробував новий очільник Академії аграрних наук України Ярослав Гадзало разом із головою Миколаївської облдержадміністрації, які вирішили впорядкувати роботу державних аграрних підприємств — аби підвищити ефективність їх роботи. І, звичайно, ухвалити рішення щодо кожного керівника, замінити неефективних менеджерів успішними.

«Зайві» люди і «нічия» земля

А тому для них нема ні роботи, ні зарплати. «Оформлено 145 людей, а працює у кращому випадку 50. Причому зарплату не платять», — каже Микола Ляшук. «Наші механізатори працюють за своїми посадовими обов’язками у кращому випадку тиждень-два на рік, — скаржиться Володимир Пісоченко. — Решту ж часу вони штопають мішки, прибирають... Ну або п’ють горілку». «У нинішньому столітті зарплати ми ще не бачили, — додає Петро. — Щомісяця треба щось з’їсти, одягнутися, дати дітям. А живемо ж ми від урожаю до урожаю. Їжа є, коли заколемо кабанчика... Іноді можуть кинути кілька гривень на Пасху чи перед 1 вересня. І все!».

«Коли я ще працював, то свою зарплату ми вибивали через прокурора, — згадує пенсіонер Володимир Герун. — У нашому господарстві нормально живе тільки верхівка. Але я вважаю, що у державі є органи, які мають зайнятися таким безміром. Без грошей і перспективи люди із Лепетихи роз’їжджаються із села. «Наші хлопці працюють хто де, навіть у Туркменії. Багато хто не бачить сімей по 9-10 років, — каже Володимир Пісоченко. — Ви знаєте, я працював у «Реконструкції» тридцять п’ять років, ще як він був радгоспом. І міг би працювати досі. Але мої руки, як і досвід інших людей, тут нікому не потрібні. Бо тут панує корупція і несправедливість».

Намагання змінити колишнього директора — спроба відійти від тіньових схем — натикається на добре організований спротив. «Як тільки підписують наказ про його звільнення, «добрі» лікарі цим же днем одразу відкривають йому лікарняний. Тепер нам стало відомо, що пан Михальчук звернувся до Березнегуватського районного суду з позовом про поновлення його на роботі. Утiм ми сподіваємося, що суд стане на захист державної власності, а не тих, хто безсоромно розкрадає її», — каже Микола Ляшук.

Численні пікети, за якими стоять наближені до керівника особи, вражають своєю агресивністю. «Всі люди у селі знають: диригує захистом екс-очільника «Реконструкції» головний бухгалтер господарства Ніна Трегубенко, яка й фактично не допускає до роботи призначеного директора», — продовжує Микола Ляшук. І справді, боротися тут є за що: майже 9 тисяч гектарів землі — це ласий шматок. Працівники «Реконструкції» переконані: навколишні фермери, які «втемну» експлуатують ріллю, готові й надалі активно захищати джерело своїх надприбутків. І байдуже, що держава не отримує очікуваного доходу, натомість має виснажені постійними посівами соняшнику землі. Землі, які не мають господаря.

Той факт, що землі незаконно перебувають в обробітку, зафіксувала у вигляді відеоматеріалів комісія НААН України. За фактом недопуску на своє робоче місце нового очільника господарства міліція відкрила кримінальні справи, за ситуацією стежить і обласна прокуратура. Але селяни все ж ставляться до її розв’язання з певним скепсисом. Адже коли на кону великі гроші, то груба сила має звичку перемагати закон. Утiм кожен із них у глибині душі вірить, що у їхньому випадку так не буде.