У дні кінофестивалю «Молодість», який щойно закінчився у Києві, було представлено документальний фільм «Лобановський назавжди» режисера Антона Азарова, за сценарієм Сергія Полховського та Дмитра Симонова.
Фільм зібрав повну залу, причому, як зауважив сценарист і продюсер фільму Сергій Полховський, прийшло дуже багато молоді, що не може не тішити.
До речі Сергій Полховський — чемпіон Радянського Союзу зі спортивного кіно.
1988 року фільм за його сценарієм — «Чемоданчик» здобув золоту медаль на всесоюзному фестивалі спортивних фільмів в Ашгабаті.
На моє питання, чи вдалося бодай трохи розкрити постать видатного тренера, Сергій Полховський відповів:
— Я хотів, щоб для глядача ми зробили тайну Лобановського ще глибшою. Розгадати людину повнiстю — неможливо, а тим паче таку, як Валерій Лобановський. Що більше запитань у глядача, то краще.
Робота над фільмом тривала майже два роки:
— Це була наша спільна ідея — режисер Антон Азаров, продюсер та сценарист Дмитро Симонов і я якось пили каву, розмовляли і зійшлися на тому, що Лобановський — це постать, яка інтегрує людей у наш непростий час, що людей дезінтегрує. А ця постать інтегрувала, інтегрує і буде інтегрувати.
Те, що ця людина справді змінила історію не лише київського «Динамо», а й українського футболу загалом, навряд чи хто заперечуватиме.
У фільмі згадано Лобановського-гравця, якого вболівальники називали балериною, який був упертим і потім про себе казав: «Я був дурним, коли молодим був, коли був футболістом».
Згадано i Лобановського-тренера, що не шкодував футболістів, бо готував їх на зовсім інакший рівень.
Про те, як його підопічні після виснажливих тренувань виходили на матчі відпочити, а тепер дякують, що зробив із них людей, тож досі вони перед ним у боргу.
Як просив для своїх футболістів квартири. І як брав відповідальність на себе за результат матчів, бо колективна відповідальність — то безвідповідальність.
Фільм і про те, як працювалося Лобановському за радянської влади — «за споживацького ставлення до людини» і якою визначальною того часу була любов першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького до футболу.
Про те, як Лобановський учив журналістів ставити грамотні запитання, як закордонні фотографи марно намагалися спіймати в об’єктив його усміхненого.
Про Лобановського-архітектора, творця футбольної симфонії, що, як тоді казав тренер нідерландців (чемпіонів Європи 1988 року) Рінус Міхелс, «брав участь в удосконаленні сучасного футболу».
Водночас «зазирав у футбол майбутнього» — це вже слова італійського тренера Марчелло Ліппі.
Лобановського-режисера, бо без режисури на полі футбол немислимий.
А ще — Лобановського-інтелектуала, бо великі перемоги спортсмена залежать від його інтелекту.
Зрештою, людини вкрай непростої, бо ж, як сказав коментатор Геннадій Орлов, спорт народжують амбітність, егоїзм і честолюбство.
За словами Сергія Полховського, дуже добре всю складність постаті Лобановського передає фуга Баха. У фільмі вона звучить у виконанні Івана Кучера, професора Київської консерваторії.
Завдяки хроніці, що її використано у стрічці, постає зовсім інша футбольна реальність — із переповненими стадіонами, з уболівальниками, що їдуть з усіх міст України до столиці і навіть на мить не сумніваються у перемозі улюбленої команди, лише сперечаються, з яким рахунком кияни здолають суперника. Реальність, коли культурним дозвіллям футболістів були театр та опера...
Глядачі в залі дякували знімальній команді, причому як молодь, так і вболівальники зі стажем. На моє запитання, чи задоволений результатом, Сергій Полховський відповів:
— Теоретично, це мало б бути ще краще, ніж є. Але я думаю, що вдосконалювати роботу без кінця неможливо. Можна отримати результат із точністю навпаки.
— Чи плануєте робити телеверсію?
— У разі, якщо фільмом зацікавляться телевізійні канали, то я передбачаю можливість розбити його на кілька частин.
Побажанням одного з глядачів після перегляду фільму було влаштувати спеціальний показ стрічки сучасному складу київського «Динамо»: «Можливо, люди замисляться, де грають...» Утім, навіть якщо його не організують, то буде можливість переглянути фільм у грудні, коли він вийде у прокат.
