«Владі вигідно, щоб патріоти на передовій сиділи»

«Вони якби могли, нас і в космос, напевне, відправили б, аби ми тут не ходили й не мітингували»

У тому, як і під яким соусом подаються гучні кримінальні справи проти бійців добровольчих батальйонів, народний депутат України, лучанин Ігор Лапін, який сам воював в «Айдарі» з початку бойових дій на Донбасі, теж вбачає намагання дискредитувати добровольців як таких і кинути на них тінь. Попросила Ігоря, який за фахом адвокат, прокоментувати окремі моменти цієї справді болючої, і не лише для нього, проблеми.

— Подумайте, чому правоохоронці, розповідаючи про злодіяння добровольців, не кажуть слово «військовослужбовець», а скрізь фігурує назва або «Айдар», або «Торнадо», або ще хтось, — зауважує Ігор Лапiн. — Усі батальйони вже давно не самі по собі, вони мають офіційні назви, номери. «Айдар», до прикладу, підпорядковується ЗСУ. До речі, це єдиний добровольчий батальйон, який iз самих початків був підпорядкований армії. І в нього є номер, як у будь-якої військової частини. Чому не казати, що військовослужбовець такої-то військової частини вчинив правопорушення? Ніхто не каже, що якісь махновці з шевронами «Айдару» щось нехороше зробили. Ні, весь час кажуть «Айдар». Або «Торнадо» зараз. І скажіть, що це не цілеспрямована кампанія з дискредитації. Тому я казав і кажу: справжній «Айдар» воює на передовій.

— Тоді запитання: кому це вигідно?

— Першою умовою Путіна ще на початку війни було що? Прибрати Національну гвардію і розформувати добровольчі батальйони. Він говорив про це ще навесні 2014-го, називаючи нас укропами, карателями, втіленням усього зла. Тоді виконати його умову було неможливо, тому що добровольчий рух уже набрав масовості. І сказати, що добровольці нам не потрібні, коли армії практично немає, ніхто не відважився б. Якщо не помиляюся, на початок ведення бойових дій на сході чисельність нашої армії була — до 40 тисяч чоловік, із них готових воювати було тисяч 5, не більше. А добровольчий рух став масовим, і саме добровольці, серед яких була левова частка майданівців, першими зупинили ворога. Тому чіпати їх тоді було небезпечно. Хоча ще рік тому почалися перші спроби нашої дискредитації. Спочатку пробували парафінити «Донбас», потім взялися за «Айдар», що ми махновці, негідники і т. п. Розформувати «Айдар» намагалися разів із шість, iз них тричі — дуже жорстко. Я розмовляв тоді з командуючим сектором, з яким часто бачилися, бо всі бойові операції планувалися спільно зі Збройними силами. Як правило, першими йшли штурмовики «Айдару», захоплювали позиції, військові підрозділи заходили після нас і закріплювалися на цих позиціях. Так ось, коли зайшла серйозна мова про розформування нашого батальйону, командуючий сектором сказав, що подасть рапорт, бо він не має з ким воювати. Давайте подивимося, що маємо сьогодні на сході? Місцеві «сепари» там закінчилися ще влітку 2014-го. Після них пішли найманці, потім регулярні російські війська, які з’явилися з першими білими КАМАЗами. Сьогодні маємо 40 тисяч негідників, яких скинув нам Путін. Усю шваль, яка не потрібна Росії. Роботи для них немає, гроші на війні заробляти — це ж не лопатою працювати. Комусь може романтика в одному місці закрутила. Путін їх скинув до нас, дав зброю, танки і назад їх уже не пустить. Ми ж тримаємо проти них армію у кілька разів більшу, левову частку якої становлять патріоти, які не косили від війська. Хто з повісткою пішов, хто без, добровольцями, але вже оформилися. І чим довше триватиме ця війна, тим більше російської швалі додаватиме нам Путін, тим більше патріотів буде на передовій. А влада буде залишатися там, де вона є. І десятки тисяч патріотів не приїдуть до Києва й не дадуть Лапіну чи іншому депутату або урядовцю по пиці за те, що неправильно голосують. Бо вони захищають рубежі держави. Все просто. Але можна і догратися. Рiч не лише в добровольчих батальйонах, а й у патріотичних настроях українців. Добре, якщо суспільство проковтне ситуацію з добровольчими батальйонами. А якщо не з’їсть і стане на їх захист? Де буде влада?Добровольчі батальйони — це люди, які патріотично пішли воювати і що характерно — вчилися воювати на війні. Ніяка «Альфа» так воювати не вміє. У бою вони дітки, красиво одягнені, спортсмени, але дітки. Проти танка вони ніхто.

— Може, ми занадто романтизували добровольчі батальйони? Через те так болісно сприймаємо не зовсім адекватні їхні дії?

— Та яка романтика! Нам же як казали? Що ви тут мітингуєте, ідіть на передову. І ми пішли. Вони якби могли, нас і в космос, напевне, відправили б, аби ми тут не ходили й не мітингували. Тут рiч не в романтичному ореолі, який формували ЗМІ довкола добровольців. Засоби масової інформації розповідали те, що треба було розповідати. І вони говорили правду: батальйони зробили ось це, визволили місто, звільнили селище. Вони прославляли наші Збройні сили. Війна є економічна, інформаційна і фізична. Фізично ми зупинили ворога, економічно ми зараз із «сепарами» торгуємо, а інформаційно ми її програємо. Тепер ми паплюжимо добровольчі батальйони. Паплюжить влада і підконтрольні їй ЗМІ. Для чого? Щоб показати: ви не піднімайте голову, бо ми можемо навіть Мельничука посадити. Клюєва, правда, не можемо. Клюєва виставили так, щоб він зміг утекти. Арештувати не дозволили, а для Мельничука відразу попросили арешт. Бо Клюєв фактично ніхто і він нічим цій владі не загрожує. Якщо згадати історію, то все повторюється як у 1918-му. Я казав, коли йшов на вибори: якщо наше суспільство буде об’єднуватися навколо добровольців — це сценарій побудови сильної України. Якщо ж почнуть розтягувати добровольців, а депутатів по фракціях — то це сценарій розпаду України. Я не хочу бути президентом західноукраїнської республіки, я хочу бути маленьким депутатом великої і сильної держави Україна. Сьогодні, на жаль, все йде за сценарієм здачі. Тому я хотів би побачити кордони, визначені на карті згідно з Мінськими домовленостями. Ці кордони вже кимось намальовані. Питання в іншому: скільки нас ще має лягти? Якщо цей кордон проходить не по Дніпру, а так, як нам кажуть, то давайте будемо воювати, а не торгувати з сепаратистами. Ви проїдьтеся по передовій і подивіться : чим ближче до «передка», тим простіші блокпости. Пацани стоять, їх бомблять. Їдеш далі від передової — стоять екіпіровані з голочки, ситі, і в них одна тема — блокпости. І саме ті, через які іде дорога на Луганськ. Знаєте, скільки в середньому за місяць дає прибутку один «жирний» блокпост? Близько 100 тисяч доларів. Це інформація від солдатiв, які знають, але не мають доступу до цієї годівниці. І ці гроші комусь ідуть. Мєнти вже платять гроші, щоб їм дали постояти на «хлібних» блокпостах. У Криму нині діє вільна економічна зона. За декілька місяців український товарообіг з Кримом становить півмільярда доларів. Зараз я подав законопроект про заборону торгівлі з окупованими територіями. Він мусується, критикується, бо ніби порушує права людини тощо.

«Не кажу, що Мельничук святий. До нього дуже багато запитань, сотні»

— Колишньому командиру «Айдару», а тепер народному депутату Сергію Мельничуку Генпрокурор погрожував навіть довічним ув’язненням. Як адвокат можете прокоментувати ці звинувачення?

