За словом — не в кишеню, а в книжку

24.11.2015
За словом — не в кишеню, а в книжку

Автограф від улюбленої авторки.

Письменниця із Дніпропетровська Еліна Заржицька розмірковує, чи варто розповідати дітям про Майдан, війну та Голодомор, чому в одному з найбільших міст України й досі немає жодного українського видавництва і як роман для дітей «Китеня Тимко» отримав дорослу премію «Коронація слова».

Якісна дитяча література існує

— Пані Еліно, ви як дитяча письменниця знаєте, яку літературу зараз читають і потребують діти. Розкажіть, чого вони найбільше бажають?

— Як на мене, «читають», «потребують» і «бажають» — поняття діаметрально протилежні. Читають те, що видається. Потребують сучасної якісної вітчизняної літератури. А бажають... Ось тут і ховається заковика. Діти бажають читати те, до чого їх привчили ми, дорослі. Якщо батьки привчають дітей до читання змалку, виховують у них смак до відчуття краси класичних літературних творів — тоді можна бути впевненим, що малюк і надалі не просто читатиме, а читатиме саме якісну літературу, до того ж рідною мовою, а не закуплену в ближньому зарубіжжі.

— Ви пишете саме для дітей. Що зазвичай стає натхненням до написання книг?

— Якась найменша дрібничка. Малюнок, краєвид, слово... Цікаво виходило з написанням збірника «Великий Луг над Дніпром». Хотілося нагадати не тільки мешканцям рідного міста, області, а й усієї України, що наша місцевість — невичерпна криниця духовної культури нашого народу. І, звичайно, розказати про історичних героїв, як-от відважні лоцмани, рибалки або козачка Стеша, про яку маємо дуже мало історичного фактажу. Коли працювала над рукописом, по радіо йшла якась передача і диктор кілька разів згадала Мокру Суру. Машинально я повторила «Мокра Сура...» І одразу ж подумала: «А чому вона мокра?» Так з’явилась одна з найсильніших, на мій погляд, легенд збірника — «Чому Сура Мокра». А остання книга, яка зараз виходить частинами — «Китеня Тимко» (видавництво «Талант», Харків) — починалася з циклу маленьких казочок про маленького бешкетника, оскільки син не дуже любив митися милом.

— Як можете оцінити ситуацію з дитячими творами в Україні? Ця галузь розвивається чи стоїть на місці? Є в українських книгарнях якісні дитячі книги?

— Судячи з відгуків українських видавців, які мають честь представляти зараз наші видання у Франкфурті-на-Майні, світовій спільноті до вподоби наші видання. Але більшість видавництв мiститься в центральній або західній частині України та Харкові. Мені дуже жаль, що в моєму рідному місті немає жодного видавництва, яке б не просто було відомим, а хоча б намагалося працювати з авторами та здійснювати їх «розкрутку». Ті, що існують, лише друкують книги за кошти автора й видають йому готовий наклад.

Щоб бути в курсі, читаю багато дитячої літератури і стверджую: якісна дитяча література існує. Пораджу батькам звернути увагу на книги Юрія Горбачевського, Світлани Прудник, Зірки Мензатюк (для дошкільного віку), Сергія Вдовенка, Віктора Васильчука, Галини Малик, Сашка Дерманського (для дошкільного та молодшого шкільного віку), Андрія Бачинського, Дзвінки Матіяш, Олени Крижанівської, Юрія Тарабанчука (для молодшого та середнього шкільного віку), Марини Павленко, Галини Пагутяк, Наталії та Олександра Шевченків, Валерія і Наталії Лапікурів, Андрія Кокотюхи (для середнього шкільного віку). Для школярів, старших за 12 років, і дорослих є прекрасні твори у Володимира Аренєва, Наталії Дев’ятко, Галини Рис, Оксани Сайко, Сергія Гридіна, Валентина Бердта.

«Діти озвучили мої казки»

— У вас є улюблена казка?

— У мене немає улюбленої казки, як немає і улюбленої книги. Все вирішує настрій. Саме він диктує, яку книгу перечитати або прочитати.

