Польські інтелектуали, громадські діячі та опозиціонери обурюються вандальським поводженням iз пам’ятниками воїнам УПА на території Польщі.
Історія провокацій i знищення українських меморіалів бере свій початок вiд 2014 року і сьогодні набуває скандальних обрисів.
Популяризація таких відео в мережі є награним фактом міжетнічної нетерпимості та викликає загострення стосунків між українцями та поляками.
Польська інтелігенція просить вибачення у громадськості та засуджує таке поводження радикалів.
Наводимо повний текст звернення, обнародуваного нещодавно:
«Це звернення ми висилаємо, стоячи над зруйнованими українськими могилами на цвинтарі в селі Верхрата та не існуючому з 1945 року українському селі Монастир у гміні Горинець.
Тиждень тому варвари знищили встановлений у 1993 році надгробок, поставлений на честь дев’ятнадцятьох мешканцiв Верхрати, у тому числі й воякам УПА, громадянам Польщі, які загинули в часи ІІ Світової війни й одразу після її закінчення від рук німецьких солдатів, радянських та, врешті, польських комуністів.
Від початку російської агресії в Криму та на Донбасі сплюндровано — часом кількаразово — вісім українських цвинтарів, хрести або надгробки, у тому числі й могили, посталі на кошти Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (наприклад, могили на військовому цвинтарі у Пікуличах).
Відео з актів вандалізму на цвинтарях та надгробках позначені знаком Табору Великої Польщі (поль. OWP) публікуються на каналі YouTube поляком, членом цієї організації, який зараз воює на боці проросійських сепаратистів на Донбасі.
Схиляючись над могилами у Верхраті та Монастирі, просимо вибачення і закликаємо: немає нашої згоди на нищення могил, цвинтарів, пам’ятників! Знаємо, що вони є частиною важкого минулого. У Польщі є увіковічнення з часів окупації, повстань, шведського потопу, двох світових воєн. А польською традицією є повага до померлих! Нехай спочивають у мирі.
Пам’ятаємо страшні часи, коли мацеву з єврейських цвинтарів використовували до будівництва доріг. Пам’ятаємо біль, який супроводжувався знищенням катинського каміння, при якому молилися родини замордованих, фотографії Цвинтаря Орлят, який зрiвняли з землею радянськi танки.
А сьогодні у вільній Польщі знову бачимо, як зростає дозвіл на організовані акції знищення цвинтарів, могил, пам’ятників, фізичний напад на процесію. Зростають погромні настрої. Все частіше символом «ворога батьківщини» стають українець, біженець, мігрант, людина з іншим кольором шкіри i навіть професор, який публічно говорить іноземною мовою.
Для того, дивлячись сьогодні на знищені могили у Верхраті та Монастирі, закликаємо: опам’ятаймося! Байдужість, схоже як і мова ненависті, наповнені агресією написи на будинках, знищення надгробків, атакування людей, які йдуть у процесії, які моляться на могилах предків, нищать наш спільний дім. Отруюють думки наших дітей. Допроваджують до пожеж, у яких не буде тих, хто переміг.
Звертаємося особливо до інтелігентських середовищ, оскільки це вони формують суспільну свідомість, а це означає, що вони відповідальні за неї. Звертаємося до влади і представників духовенства: очікуємо на Вашу присутність у кожному місці, в якому буде знищено цвинтар, вибитим буде вікно в костелі, церкві, мечеті, синагозі.
Не дозволимо, щоб звичні в демократичному суспільстві суперечки переносити на цвинтарі і до святинь, щоб ображали та атакували наших ближніх.
Звертаємось до Вас, до всіх нас з-під зруйнованих могил iз села Верхрати і Монастиря. Чиньмо так, щоб ми не мусили стояти над могилами людей, які будуть гинути, бо буде занадто пізно, щоб цьому запобігти".
Серед підписантів відозви «Заклик з Верхрати» — діячі антикомуністичної опозиції в ПНР та діячі першої (початку 1980-х років) «Солідарності», зокрема, Галіна Бортновська-Домбровська, Данута Куронь, Ева Кулік, Збіґнєв Буяк, Людвіка і Генрик Вуєці, Чеслав Бєлєцький, Яцек Козловський, Йоанна і Януш Онишкевичі.
Скажімо, Галіна Бортновська-Домбровська є моральним авторитетом для багатьох середовищ: зокрема, з 1967-го до 1982 р. брала активну участь у роботі Світової Ради Церков. Є ініціатором проектів із вшанування пам’яті жертв Варшавського гетто, Єдвабного і Сребрениці.
В 1993 році була обрана заступником члена Державного трибуналу, співзасновник Гельсінського фонду прав людини та Товариства проти антисемітизму і ксенофобії «Відкрита Річ Посполита» (2000).
Свої підписи також поставили особи, які в минулому займали важливі державні пости: професор Єжи Стемпень (колишній сенатор, колишній Голова Конституційного Суду), Катажина Пелчинська-Наленч (колишній Посол РП у Москві), Радослав Сікорський (екс-міністр закордонних справ), Марцін Босацький (колишній Посол РП у США); науковці: професори Оля Гнатюк, Анджей Менцвель, А. С. Ковальчик, Кшиштоф Подемський, Антоній З. Камінський, Адольф Юзвенко, доктор Йоанна Токарська-Бакір.
А також духовні особи Римо-католицької Церкви: отець Томаш Достатній (чернець-домініканин), священик Казімєж Сова; греко-католицький священик Стефан Батрух; публіцисти і журналісти: Боґуміла Бердиховська, Іза Хруслінська, Марцін Круль, Евґеніуш Смоляр, Адам Бальцер, Вєслав Романовський, Лукаш Сатурчак, Яцек Свйондер, Казімєж Вуйціцький, Пйотр Косьцінський.
Ще — представники громадських і неурядових організацій: Данута Пшивара (голова Гельсінського фонду прав людини), Матеуш Кійовський (Комітет захисту демократії), Кшиштоф Становський (Фонд міжнародної солідарності), Петро Тима (Об’єднання українців у Польщі), а також багато НУО, зокрема Фонд освіти для демократії, Фонд розвитку місцевої демократії, Демократичне товариство «Схід»; представники органів місцевого самоврядування: Ян Бартмінський (Перемишль), Міхал Гуць (Гдиня), інші.
