Засуджений до довічного Олександр Рафальський помер незадовго до доленосного суду

«За свідченням його співкамерників, він встав — і впав, тобто йому стало зле. Ми не можемо сказати, внаслідок чого сталася смерть, причину може назвати експертиза», — розповідає правозахисник Андрій Діденко. У пенітенціарній службі України наразі цю ситуацію не коментують.

 

Понад 15 років Олександр Рафальський провів у місцях позбавлення волі як засуджений до довічного ув’язнення немовби за вбивство чотирьох людей.

 

Проте обставини тієї справи наштовхували на певні роздуми. Батьки Олександра — Тамара та Анатолій Рафальські — були одними з перших столичних бізнесменів, які ще на початку 1990-х відкрили у Києві підприємство «Полімерзахист», що спеціалізувалося на виготовленні та продажу полімерних матеріалів. 

 

Згодом бізнес привів їх до райцентру Тетіїв Київської області, де взяли в оренду земельну ділянку — звичайний смітник, який розчистили і стали будувати там магазин та кафе. Але довести задумане до кінця не змогли.

 

«Саші по телефону почали погрожувати. Вимагали продати все за безцінь й забиратися з Тетієва. Спочатку прокололи колеса в машині, потім украли її. Ми не відступали. У червні 2001 року сина заарештували. Сім років тому на початку квітня біля села Денихівка Тетіївського району трактором виорали чотири людські голови. Згодом міліціонери знайшли обезголовлені тіла двох жінок, дівчини та чоловіка. Першим затримали підлітка Костянтина з міста Бориспіль. За півроку до знахідки він звертався до міліції. Казав, що зникли його мати, дві сестри і брат. Хлопця посадили до слідчого ізолятора. За кілька тижнів він повісився на шкарпетках», — розповідала Тамара Рафальська.

 

Наступним, хто по­трапив під підозру у цій справі, став саме Олександр Рафальський.

 

Разом з ним арештували Володимира Харченка, В’ячеслава Барановського та Степана Чернака, які будували столичним підприємцям той самий магазин у Тетієві.

 

Спершу їх намагалися звинуватити в організації банди, що грабувала людей, які продали квартири. Але згодом версія щодо гучного вбивства чотирьох людей виявилася прийнятнішою... 

Разом із Рафальським затримали 16-річну Надію Харченко. Дівчина знала Олександра, дружила з його сестрою та донькою. Спершу Надія дала свідчення проти Рафальського, від яких на суді відмовилася. Пояснила, що підписала, бо її катували.

 

— У квартиру увірвались якісь чоловіки в цивільному, — розповідала вона на суді. — Один спитав моє прізвище. «А ваше?» — питаю. У відповідь отримала удар в обличчя. В управлінні міліції Київської області били так, наче я здоровий мужик. Вимагали написати заяву, наче Саша мене зґвалтував. Коли відмовлялася, знову били. 

 

Тортурами вибивали зізнання і в Рафальського. Йому одягали на голову протигаз, заповнений отруйним газом «Черемха».

 

До статевих органів підключали електричний струм. Вивезли в ліс, змусили копати могилу. Над ямою поставили на коліна, стріляли холостими патронами в потилицю. 

 

Зрештою, ніякі аргументи сторони захисту обвинувачених суд не сколихнули. Попри очевидність того, що ця справа шита білими нитками.

 

30 липня 2004 року Апеляційний суд Київської області засудив Рафальського, Чернака та Барановського до довічного ув’язнення.

 

Харченко отримав 15 років. Верховний Суд залишив вирок без змін. На сьогоднішній день серед живих залишається тільки В’ячеслав Барановський.

 

Володимир Харченко та Степан Чернак раніше пішли з життя в умовах позбавлення волі так само за «загадкових обставин».

 

Мама Олександра, Тамара Рафальська, всі ці роки вела непримиренну боротьбу за порятунок сина. Саме навколо неї фактично згуртувалися всі матері України, чиї діти так само, на їхнє переконання, відбувають покарання за чужі злочини.

 

Які б правозахисні акції не відбувалися, незмінною їх учасницею і натхненницею була саме Тамара Рафальська.

 

Останнім часом Олександр відбував покарання у вінницькій тюрмі.

 

Але півтора року тому він опинився в Лук’янівському СІЗО як потерпілий у двох кримінальних провадженнях, що стосуються тортур щодо нього та фальсифікації кримінальної справи.

 

Як розповідає адвокат Рафальського Віктор Колбанцев, 2 листопада мало відбутися одне з вирішальних судових засідань, яке відкривало його підзахисному дорогу на волю. І тут несподівана смерть...

 

На переконання адвоката, у його підзахисного не було жодної хвороби, яка могла б вважатися небезпечною для життя, хоча багаторічне перебування у неволі й давалося взнаки.

 

Та й сам Олександр до останнього віри не втрачав. Нещодавно навіть одружився, і його молода дружина має народити дитину вже вдовою... 

 

«Він був життєрадісною, позитивною, доброю людиною. І точно здоровою. Все літо облаштовував собі дворик для прогулянок — фарбував, разом із госпслужбою робили турніки, бруси. Його історія жахлива, але буденна для нашого суспільства — його заарештували та катували цілий тиждень (!!!), вимагаючи взяти на себе якісь убивства. Він не зламався, але все одно його засудили до довічного ув’язнення за показами тих, хто не витримав катувань», — написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» ще один відомий колишній в’язень Станіслав Краснов.

 

І хоч похорон Олександра Рафальського був зовсім не гучним і не таким, що може сколихнути масову свідомість, адвокат Віктор Колбанцев висловлює переконаність, що ця смерть стане своєрідним детонатором для того, щоб Верховна Рада, зрештою, благословила у світ довгоочікуваний законопроект № 2033а, до другого читання якого справа не може дійти вже більше року.

 

Йдеться у ньому якраз про необхідність перегляду всіх кримінальних справ, щодо яких існує сумнів у тому, що засуджено саме тих, хто скоїв той чи інший тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

 

У Харківській правозахисній групі стверджують, що тільки серед засуджених до довічного позбавлення волі таких набереться до сотні чоловік. Бо в Україні, де судової системи, по суті, й не існувало, від тюрми не був застрахований ніхто...