Наталія Щерба: Діти завжди відчувають фальш

07.02.2017
Наталія Щерба: Діти завжди відчувають фальш

Наталія Щерба. (Фото з власного архіву.)

Цикли фантастичних романів «Часодії», «Чароділ», «Лунастри» вже кілька років вважають улюбленими читачі не лише в Україні, а й за кордоном. Про те, які теми є важливими у літературі, про спілкування з читачами та про майбутні книги розповідає письменниця Наталія Щерба.
 

Хочеться поблукати вуличками Астрограда...

— Наталю, якщо говорити про такий літературний жанр, як підліткова фантастика, які зміни, як автор, ти відчуваєш упродовж останніх років?
 
— Я завжди хотіла писати для підлітків. Діти — не лише найчеснішi, а й найвдячнішi читачі. Їх важко здивувати, вони завжди відчують фальш. Але якщо вони повірять у твої історії, то повірять по-справжньому.
Ще кілька років тому жодне видавництво не хотіло працювати з нашою підлітковою літературою. Пригадую, як відгукувалися про «Часодіїв»: «Гарна історія, але видавати комерційно невигідно». 
П’ять років минули в пошуках видавництва. Тоді брали історії «про вампірів» або ж пропонували писати для «проектів», оригінальних історій боялися, як вогню. Коли я побачила умови конкурсу «Нова дитяча книга», який проводило видавництво «Росмен» у 2010 році, то подякувала небесам — нарешті стали потрібними герої-підлітки, неординарний фантастичний світ і велика історія. Сьогодні я розумію, що в кожної книги є свій час, своя точка відліку: треба рухатися до мрії, але не прискорювати події. Якщо твоя мрія справжня, вона здійсниться. З часом.
— Цикл «Часодії» завершено. Чи просять читачі про продовження і чи думаєш ти над тим, щоб написати ще одну книгу в цій серії?
 
— Читачі, звісно, просять. І навіть самі пишуть продовження — виявляється, існують тисячі фанфіків на одному лише «фікбуці». Але я переконана, що кожна історія має закінчитися вчасно, тим паче історія про Час. Хоча, зізнаюся, я сумую за часовим світом, іноді хочеться побувати в гостях у персонажів, знову поблукати вуличками Астрограда... Проте, якщо таке і станеться, це вже буде інша історія.
— «Часодії» розпочиналися як книга для підлітків. Але її полюбило й чимало дорослих.
 
— Кожна історія у своїй основі має певну надідею. Певне питання, на яке хочеться отримати відповідь. Скажімо, «Часодії» — це історія про Час. Головна ідея — Час, як чаклунство, магія. В більшості фантастичних романів Час є сліпою, руйнівною силою, темною і байдужою. Мене це зацікавило. Адже Час, перш за все, творча, споглядальна сила... Магія? От і виникло бажання розібратися.
Окрім головної ідеї, в «Часодіях» наявні свої важливі теми — дружба, довіра, вибір між простим і правильним, дорослішання, як прийняття відповідальності за свої вчинки. Ці теми зрозумілі як дорослим, так і дітям. Але для підлітків вони важливішi, адже підлітковий вік — це межа між дитячим і дорослим світом. Це час яскравої індивідуальності, формування характеру, світобачення. Час визначення пріоритетів, життєвого вибору. Ось чому так важливо розмовляти з підлітками однією мовою, на рівних. Діти тонше відчувають світ. Вони не все знають, але добре відчувають. Це велика відповідальність — писати для дітей. Але вдячність, віддача та довіра є значно вищими.
— Ти отримуєш багато листів від фанів?
 
— Як тільки світ побачив перший «Часовий ключ», я одразу почала збирати малюнки читачів до окремих альбомів — завжди цікаво, як читачі сприймають твою книгу, якими бачать героїв. Малюнків ставало дедалі більше, з’явилися саморобні ляльки Василини і Феша, часові стріли та часолисти. Цікаво, що мої читачі ростуть, змінюються, підростають нові, але й перші читачі залишаються. До речі, я підтримую зв’язок iз багатьма з них.
А традиція писати листи виникла випадково: коли в соціальній мережі мені почало приходити по триста повідомлень на день, я зрозуміла, що відповідати всім не зможу, та й половина листів — прохання на зразок «убийте цього героя», «назвіть героїню моїм іменем», «напишіть ще 20 книг продовження», або просто прагнення поговорити.
Нарешті я повідомила читачів, що кожен, хто хоче запитати про щось справді важливе, може написати мені справжнього паперового листа, а я постараюся відповісти. Навіть не сподівалася, що прийде така кількість листів! Саме в них добре видно «моїх» читачів, адже вони пишуть дуже щиро, старанно, вигадливо. Надсилають малюнки, ключики, поробки, різноманітні секретики, навіть пакетики чаю. Розповідають про себе та своїх рідних, про друзів, школу, рідне місто, але переважно це листи про книги, про те, як прочитали «Часодіїв» або «Чароділ», або «Лунастри». Ставлять цікаві запитання, і мене тішить, що з моїх книг вони зробили для себе висновок: Час потрібно цінувати і поважати, справжня дружба завжди щира, і в житті важливо вміти вибирати між простим і правильним.

