Для світу Україна під склом

26.05.2015
Для світу Україна під склом

Монтаж вказівників до основних локацій бієнале напередодні відкриття. (Андрія АДАМСЬКОГО)

Коли приїздиш до Венеції за тиждень до відкриття бієнале і залишаєшся ще кілька днів після того, як уся світова супер-VIP-арт-тусовка від’їжджає, ти відчуваєш себе трішки місцевим і не вважаєш себе частиною того шаленого багатотисячного натовпу модних художників, кураторів, критиків, журналістів, колекціонерів та галеристів, які впродовж чотирьох днів метушаться між Джардіні, Арсенале та десятками проектів паралельної програми, розкиданими по всій Венеції та островам лагуни.
Венеційська бієнале — один із найбільших мистецьких форумів у світі, що збирає верхівку піраміди світової арт-сцени. І коли в день відкриття дивишся на усі довершені експозиції, охайно розміщені вказівники, розкладені прес-релізи, складно повірити, що ще за кілька днів основні локації бієнале та й усе місто були схожі на будівельний майданчик: у човнах величезні ящики з експонатами розвозять по розкішним палаццо та палаццето, кранами встановлюють гігантські інсталяції, міцні італійські робітники переносять меблі та обладнання вузенькими вуличками старого міста. В останні дні мурашині ритуали досягають апогею і, як завжди, в останню ніч наводять останній марафет, щоб зранку першого дня роботи бієнале офіційна комісія, яка визначає володаря «Золотого Лева», побачила все у бездоганному вигляді.

Шість місяців для арт-сцени

У дні відкриття, коли експозиція відкрита лише для професійної спільноти та преси, Венеція схожа на позачерговий літній карнавал. Розігріті сонцем вулиці Венеції змушують забути про звичні клопоти, і ось ти вже з келихом просекко спостерігаєш за плином потоку туристів, мимоволі вирізняєш із натовпу візитерів бієнале (за дивакуватим стилем одягу, фріковими зачісками та незмінними орендованими бієнальними сумками). Вершки мистецького бомонду курсують із ранку до вечора між Джардіні та Асенале, а ввечері розбігаються у розкішні палаццо на наймодніші вечірки, проламуючи під собою крихкі венеціанські містки.

Цьогорічна бієнале стартувала на місяць раніше, ніж звичайно. Ще минулого року організатори архітектурної частини бієнале вирішили проекспериментувати і збільшити тривалість виставки з травня по листопад. Очевидно, експеримент був вдалим, адже мистецька бієнале відкрилась 9 травня і триватиме до 22 листопада 2015 року. Отже, попереду — майже 6 місяців роботи експозиції та активної програми подій: дискусій, лекцій, перформансів, «круглих столів» та читань, що разом з експозицією вирішують питання «Усіх майбутніх світ». Так можна перекласти складну назву, яку куратор Окуї Енвезор дав бієнале — All the World’s Futures.

Основний проект, створений самим куратором, розмістився в двох приміщеннях — головному павільйоні Джардіні та частині Арсенале. Енвезор запросив понад 130 художників із 53 країн світу, і багато хто з цих художників представляють африканські культури, а самого куратора називають Бараком Обамою Венеційської бієнале — першим темношкірим куратором за 120 років існування всесвітньої виставки. Крім того, в основній програмі бієнале — 88 національних павільйонів, хоча заплановано було 91. Кількість країн, які бажають представити себе на найвідомішій мистецькій виставці світу, щорічно зростає. Паралельно до основної програми відбувається величезна кількість додаткових проектів, серед яких особливого розголосу набули кілька: «Переосмислення кордонів» у Палаццо Грімані від Фундації Тагора, «Мій Схід — це твій Захід», два проекти Азербайджанського фонду Ярат «Єдність вогню та води» та Vita Vitale.

Енвезор зробив виставку дуже політизованою, менш візуально привабливою, ніж попередні, відібрав дуже багато відео, що вимагає від глядача значного часу та зусиль для розуміння, а також значущим елементом зробив дискусійну частину. Це свого роду політична революція для самої бієнале, яка славилася завжди своєю візуальною розкішшю та неперевантаженістю політичними змістами. Часи змінюються, і, очевидно, майбутнє за версією Енвезора, неминуче звертає увагу людства від споглядання прекрасного до вирішення нагальних соціально-політичних проблем — від питань міграції, усіх видів дискримінації до екологічних проблем планети та межі виживання людства. Але навіть для підготовленого глядача виставка залишається досить складною для сприйняття і не читається з першого погляду. Очевидно, що куратор навмисне змушує глядача ставати не пасивним збирачем поверхового шару, а активним дослідником, який повинен вдивлятись у відео, читати довгі супровідні тексти, розпитувати медіаторів щодо контексту того чи іншого твору, а потім поєднувати різні робота в єдину логіку експозиції. 56-та Венеційська бієнале — пригода не для лінивих і шукачів легкої насолоди від мистецтва. Це, швидше, величезний дослідницький матеріал, що вимагає підготовки, часу та доброго аналізу.

