Це наочно показала антиукраїнська істерія, що набирала сили в Польщі напередодні чергової річниці Волинської трагедії 1943-44 рр. Українцям у публічному секторі бракує інформації для дзеркальної відповіді...
На польських пам’ятниках жертвам трагедії обов’язково вказана причина масової загибелі поляків. Натомість пам’ятники загиблим українцям безадресні. Унаслідок неповного висвітлення трагічних сторінок польсько-українських стосунків світ бачить польські жертви від рук УПА, але не бачить українських жертв від рук Армії Крайової, також від виконання операції «Вісла» тощо.
Безоглядна толерантність провокує українофобів і в Україні. Наприклад, в одному з телеефірів депутат Київради Дмитро Гордон пишався тим, що один проголосував проти перейменування Московського проспекту іменем Степана Бандери.
Важливий не сам факт (депутати голосують вільно), а пояснення. Гордон висловив обурення тим, що, мовляв, українські поліцаї у Бабиному Яру були жорстокішими за німців. Можливо, але до чого тут Бандера і націоналісти?! Ні Степан Бандера, ні ОУН як партія до розстрілів євреїв (і не тільки.
У Бабиному Яру загинуло чимало представників інших національностей. Згадаймо хоча б українську поетесу Олену Телігу. — Ред.) у Бабиному Яру не причетні, а окремі негідники є в кожному народові, в тому числі і єврейському.
Наприклад, відомо про контакти сіоністських бонз із нацистами; євреї були серед керівників 3-го рейху, як, наприклад, начальник Головного управління імперської безпеки Рейнхард Гейдріх. То що, всіх євреїв вважати нацистами?!!
Або таке: дивізія СС «Галичина» разом із батальйоном «Нахтігаль» нараховувала разом 80 тис. вояків, а євреїв у складі Вермахту у воєнний час було понад 120 тисяч. То хто з них більше завинив? Була війна...
Але війна закінчилася, злочинців проти людяності покарав спеціальний Міжнародний воєнний трибунал, інших амністував «по умолчанію». І почався відлік часу мирного співіснування колишніх противників.
Але комусь стало нудно жити в мирі, і знову заворушилися яструби. Кому це вигідно і до чого тут українці, які за всі повоєнні роки жодного разу не мали претензій до сусідів? За роки Незалежності українці і поляки тричі були близькі до стратегічного прощення та примирення, ініціаторами якого були президенти Кваснєвський і Кучма, Коморовський і Ющенко, владики Католицької і Православної церков, відомі діячі культури обох країн.
Але хтось не хоче миру у Європі та світі і шукає кривди в минулому. Як кажуть, хто шукає — той знайде.
Під час військової напруги між СРСР та Китаєм навколо крихітного острівця Даманський китайська сторона витягувала на світ Божий свідчення про приналежність острова Китаю з глибин трьох тисяч років.
Зараз на кону Україна і мир у Європі. І ми тут не безневинні ягнята. Каталізатором наступу на Україну з двох боків є ми самі: наша економічна і воєнна неміч, політична розділеність, патологічна толерантність і безпечність. Світ визнає і поважає сильних і незалежних у рішеннях.
За що нас поважати? За те, що віддали задарма Росії ядерну зброю, роззброївшись мало не до гола, а тепер клянчимо на всіх міжнародних перехрестях: дайте хоч якусь пукалку, бо вже не маємо чим горобців лякати?
Чи за те, що дозволили зруйнувати, розбазарити економіку, а тепер стоїмо, зігнувшись, перед МВФ — дайте хоч дещицю, бо нічим давати/віддавати пенсії? Саме так — віддавати, адже все, що мала на старті держава Україна, надбано працею нинішніх пенсіонерів; вони не утриманці — вони пограбовані державою жертви і мають право на відшкодування завданих збитків... Чи, може, за те, що не захотіли скористатися незалежністю?
Серед високопосадовців, які приймають державні рішення, — жодного українця! А в ЦИХ — інша ментальність, інший погляд на національну ідею; їм не потрібна українська Україна, українські патріоти. «Царь испугался, издал манифест: мертвым свобода, живых — под арест!..»
Надійним індикатором олігархічно-антинародної системи влади є небажання прийняти таке виборче законодавство, яке забезпечувало б ротацію політичних еліт за рахунок незадіяних патріотичних елементів.
Дія опозиції не краща, адже, крім розмов про відкриті списки, не говорять про зниження прохідного бар’єру і жодного разу не спитали думки народу, який у день виборів стає владою і йому не байдуже, чи може він впливати на ситуацію у державі, користуючись конституційним правом...
Анатолій ЛЮДВИНСЬКИЙ
Полтава