— Не кажу, що Мельничук святий. До нього дуже багато питань, сотні. У мене, може, більше, ніж у будь-кого. Але якщо я хочу щось запитати, то підходжу і питаю, а не кричу в пресі, що він негідник. Про Мельничука і хлопцiв з «Айдару» — понад 60 епізодів. До прикладу, йому інкримінують, що1500 автоматів Калашникова зникло. При мені Мельничук просив дати йому відповідального за зброю. Нікого не присилали. Призначили пацана, дали журнал — керуй. Пацан загинув, де журнал — ніхто не знає. Інша ситуація: пораненого чи вбитого з поля бою виносять без зброї. Дарма, що боєць загинув, а зброю ж він не здав. Мало бути службове розслідування. А як провести його, якщо печатки немає? Він же комбат, мав контролювати. Я заступився за бійця, якого затримали з автоматом. Він їхав iз частини, хотів здати автомат, який вписаний у нього у військовому квитку. Просить поставити печатку, що зброю здав. А йому кажуть: «Ми дамо тобі довідку». Він відмовився отримувати папірець і поїхав з автоматом. Формально порушив закон, але для цього була причина. Деякі бійці поздавали зброю і теж мають проблеми. Один хлопець приїхав звiльнятися, питають, де зброя? Він показує розписку, що здав. А на папірці немає печатки. Як він міг поставити печатку, коли вона у штабі, що за 80 кілометрів? Було так: людина їде у відпустку з бази зі Щастя. Здає зброю, записують у журнал, що вона здала. А журнал під час обстрілів зник. Добре, що в цього хлопця залишилася хоч якась писулька-розписка, що він здавав автомат. Тепер усю втрачену зброю «вішають» на Мельничука. Затримали ми на блокпосту Кравченка, мера Луганська — кваліфікується як викрадення людини. Куди ми його доставили, куди поділи? СБУ віддали. Але — викрадення. І таких епізодів — понад 60. Я казав адвокатам Мельничука: «Хлопці, ви дивіться всі епізоди по датах, бо вийде так, що, коли Мельничук на передовій, а десь хтось мародерствував, тепер Мельничуку за це кримінал світить».

Там є такі епізоди у часі, коли «Айдар» справді був на передовій і Мельничук поруч зі мною з «калашем» у руках був у бою. Станом на серпень 2014 року по «Айдару» було 28 кримінальних справ, а на сьогодні — 65. Усі «висяки» Науменка (начальник луганської міліції) повісили тепер на «Айдар». Конфлікт iз Науменком у нас тягнеться ще з минулого літа. Бій за Георгіївку, ми беремо в полон Тамерлана. Це помічник міністра оборони Південної Осетії. Дуже крутий дядько. Відправили його разом iз нашими пораненими на базу в Щастя. Ми в оточенні воюємо далі. У цей час приїжджає на базу Науменко з почтом, весь як від Версаче — рукавички, окуляри, бронік: «Ми за Тамерланом». А наші кажуть: «Ми хочемо Тамерлана на Надю Савченко обміняти». Пам’ятаєте, була тоді в газеті стаття «СБУ штурмує «Айдар»? Оце та сама ситуація. Вони запізнилися, бо Тамерлана ми вже вивезли й сховали. Врешті ми його віддали, бо на Надю вже не можна було поміняти, її вивезли в Росію. Обміняли його на 23 наших розвідників. Дуже добре обміняли, як на ті часи. До речі цей Тамерлан знову в Донецьку. Мені дали його телефон, дзвоню йому: «Що ж ти мамою клявся, що проти України воювати більше не будеш?» — «Я нє ваюю, дарагой», — каже. А що ж ти тоді там робиш? Після восьми діб боїв у Георгіївці ми пішли на Лутугіне. Тим самим колективом, без підкріплення. У Лутугіному шахтарі чотири доби в шахті сиділи, Мельничук бігав, організовував відкачку води, щоб людей урятувати. Але на другий день, як ми взяли цей районний центр, — Науменко тут як тут зі своєю охороною. Так що цей конфлікт старий і давно тягнеться.

— Це правда, що в «Айдарі» відбувалася боротьба за владу й були внутрішні конфлікти, що й призвело до протистояння у самому батальйоні?

— Не хочу лити бруд на свій батальйон. Не вдаватимуся у внутрішні розборки, їх вистачало. Перетягування ковдри на себе, комусь захотілося стати командиром. Влада над батальйоном — це півбіди. А це ще грошові потоки, волонтерські рахунки. Щоб ви розуміли суть, поясню. Є частина «Айдару», яка воювала на передовій в районі Щастя. Інша частина була за 80 кілометрів звідти, в Половінкіному. Так ось, усю інформацію куратор «Айдару» Ірина Геращенко отримувала тільки з Половінкіного, а що робиться у нас на передовій — вона не знала, бо сюди не доїжджала. Лінія розділу й протистояння були. Не кажу, що в Половінкіному були всі негідники. Там багато класних пацанів, які героїчно воювали. Знаєте, що вони робили? Вони приїздили до нас на передову повоювати, а потім поверталися в Половінкіне, щоб ніхто не знав. Щоб ви приблизно уявляли ситуацію.