Мистецтво націй

Національні павільйони, що також підпорядковували свої проекти заданій куратором темі, підійшли до питання дуже по-різному. Серед найцікавіших проектів — Австралія, Уругвай, США, Ісландія. До Австралійського павільйону хочеться повертатись знову і знову, щоб роздивитись усі кількасот об’єктів, створені художницею Фіоною Холл із неймовірних матеріалів: хліба, військових форм країн, які перебувають зараз у стані війни, дрібно нарізаних доларів, коріння дерев, соломи та інших. Красиві самі по собі, майстерно розміщені та закомпоновані, ці об’єкти, наче магічні амулети, занурюють глядача в паралельний світ, де діють інші закони. Зачарований речами, такими схожими на побутові годинники, продукти харчування, елементи природного середовища, але зовсім іншими, наче з другого виміру, ти дивуєшся тому, що гроші, з яких виходять такі чудові пташині гнізда, можуть ставати причиною воєн, у яких солдати гинуть в уніформах, з яких можна робити дивовижні маски.

Уругвайський павільйон завжди мав хоч невеличку, але чергу. І ось, потрапивши всередину білого простору, тебе пронизує гірке розчарування — біла кімната абсолютно порожня… І лише через кілька миттєвостей ти починаєш розшукувати щось у цій білизні. Ти уважно придивляєшся до стін і помічаєш на них ледь помітну фактуру і невеличкі тіні. Вглядаючись, ти усвідомлюєш, що майже всі стіни вкриті невідомими знаками, такими ж білими, як і стіна, і які виділяються лише на кілька міліметрів від неї. Тонесенькі лінії, перехрестя, усі можливі геометричні форми у невідомому космічному порядку — наче продовження супрематичних ідей Малевича у мікросвіті чи створення макета невідомого космічного світу. Чи це зашифроване послання універсальною мовою форми?

Немало шуму було від проекту Ісландського павільйону, автори якого вирішили випробувати суспільну терпимість до ісламського світу в католицькому середовищі, і перетворили католицьку церкву в одному з районів Венеції на справжню діючу мечеть із богослужіннями, крамничкою ісламської літератури та навіть арабськими продуктами.

Український павільйон: скандал на Батьківщині і спокій на бієнале

Українська присутність на цьогорічній бієнале була надзвичайно активною. Попри звичну вже для підготовки бієнале скандальну ситуацію в Україні, в самій Венеції офіційна присутність не викликала великого ажіотажу. Скляний павільйон, який Пінчукові коштував кілька сотень тисяч євро, дійсно неможливо було б навіть зібрати за ті смішні 65 тисяч євро, які для цього начебто виділяло рідне Міністерство культури. А ось оригінальністю робіт та їх представленням політизована виставка на тему українського сьогодення, куратором якої став іноземець Бйорн Гельдхоф, не відрізнялась. І якщо для української аудиторії роботи, які кілька місяців тому висіли в прохолодних залах ПінчукАртЦентру, промовляли без зайвих коментарів, то для венеційських туристів, що прогулюються чарівною набережною, зміст її став далекою, недосяжною і небажаною реальністю. Тому в жаркий, схожий на парник павільйон мало хто заходив, обираючи натомість зазирнути з безпечної відстані через скло. Власне, це так схоже на ту дистанцію в реальному житті, з якої більшість світу спостерігає за подіями в Україні вже більше року, не бажаючи пітніти в тісному і спекотному просторі.

А ось активісти проекту #onvacation, які спершу назвали себе «анонімною художньою групою», але були легко асоційовані з відомою фундацією ІЗОЛЯЦІЯ, що до минулого червня перебувала в Донецьку, але була захоплена бойовиками ДНР із наміром створити там «базу для гуманітарної допомоги з Росії», що стала в результаті тюрмою для політичних злочинців та тренувальною базою спецпідрозділу. Так само, як рік тому чемні «зелені чоловічки» окупували Крим та Донбас, нібито будучи там у відпустці, так само активісти ІЗОЛЯЦІЇ та українські художники здійснили окупацію Російського павільйону на відкритті бієнале. Вони були вдягнені у камуфляжні куртки з написом #onvacation (у відпустці), поводились чемно і запрошували інших відвідувачів приєднатись до акції: вдягнути форму, зробити свою фотографію в павільйоні однієї з країн-агресорів (крім Росії, це ще Китай, США, Ізраїль, Сербія та ін.) та завантажити її в соцмережі з хештегом #onvacation. Акція триватиме до 8 червня, а 9 червня відбудеться розіграш призу — безкоштовної путівки на двох до Криму. Спершу організатори Російського павільйону перенервували, не знаючи, чого чекати від «відпускників», і навіть викликали місцеву поліцію, щоб звільнити від них павільйон. Але коли на вечір увесь медіа-простір був заповнений новиною про «зелених окупантів», росіяни змінили тактику і запропонували дружній прийом відпускникам, коментуючи, що «дуже люблять Україну і мають в Україні багато друзів». Акція у Венеції триває, і 9 червня очікується ще одна гучна подія — організатори проекту обіцяли назвати себе і водночас оголосити переможця-відпускника.

