Із онуком — на дзвіниці: на Сумщині жінка зібрала рекордну колекцією дзвоників і стала дзвонарем

Живе Ірина Колтакова у козацькій столиці — Глухові, що на Сумщині. Родом з Вінниччини. Дитячі роки минули в Латвії, бо там служив тато, фаховий військовий. Школу закінчила в Полтаві.

 

З дитинства полюбила спорт. Отож він і став справою її життя. Успішно закінчила Київський інститут фізкультури і спорту.

 

За направленням приїхала до Глухівського педагогічного інституту (нині університет).

 

«Так склалося, що в родині Колтакових усі спортсмени, — розповідає пані Ірина. — Чоловік, Володимир Миколайович, очолює волейбольний клуб імені видатного земляка, багаторазового чемпіона світу та Європи Костянтина Реви. Старший син Фелікс, майстер спорту з пауерліфтингу, заслужений тренер України, очолює спортивний клуб «Гармонія» в Глухові.

 

Молодший — Микола, майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, суддя національної категорії з пауерліфтингу та важкої атлетики, спортивний журналіст. Онуки (а їх троє!) також цікавляться спортом. Сама я й до сьогодні продовжую тренування у спортивному клубі «Гармонія», проводжу заняття з фітнесу з жіночою групою».

 

Захоплення дзвіночками у пані Ірини теж відносно давнє. Два десятки років тому, коли родина відпочивала у Болгарії, в одній із крамничок на згадку про перебування у країні при­дбали кілька керамічних виробів. Один з них, який нагадував чоловічка, виявився дзвіночком.

 

«Я дуже люблю вироби з кераміки, — каже співрозмовниця. — Особливо подобається латгальська кераміка (назва від регіону Латвії, де й нині живуть мої мама й сестра). Якось, перебуваючи на гостині, зайшла до художнього салону Mols (глина).

 

Хотіла щось придбати. Мені запропонували оригінальну тацю, на якій розмістилися дзвіночки та ще й з іменним підписом місця виготовлення — місто Резекне. Ось тоді я й «захопилася». Відтоді: хоч куди їду сама чи хтось із рідні, завжди намагаюся придбати дзвіночки. Згодом про моє захоплення дізналися друзі, знайомі, шанувальники... Тепер з вибором подарунка для мене на свята проблем не існує».

 

Отже, перший дзвіночок з’явився у 1997 році. На сьогодні дзвоників 1995, із них 70 — із різних континентів. Ще в дорозі два. Є зразки з Латвії, Литви, Білорусі, Росії, Данії, Швеції, Болгарії, Індії, Південно-Африканської республіки, Хорватії, Люксембургу, Південної Кореї, Китаю, США, Туреччини, Ізраїлю...

 

Найекзотичніший — дехто з наших співвітчизників, можливо, й не чув такої країни, вона розташована на островах у Карибському морі — із Сент Кітс і Невіс. Але насамперед у колекції — дзвіночки українських майстрів.

 

Нещодавно шоколадний дзвоник пані Ірині презентувала відома біатлоністка, олімпійська чемпіонка із Сум Віта Семеренко. Усі експонати колекції — різні за формами, призначенням, виготовлені з різних матеріалів.

 

«Вивчаючи кожен із них, я розширила свій світогляд, — розповідає Ірина Колтакова. — Скажімо, дізналася, звідки походять дзвоники. Існує така легенда — красива й оригінальна. У IV столітті єпископ Павлін Ноланський уві сні відчув, як квіти-дзвіночки виграють красиві мелодії, тому й вирішив для своєї церкви зробити музичний інструмент у формі такої квітки. Це на сьогодні класична форма.

 

Саме церковний дзвін став взірцем для створення дзвонів і дзвіночків різного призначення. Але є дзвіночки, зовні й не схожі на цю загальноприйняту модель. Крім класичної, бувають у формі чоловічків, янголів, птахів, тварин, будиночків, квітів і навіть овочів та фруктів. Усе це представлено в моїй колекції».