По справі Мельничука проходить потерпіла волинянка-доброволець, волонтерка, яка сиділа у штабі в Половінкіному. Вона забрала комп’ютер, де був доступ до «Фейсбуку», де були номери банківських карточок, штати. Тепер уся база батальйону з особистими даними, адресами, телефонами — у «сепарів». Нормально? Пацани стоять у Золотому на блокпосту, а терористи дзвонять додому до їхніх батьків: «Скажите, пусть фуру пропустит, а то мы в гости к вам приедем». Коли Мельничук приїхав у Київ і хотів забрати комп’ютер, то надавав їй трохи лящів. Тепер вона теж потерпіла. Ця ж людина дала свідчення, що я після штурму Лутугіного розграбував супермаркет, відправив товар на Волинь і тут продав. Правда, невідомо, де я фури взяв під час бою. Вона ж цього не знає, бо зі штабу не видно. У її показах є, що я ще комбайни на Волинь переправляв, автомобілі. Мені то все до спини. Я завжди казав: це моя війна, але їхні гріхи я на себе вішати не збираюся. І те, що пишуть ці негідники, — це їхні гріхи. Їх використовують для дискредитації добровольчих батальйонів. Але повірте мені як адвокату: система, коли меле, вона перемелює людину. І вона буде використовувати цю волинянку, яку вже й орденом нагородили. Чим ближче до кінця війни — тим більше героїв. Чим далі від передової — тим більше учасників бойових дій. На жаль, це закономірність. А Ляшко Мельничуку просто мститься і не упустить свого. Влада демонструє у такий спосіб, що в нас усі перед законом рівні й що так буде з кожним, незважаючи на попередні заслуги. Ви знаєте, я переживаю, що Мельничука показово можуть засудити навіть за ті злочини, які він не скоював. Можуть «розіп’яти». Моя совість чиста. Полонених я не вбивав, не розстрілював. Але Тамерлану носа зламав, чесно. Він мені каже: «Атпустітє меня, я предпрініматєль із Азербайджана». А я йому азербайджанською фразу кажу, бо трохи мову знав, все-таки виріс у СРСР. Він перекласти не може. І я його вклеїв разок. Питаю далі: «Хто ти?» — «Спрячь мєня, твоя семья получіт мілліон!» Кажу, щось ти дуже дешево хочеш мене купити — і знову вклеїв. Але це бій був, адреналін. Носа йому зламав. Це єдиний полонений, якого я вдарив. Він передавав, що не ображений на мене, мовляв, війна. Своїх міг влупити, коли було за що.

— А було за що?

— Бувало, алкоголем хлопці балувалися. Тих, хто вживає, у нас називають «п’ятисотими». З ними я боровся. По-батьківськи, по-сімейному. Знаєте, яке найбільше покарання було в «Айдар»? Я тебе завтра у бій не беру. І починають: «Зола, пробач, я зараз у душ, лягаю спати, все буде добрі!» Не беру в бій — значить, не довіряю тобі. З цим у моїй роті було дуже жорстко, пацани знають. Не скажу, що геть сухий закон був. Після бою інколи треба було пацанів пом’янути. Хтось випив 50 грамів і ліг спати, а комусь стільки не допомагає. А іншого варіанта, щоб голову не знесло, не було. Психологічною реабілітацією там ніхто не займався. Був у нас Бодя Бєшений. Три місяці пив чорно після того, як ходив до «сепарів» наших хлопців по частинах збирати. Вони зажадали, щоб він роздягнувся догола і йшов. Він роздягнувся, взяв сміттєві пакети, лопату і пішов збирати руки, ноги. Цей Бодя отримав за півроку на картку аж...15 гривень.

Батальйон отримав нову печатку, нового командира, там відбулися дивні речі. Багато хлопців, які були на передовій, які пройшли найжорстокіші бої, дивним чином були виведені за штат і не отримали грошей. А сотні невідомих нових прізвищ було введено у штат. Так само, як 400 айдарівців опинилися у списку дезертирів. Сам бачив цей список у прокуратурі. У ньому є наші хлопці, які давно загинули, є ті, що досі по госпіталях. Він без руки, без ноги у госпіталі лежить, а в списочку прокурора значиться дезертиром. Ось такі речі відбуваються.

«Ви підіть зараз у тюрми, й 70 відсотків засуджених скажуть, що готові йти воювати»

— У яких гріхах вас ще звинувачують?

— Є 23 заяви про зґвалтування в Георгіївці. Штурм Георгіївки — це прорив блокади Луганського аеропорту, де 80-та бригада була заблокована майже місяць. Ми прориваємо це кільце, сідаємо (38 чоловік на двох блокпостах) і вісім діб тримаємося. Періодично проривалися, боєприпаси підвозили, поранених забирали. Тоді ж загинув наш Михайлов iз Луцька, Гена Толомій, який прикривав нас, коли поранених витягували. Він психонув, піднявся на весь зріст і його снайпер зняв. І саме тоді ці заяви про зґвалтування випливли. Вісім днів в оточенні воюємо — і 23 справи по зґвалтуванню. Це просто капець! Коли ми з Мельничуком у серпні приїхали до Гелетея, міністра оборони, просити броню для «Айдару», він біля ВР так зустрічав тепло нас, так захоплювався, як «Айдар» воює, обіцяв швиденько порішати всі питання і щоб ми прийшли до нього після обіду. Ми прочекали його до десятої вечора, він вийшов і знаєте, що сказав? «Що там у вас відбувається?! 23 заяви про зґвалтування по Георгіївці! Ви негідники!» Я йому кажу: «Незаконне звинувачення у скоєнні тяжкого злочину карається позбавленням волі до 5 років. Ви мене звинувачуєте?». «Та є така інформація». — «Та пішов ти!» — кажу. Він кричить: «Я тебе уволю!» — «Ти мене спочатку оформи», — кажу. І пішов. Ось так усе починалося. Я не знаю, звідки це, але по Георгіївці заяв купа. І на мене в тому числі. До речі, після восьми днів боїв у Георгіївці ми взяли Лутугіне, після цього Успенку. Дуже важкий бій був за Хрящевате. Туди зайшло 126 айдарівців, а цілими й неушкодженими вийшло 28. Усі решта або «двохсоті», або «трьохсоті». І при цьому ще й встигали ґвалтувати, магазини грабувати і т. д.? Просто образливо за пацанів.

— Мельничук нещодавно сказав, що у складі добровольчих батальйонів воюють до 10 відсотків людей, які мали судимості. Тому за відсутності належної суворої дисципліни правопорушення у цих підрозділах були неминучими?

— Може, й більше, ніж десять. У добровольчих батальйонах є всякі люди. Є патріоти, є люди, які в минулому мали судимості, але сьогодні вони воюють. У нас теж були такі. Він як роздягнувся — а в нього вся спина у наколках. Позивний «Маестро», сотник Самооборони. Але як він воював! Усі атаки, всі бойові. Про таких дуже легко сказати: «Він же чотири судимості має, а в нас є інформація, що він зґвалтував 38 жінок». Батальйон «Торнадо», до прикладу. Серед колишніх зеків теж різні люди є. Не всі сиділи за вбивства, та й воюють ті, хто вже відбув покарання. Хтось iз патріотичних мотивів, комусь адреналіну треба. Але вони воюють за Україну. І, повірте, не кисло воюють. До мене, до адвоката, приїжджали на передову волонтерами мої колишні підзахисні. Вони теж відсиділи, деякі мали по кілька судимостей. По двадцять-тридцять разів приїздили на самісіньку передову і під обстрілами розвантажували свої буси, в окопи тушонку скидали. Воювати вони не можуть, але привезли хлопцям бронежилети, каски, нічники. У мене стільки тих касок і «броників» було, хлопцям своїм роздавав. Ви підіть зараз у тюрми, й 70 відсотків засуджених скажуть, що готові йти воювати. Державі не цікаво відправляти зека на війну. Бо його треба реабілітовувати, платити зарплатню. Владі вигідно, щоб патріоти на передовій сиділи. Бо поки вони там, то тут не мітингують.

— У вас не складається враження, що добровольчі підрозділи, які вийшли з Майдану, можливо, наводнювалися й наводнюються агентурою для того, щоб компрометувати добровольчий рух в очах місцевого населення? Так, як свого часу це робили НКВС і МДБ у Західній Україні з УПА. Схожий почерк, як на мене...

— А чому можливо? Так воно і робиться. Програма Путіна виконується. Дискредитація добровольців, дискредитація мобілізації, комбатів.

— Ви все ще вважаєте, що з депутатів треба зняти недоторканність?

— Я був за відміну депутатської недоторканності. І зараз «за», але щоб зняти недоторканність з усіх: президентів, суддів, депутатів. Та тільки не за цієї Генпрокуратури, яка у вигляді кума Порошенка має дубину загального нагляду.