Підказка ворогу: як вугільна проблема може допомогти Росії і наскільки швидко можна її вирішити

15.02.2017

У зв’язку з блокадою поставок антрацитного вугілля з окупованої території на українські теплові станції серед іншого варто зауважити кілька важливих моментів. 
 
По-перше, вирішити цю проблему за час, на який вистачає запасів вугілля на наших ТЕЦ і ТЕС, шляхом поставок антрациту з інших джерел (наприклад — з Південної Африки, В’єтнаму, Австралії, США тощо) не реально, оскільки, зокрема, це вимагає більшого часу, ніж вказано офіційними особами, і наявності в нашій державі відповідної інфраструктури, якої зараз нема.
 
А перехід теплових станцій на спалювання вугілля газової групи, замість антрациту, вимагає приблизно рік-два, не кажучи вже про вартість запровадження відповідних технологій.  
 
По-друге, приблизно половина українських теплових станцій обладнані для спалювання вугілля антрацитної групи, яке в нас видобувають лише на нині окупованій території.
 
Майже всі ці теплові станції проектували в радянський час під конкретні шахти.
 
По-третє, в багатьох країнах теплова енергетика, на відміну від України зi значним сектором атомної енергетики, є основою національної електроенергетики, при тому що там практично не використовується антрацит як енергетичне пальне.
 
Там спалюють вугілля газової групи. Наприклад, у сусідній Польщі, де є майже вдвічі більше теплових станцій, ніж в Україні, практично не видобувають антрацит, а видобувають достатньо вугілля газової групи.
 
Там більшість ТЕЦ і ТЕС обладнано для спалювання вугілля і антрацитної групи, і газової групи.
 
Таким чином станції мають вибір: закупили імпортний за вигідною ціною антрацит — добре, нема антрациту, а є лише своє газове вугілля — не біда. Отже, теплова енергетика може визначатися, на яке пальне орієнтуватися без введення надзвичайного стану тощо.
 
Звичайно, антрацитне вугілля як пальне має низку переваг: зокрема, екологічних, теплотворних тощо. Але ці переваги не є визначальними щодо функціонування енергетики.
 
По-четверте, українській тепловій енергетиці не один раз пропонували дообладнати відповідні ТЕЦ і ТЕС для спалювання обох типів вугілля (в залежності від ситуації). При цьому керувалися винятково економічними підставами, адже до 2014-го ніхто навіть не розглядав можливості російської окупації.
 
Зокрема, в 2008 році з ініціативи тодішнього українського Президента, а у квітні 2015-го польський президент під час свого візиту до Києва висловив готовність його країни виділити для цієї мети приблизно 50 млн. євро.
 
Загалом, за оцінками окремих фахівців, згадане дообладнання основних наших ТЕЦ і ТЕС обійшлося б до 1 млрд. доларів.
 
Хоча окремі офіційні особи чомусь називали й іншу суму — 5-6 млрд. дол. У всіх випадках такі пропозиції було проігноровано.
 
Крім згаданого, виходить, що блокада поставок вугілля з окупованої території на українські ТЕЦ і ТЕС щонайменше виявила слабке місце у стратегії нашої безпеки.
 
Адже ми самі вказуємо ворогові, який на нас напав, що блокування поставок антрациту може виявитися для нас катастрофою.
 
І тут треба визнати, що за три роки війни ми не приготувалися до такої форми нападу!
 
Тепер не виключено, що блокуватимуть наші вороги з метою дестабілізації України («розхитування»), чого добивається Кремль.
 
А це для РФ дешевше і безпечніше, з точки зору порушення нею міжнародного права, ніж, наприклад, завезення до нас «градів» чи танків.  
 
Як тоді бути? До кого висувати претензії? Чи вирішить це проблему залежності від антрациту української енергетики?
 
Крім цього, не виключено, що нинішні блокувальники забезпечать вільні поставки законно оформленого вугілля при подальшій блокаді всіх інших товарів. Адже такий досвід у них є — проїзд пасажирів не блокують.
 
І що тоді робитимуть і говоритимуть опоненти блокади? Хто відповідатиме за страшилки тощо? Може, це вирішить згадану проблему? Може, припинять незаконне переміщення інших товарів? 
 
Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, 
екс-уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки