«Завіруха, мяцель, завіруха!»

Для меломанів 70—80-х трьо­ма китами, на яких тоді трималася білоруська пісня (і білоруська мова), були, безперечно, «Пісняри», «Сябри» та «Вєраси». Пісні останніх «Я у бабушки живу», «Малиновка», «Завіруха» білоруською співали тоді всі. А дівчата звертали увагу на високого вусатого соліста з бас-гітарою і з якоюсь сором’язливою дитячою усмішкою. Він же не бачив нікого, крім солістки у великих окулярах, яка так вправно награвала на «Іоніці». Саме такими вперше з’явилися на телеекрані Олександр Тіхановіч і Ядвіга Поплавська.

Власне, саме почуття до Ядвіги Поплавської і привели у 1973 році Тіхановіча у «Вєраси». Пізніше вона стала його дружиною, незмінним партнером по сцені та янголом-охоронцем у житті. Минулого року Ядвіга Поплавська та Олександр Тіхановіч відзначили 40 років подружнього життя. У них виросла донька Анастасія, яка також стала співачкою, онук Іван пішов до школи.

У 1986 році Поплавська і Тіхановіч залишили «Вєраси», створивши свій дует «Щасливий випадок». Через два роки вони організували Театр пісні Ядвіги Поплавської та Олександра Тіхановіча, який пізніше переріс у продюсерський центр. Свого часу із цим центром були пов’язані імена відомих білоруських виконавців Олександра Солодухи, гурту «Ляпіс Трубєцкой», Ірини Дорофєєвої тощо. З 2008 по 2011 рік Олександр Тіхановіч також займався підготовкою білоруських виконавців до участі в конкурсі «Євробачення» — через його руки пройшли Дмитро Колдун, Руслан Алехно, гурт «Лайт Саунд» та Петро Єлфімов.

Олександр Тіхановіч був багатогранною творчою натурою. Він знявся у семи фільмах, а в мелодрамі «Яблуко місяця» Юрія Єлхова (2009 рік) зіграв головну роль. Разом з Ядвігою Поплавською багато років на білоруському телебаченні він вів авторську музичну програму. Артисти дуже любили Україну і не втрачали нагоди приїхати на гастролі. Останній раз Ядвіга Поплавська та Олександр Тіхановіч виступили в Києві у березні минулого року, а в листопаді вони мали концерт у Чернігові. Уже тоді глядачів вразив хворобливий вигляд улюбленого артиста, але так хотілося вірити, що все минеться.

І раптом новина — Олександра Тіхановіча не стало. «Дякуємо всім, хто молився і підтримував його в його останній і дуже непростий рік. Я знаю, що він би попросив подякувати всім вам за вашу любов, яка була взаємною. Помоліться за нього, щоб його дорога до Бога, яку він шукав і знайшов, завершилася Радісною Зустріччю», — написала в соц­мережах його донька Анастасія. З’ясувалося, що сім років тому в співака виявили рідкісне захворювання легень — ідіоматичний фіброзуючий альвеоліт. «На жаль, це така хвороба, яка не лікується. Її можна лише загальмувати, що ми й робили весь цей час. Тато дуже не хотів, щоб про його хворобу знала широка громадськість. Тому ми і не робили публічних заяв», — цитує Анастасію білоруська газета «Наша ніва».

Для українських колег смерть Олександра Тіхановіча теж стала великою втратою. «Людина-епоха. Можна багато розповісти про його творчість, вдачу, складний шлях, здобутки, характер, роль у формуванні сучасної білоруської музики! 

Але найважливіше — він був справжнім білоруським патріотом, вражала його готовність до самопожертви заради високої планки, яку він тримав для молодої сучасної білоруської музики», — написав у «Фейсбуці» директор студії «Люксен», чоловік Руслани Олександр Ксенофонтов.

У день прощання з Олександром Тіхановічем у Мінську була відлига, капало зі стріх. Його «Завіруха» стала історією, яка не повторюється.