Втім, що стосується казок... У дитинстві до мене потрапила книга «Українські народні казки» (це видання шукаю й понині), і там було кілька легенд про опришка Пінтю. Ось їх пам’ятаю й понині.

— А свої твори ви б радили дітям?

— Свої твори мені важко рекламувати. Так, збірник казок «Як черепаха Наталка до школи збиралась» вже можна читати дітям 3-4 років. А реалістична повість «Три сходинки Голодомору» хоча й розрахована на середній шкільний вік, все одно потребує читання з коментарями — її краще читати або з батьками, або з учителем.

Нещодавно отримала друге видання повісті «Пригоди Рожевого динозаврика та його друзів». Книга буде до вподоби тій дитині, що захоплюється дивовижним світом доісторичних монстрів — динозаврів.

«Китеня Тимко» — роман для дітей, відзначений «Коронацією слова», де діють відважні герої, підступні вороги, є численні погоні, несподівані зустрічі, а таємниці підводного світу мають тримати читача в напрузі до останньої сторінки.

Збірник «Великий Луг над Дніпром» узагалі можуть читати підлітки та молодь, бо друга й третя частини книги — про кохання, жертовність, патріотизм, материнську любов...

Зараз, у час всебічного розвитку комп’ютерних технологій, дітей можуть зацікавити карколомний сюжет, швидкий розвиток подій, численні діалоги. На 70% успіх саме дитячого письменника залежить від художника. Але використовую маленьку хитрість. В оформленні кількох моїх книжок участь брали діти й молодь — школярі, студенти. Завдяки цьому вони отримують додатковий стимул читати.

До речі, всього три тижні тому відбулася презентація аудіокниги «Казки Еліни Заржицької». Учні 7-го класу Дніпропетровської спеціалізованої багатопрофільної школи №23 iз поглибленим вивченням англійської мови озвучили 10 моїх казок про тварин із берегів Дніпра.

— На вашу думку, що батьки сьогодні мають читати дітям?

— Батькам я б узагалі порадила, щоб вони не лінувалися і читали дітям особисто, а не передовіряли цю місію телевізору або комп’ютеру. Бо прочитане потім необхідно обговорити з дитиною, щось пояснити, розтлумачити, пересвідчитись, чи правильно син або донька зрозуміли прочитане. А вже що саме — залежить від смаку і батьків, і дитини.

Не радила б читати багато «страшилок», бо вони мають негативний вплив на дитячу психіку, викривляють світосприйняття. Тому нехай батьки спочатку самі переглянуть текст, який пропонуватимуть дитині.

— Як найкраще дітям розказувати про війну і події, які відбуваються зараз у нас у країні? І чи варто взагалі?

— Так, дитині треба давати хоча б мінімальне уявлення. Дуже обережно і в залежності від віку, звичайно. Маю два прекраснi приклади. Книга Христини Лукащук «Казка про Майдан» — надзвичайно поетизований опис подій, прекрасно написано. Чула гарні відгуки про книжку Романи Романишин та Андрія Лесіва «Війна, що змінила Рондо». У «Видавництві Старого Лева», де вона вийшла, зазначали: це книга про те, що війна не має серця і не розуміє жодної мови, зате торкається кожного і на всіх залишає шрами.

Те ж стосується і моєї повісті «Три сходинки Голодомору». Тема Голодомору дуже болюча для нашої країни і замовчувати її неможливо. Тому говорити треба про все, але обережно й враховуючи поради психологів.

— Ви не думали писати казки для дорослих? Чи є на це попит? І як вважаєте, чи потребують дорослі казок?

— Казки для дорослих я писала на початку своєї літературної діяльності. Але то були перероблені в сатиричному ключі казки для дітей.

Між іншим, дорослі — ті ж діти, тільки високі на зріст (посміхається). Тому і їм не завадило б читати такі казки. Бо вони мають філософський характер та глибокий моральний підтекст.

— На вашу думку, чи можна сказати, що шкільна програма з літератури якісно та відповідально упорядкована? Адже досить часто батьки скаржаться на ту літературу, яка передбачена шкільною програмою.