ПЕРЕМОЖЦІ

Політичний вибір: вірмени — найкращі

Кожна бієнале має свого переможця — найкращий павільйон, художник та молодий художник. Цікаво, що цього разу «Золотого Лева» отримав Вірменський павільйон за проект Armenity — роботи вірменських художників з усього світу, а присвячений він річниці депортації вірмен. Критики назвали цей вибір політичним, а не художнім уподобанням комісії Венеційської бієнале. Але ж Окуї Енвезор весь час підштовхує нас до думки, що всі наші майбуття — у полі взаємодії між людьми, соціальні та політичні. Тому сфера пошуку досконалості та гармонії — не в спогляданні відсторонених естетичних довершеностей, а в сфері політичних рішень, що дозволять усім різним майбутнім у різних частинах світу стати єдиним майбутнім для всіх нас — людей світу.

 

ДЕПОРТАЦІЯ У ВЕНЕЦІЇ

Правда з України від Забужко і біженців з АТО

Крім того, було кілька українських проектів, серед яких до офіційної програми належав спільний польсько-німецький проект Dispossessions, організований містом Вроцлав — Європейською культурною столицею-2016. Проект стосується втрати права власності нерухомістю і пов’язаний із проблемою втрати домівок людьми в конфліктних зонах. Україну представили молоді художники з Львівської відкритої групи, Андрій Сагайдаковський та письменниця Оксана Забужко. Відкрита група розповіла історію двох українок, вимушених залишити свої домівки: одна з Донбасу через АТО, інша, ще перед Другою світовою війною, — з Волині. Обидві жінки розповідають художникам свої спогади про дім та подвір’я, а художники відтворюють їхні спогади у вигляді макета. Андрій Сагайдаковський запропонував рімейк своєї відомої роботи 1990-х «Рівновага» зі стільцем, що балансує на двох ніжках за рахунок складного механізму важелів. Кімната, де стоїть стілець, залита цукровим сиропом, і кожен, хто заходить, приймає для себе рішення: ризикнути підійти до цікавого об’єкта й опинитись у липкій ситуації або ж не переступити поріг можливої небезпеки і ніколи не розгадати таємницю рівноваги. Оксана Забужко презентувала фрагмент нової книги, над якою працює зараз, — «Ми, депортовані: Кода».

 

  • Валерій Соколов: Це два різні світи — тут і там, — і між ними немає жодного місточка

    «Правду кажучи, до цієї імпровізованої зустрічі з Валерієм Соколовим я не очікував, що колись у моєму житті знову почую такий блискучий звук», — так сказав французький скрипаль Бруно Монсенжон про українського скрипаля — Валерія Соколова. >>

  • Дівчинка-татарка

    Одним з яскравих прикладів «зачищення» радянськими ідеологами неугодної для побудови тоталітарного «світлого майбутнього» інформації є перейменування картини Михайла Врубеля, яку сучасний загал знає за назвою «Дівчинка на тлі персидського килима». >>

  • Успіхи українки в Америці

    Сніжанна Скопенко, молодий і талановитий фахівець із Києва, вже 5 років представляє Україну в США у сфері дизайну. >>

  • Без пензля і фарб

    «Любов, яка надихає» — так назвала свою персональну виставку флористичного живопису (ошибана) Наталія Мальована і присвятила її світлій пам’яті коханого чоловіка, талановитого хормейстера Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю Збройних сил України Сергія Мальованого. >>

  • Благодійний фонд Сергія Жадана зібрав перші 100 тисяч на допомогу родинам загиблих

    Перші понад 100 тисяч гривень — 45 тис. грн. у Харкові та 63 тис. грн. у Києві — зібрав нещодавно створений благодійний фонд Сергія Жадана. Гроші планують передати кільком родинам загиблих українських військових, у тому числі — з Добровольчого українського корпусу. >>