Запитую: «Ви легко знаходите в колекції потрібний експонат, пам’ятаєте, де і коли придбаний... Як орієнтуєтеся?» —

 

«Зараз із комп’ютером вести облік набагато легше. Створила каталог. Маю фото кожного дзвоника, номер, час прибуття, опис експоната, розмір, із чого виготовлений, хто привіз-подарував. Чимало придбала сама. Роз­друковую щорічний каталог. Усі дзвіночки розміщені відповідно за тематикою».

 

Оскільки сім’я Колтакових — спортивна, відомі спортсмени, наприклад, біатлоністи, учасники Олімпійських ігор різних років Оксана Яковлєва, Сергій Сєднєв, Віта Семеренко, олімпієць-важкоатлет Андрій Демчук, призерка чемпіонату Європи із самбо Наталія Барда, гравець збірної України з футболу Тарас Степаненко, диктор футбольного клубу «Динамо» (Київ) Олена Гуц, багаторазова чемпіонка і рекордсменка світу з пауерліфтингу Лариса Соловйова — залишили дзвіночки в колекції зі своїх мандрів.

 

Минулого жовтня отримала подарунок від головного тренера збірної України з боротьби дзюдо Михайла Романкевича — у пам’яті шанувальників спорту ще свіжі події Олімпіади і Паралімпіади в Ріо-де-Жанейро, пан Михайло, незважаючи на брак часу, все ж знайшов і привіз дзвіночок для колекції з тієї далекої Бразилії.

 

Із найоригінальніших дзвіночків пані Ірина називає кілька.

 

Якщо наймініатюрніший — то це ювелірний виріб зі срібла вагою 3 грами, 925 проби із зображенням на емалі двох квіточок, рожевого і зеленого кольорів. На ньому ще примостилися дві комахи — сонечко жовтого і блакитного кольорів. Розміри — 14 на 10 мм.

 

Є ще один оригінальний дзвоник. Цей — за мотивами мого вірша «Білий кінь».

 

Його в одному примірнику виготовила косівська майстриня Уляна Якібчук-Тим’як для Київського фестивалю народної творчості в 2013 році. Він у традиційних для косівської кераміки кольорах — коричневому (символізує землю), жовтому (сонце), зеленому (все живе на землі).

 

Віднині глухівчани й гості міста можуть ознайомитися з колекцією пані Ірини в Національному заповіднику «Глухів», там з весни минулого року відкрилася постійно діюча виставка колекціонерки.

 

Охочі мали можливість побачити дзвоники і в інших містах: у різні роки побували з власницею на виставках різного спрямування у Луцьку, Горлівці, Краматорську, Ніжині, Сумах.

 

«Запам’яталася виставка у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві «Українське Різдво», — каже пані Ірина. — То була ювілейна, десята, виставка. Незабутньою була й виставка у Богородчанах на Івано-Франківщині в рамках пісенного фестивалю «Дзвони Прикарпаття».

 

Фестивальне журі очолювала Ніна Матвієнко, а у складі журі був поет-пісняр Вадим Крищенко. Вони високо поцінували моє надбання».

 

До речі, пані Ірина дослідила дзвони в усіх церквах Глухівщини. Робота ця тривала два роки, адже у районі на той час було 33 храми. Їх опис видрукувала в наукових збірках.

 

«Неодноразово брала участь у щорічному фестивалі «Благовіст Волині», який організовує в Луцьку керівник науково-методичного центру дзвонового мистецтва Галина Марчук. Відбувається цей чудовий захід у День міста Луцьк на території старовинного замку Любарта.

 

На наукових конференціях у рамках фестивалю виступала зі своїми дослідженнями. А два останні роки брала участь у фестивалі безпосередньо як дзвонар, щиро вдячна Галині Марчук за проведені нею майстер-класи. Минулого року разом зі мною на дзвіниці виступав і онук Іван», — ділиться Ірина Колтакова.