«Ми не звикли пишатися своїми авторами, художниками, видавничими проектами»

— А ти відписуєш читачам?
 
— Звісно! Стараюся відповідати на листи. Напередодні новорічних свят, як у найчасодійніший час, обов’язково відсилаю понад сотню листів. На подарунки намагаюся відповідати подарунками, часто дарую книги, цікаві листівки, закладки. Радію, що спілкування з читачами вже стало доброю щорічною традицією.
— Твої книги виходять за кордоном. Як сприймають твоїх персонажів в інших країнах? Чи відрізняються читачі?
 
— «Часодії» вийшли в Польщі, Чехії та Словаччині. Є цікаві пропозиції з інших країн. Упевнено скажу, діти — такі ж, як у нас, навіть запитання ставлять такі самі — і про продовження, і про звички героїв, і про книги в цілому. Дуже цікаво спілкуватися з польськими та чеськими читачами польською та англійською (вивчаю ці мови), незвичний пласт спілкування. Читачі дуже ввічливі, дякують за відповіді.
Перше, що здивувало за кордоном, — безумовне прийняття «Часодіїв» як казки у стилі clockpank. У нас чомусь усі дитячі та підліткові фантастичні книги звалюють до умовної купи «фентезі» (можливо, через відсутність цікавої критики).
У Польщі на літературному фестивалі в Сопоті відбулися унікальні «Часочитання», коли актори в стимпанкових костюмах — на ходулях, iз крилами та летючими механічними ранцями читали вголос уривки з книги, проводили конкурси і розважали гостей. А зараз у Польщі готують неймовірно фантастичну чародійну інсталяцію на дуже популярному в Європі фестивалі «Пиркон» (аналог ComicCon).
Ще одне спостереження: історично склалося так, що ми не звикли пишатися своїми авторами, художниками, видавничими проектами. У Варшаві до мене підходило дуже багато людей iз різних видавництв, а ще блогери, бібліотекарі та перекладачі — запитували, цікавилися книгами, багато купували — якийсь неймовірний кредит довіри автору з-за кордону. Це було дивовижно! Адже в наших авторів і навіть видавців склалося враження, ніби «там» ми нікому не цікаві. Насправді існує значне зацікавлення, багато хто розпитує про нашу книговидавничу галузь, просять порекомендувати книги.
— Над чим працюєш зараз? Чи багато ідей для нових книг?
 
— Маю задум великої новорічної казки. І ще є ідея чарівної історії на неймовірну тему, яка мені завжди була цікавою. Така сама iдея, як Час, звичайна і незвична водночас. Назву вже давно придумала, але про неї поки що ніхто не знає, навіть найближчі люди. Адже створення історії є дуже особистим процесом. 

  • Диригент невидимого часу

    Сергій Лазо — людина-оркестр: він і поет-пісняр, твори якого виконують відомі співаки Василь Зінкевич, Віктор Павлік, Оксана Пекун, гурти «Світязь», «Менсаунд», «С.К.А.Й» >>

  • Братолюбча різанина:

    Люди наймають політиків для фахового творення соціальної гармонії в державі. Порозуміння і примирення — найвагоміший капітал: аби його набути, еліті будь-якого суспільства потрібно докласти чималих зусиль. >>

  • Пригоди синього кольору

    Рятуючись від злого чарівника Гаргамеля, крихітні анімаційні смурфики опиняються за межами рідного села. Зі свого чарівного світу вони потрапляють у Центральний парк Нью-Йорка, у світ людей. >>

  • Підтримай піаніста

    Учергове може не відбутися Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця . За роки існування проекту організатори самотужки знаходили кошти та сплачували внесок у міжнародні асоціації конкурсів — 3,5 тис. доларів. >>