— Зміни в шкільній програмі відбуваються зараз чи не щороку. Щось додається, щось зникає. Деякі твори, рекомендовані дітям для читання, вважаю не годяться для дітей того віку, для якого рекомендовані. Деякі взагалі не потрібні. Але якщо дитина не може вивчити вірш якогось письменника на вибір — то, вибачте, батьки недопрацювали. Необхідно змалку розвивати в дитини пам’ять, пропонувати вивчити спочатку маленькі, прості твори. Далі завдання ускладнювати.

Що стосується прози, то, повторюся, треба обговорювати з дитиною прочитане. Єдине, що тема оповідання, повісті, роману може здаватися нудною, бо до вподоби інша тематика. Але тут уже нічого не поробиш. Культурна, цивілізована людина повинна мати уявлення про якомога більшу кількість творів. Це розширює світогляд, розвиває інтелект.

Можу заспокоїти декого з батьків. Те, що здається дитині нецікавим зараз, може стати уподобанням пізніше. Як кажуть, тоді дери луб’я, як дереться.

Потрібні і паперові, й електронні книжки

— Чи можна виховувати національну свідомість, патріотизм у дітей завдяки дитячій літературі, казкам?

— Звичайно. Скільки існує людство, казки не втрачають свого впливу на формування світогляду, моралі, творчої уяви. Казка — справжня наука, народна педагогіка, яка засобами художнього змісту виховувала і, дуже сподіваюсь, буде виховувати в молоді ідеали гуманізму, пошану до добра й любові та огиду до підлості й злості.

Говорячи мовою науковців, всі архетипи, які виділяє Юнг, є героями практично всіх народних казок. Психолог та письменниця Ольга Репіна в статті «Шлях до чарівництва через казку» стверджує: «По суті казка — це метафора, яка є специфічним методом психологічного супроводу дитини, яка спирається на ті вікові, психічні, особистісні досягнення, які реально є в дитини, і які становлять унікальний багаж її особистості. У процесі казкової оповіді дорослим створюються соціально-психологічні та педагогічні умови для успішного психологічного розвитку кожної дитини в соціокультурному середовищі».

Тому ризикну через ваше прекрасне видання звернутися до всіх батьків: «Дорогі друзі! Обов’язково читайте своїм малятам казки. Це дуже важливо для становлення їх, як громадян та патріотів».

— Чим займаєтесь, окрім літературної діяльності? І чим для вас є написання книг — роботою, хобі чи творчістю?

— Мабуть, усе разом. Письменник, який пише для дітей, повинен бути уважним, перевіряти кожне використане слово, щоб не травмувати ще не зміцнілу дитячу душу.

Хобі, бо на ті гонорари, що отримуємо, жити неможливо. Думаю, письменників, які можуть на них існувати можна перелічити по пальцях рук та й то зайві залишаться. А творче натхнення — то стан душі, в якому існує людина, що присвятила себе мистецтву.

n Ви співавторка аудіокниги «Письменники Дніпропетровщини — шкільним бібліотекам» та електронної екологічної читанки «Наш кращий друг — природа». Як вважаєте, чи не відбивають аудіо- та електронні книги в дітей бажання читати паперові видання?

— Не думаю, що таке станеться. Аудіокниги варто використовувати, наприклад, для навчання дітей із вадами зору. А електронну книгу можна легко скачати з інтернету і прочитати твір, якщо немає можливості відвідати бібліотеку. Якщо ж до справи долучаться батьки, які виховають повагу до книг, то взагалі такої проблеми й не виникне.

— За мотивами вашої казки «Як черепаха Наталка до школи збиралася» створено мультфільм у чотирьох серіях...

— До мене доходили відгуки з різних міст України, що мультик сподобався. Бабусі й матусі розказують, що діти вимагають перегляду. На жаль, у нас дуже мало вітчизняних мультфільмів. До недавнього часу цим дійсно не переймались.

Добре, що зараз держава намагається покращити ситуацію. Багатосерійний мультфільм про Котигорошка і я дивилась із задоволенням. Звичайно , цього мало, але, думаю, надалі з’являться не тільки розважальні, а й розвиваючі мультфільми.