«Редут» замiсть молитви

21.02.2017
«Редут» замiсть молитви

Як і три роки тому, за Януковича, на Банковій знову сутички й армади силовиків-«космонавтів»...

У трагічні дні 18-20 лютого, у дні вшанування пам’яті героїв Небесної сотнi, Київ до болю нагадав ситуацію трирічної давнини. За кілька днів до дати на під’їздах до столиці раптом з’явилися блокпости і нацгвардійці з автоматами Калашникова, у неділю вулиці, прилеглі до тих, які у 2014-му стали епіцентром страшних подій, знову були заставленими міліцейськими (чи тепер поліцейськими?) автобусами та автозаками, а в самому центрі знову вибухали чи то петарди, чи то шашки, а щільні кордони «космонавтів» захищали підходи до адміністрації Президента.
І водночас усе, що відбувалося цими днями i в столиці, і в Україні, знову підтвердило справедливість слів, що будь-яка історія, що повторюється двічі, має шанс перейти від трагедії до фарсу.

«Ці дні для молитви, а не для бійки»

Ще зранку 18 лютого центр Києва заполонили загони Національної гвардії в повному бойовому екіпіруванні. Їх було навіть більше, ніж учасників жалобного маршу та панахиди, які відбулися на вулиці Інститутській, перейменованій на алею Небесної сотнi. Багато людей прийшло й неорганізовано: з сім’ями, з дітьми, з квітами та лампадками. «Особливо зворушливо було чути, як молодий тато розповідав своїй донечці: «Отут була наша барикада, а тут твоя мама приносила мені чай і бутерброди», — ділиться з «УМ» журналіст «Радіо «Свобода» Богдана Костюк. Колообіг людей на Майдані тривав до пізньої ночі.
А в неділю до анонсованих заходів додалося ще й віче, організоване учасниками економічної блокади «ОРДЛО», яка триває з грудня минулого року. Причому його учасники вирішили не обмежуватися словами, а перейти до прямої дії. Встановивши, за словами одного з координаторів акції, народного депутата Єгора Соболєва, біля «центральної диспетчерської торгівлі з окупантами» (тобто адміністрації Президента. — Авт.) символічний «Редут» — намет iз цілодобовим чергуванням активістів. Причому зробити це негайно, незважаючи на вихідний і те, що будівля АП була практично безлюдною.
Подальший розвиток подій не важко було передбачити, враховуючи досвід Революції гідності. Хіба що не було грейдера, світло-шумових гранат i розлючених «беркутівців», які вискакували з-за спин ВВ-шників і молотили всіх, хто потрапляв під гарячу руку. Але спроба встановити намет закінчилася добрячою штовханиною, у результаті якої п’ятеро активістів, серед яких і провідник ОУН Микола Коханівський, були затримані, а з десяток людей отримали різного роду травми. Були постраждалі i з боку правоохоронців: одній поліцейській зламали пальці, її колезі — руку, інший правоохоронець потрапив до лікарні з закритою черепно-мозковою травмою. Фото з розбитим носом опублікував у соц­мережах і Єгор Соболєв.
Відео бійки одразу ж стало топ-темою випусків новин, що викликало величезне невдоволення у всіх, хто волів би бачити ці дні справді днями пам’яті, а не політичних акцій, що різко посадило і рейтинги «Самопомочі», яка була основним ініціатором віча, і рівень підтримки блокади як акції. «Не могли почекати день-два?», «Не можна робити піар на крові», «Не вiрю ні поясненням урядовцiв, нi радикалам-блокадникам. Тому сьогодні прошу — не провокуйте й не пiддавайтесь на провокацiї. У законодавчому полi вирiшуйте проблеми. А нинi дайте спокiйно помолитись за героїв», — такі заклики домінували у соцмережах.

Щеплення від Майдану

Утiм чогось подібного потрібно було очікувати. Останні кілька років у моменти найбільшої соціальної напруги — а такими стали останні дні листопада, коли почався Майдан, і 18-20 лютого, коли протистояння сягнуло кульмінації, — спо­стерігаються різкі сплески активності різних політичних (і не лише) груп. І, аналізуючи ці моменти, мимоволі ловиш себе на думці, що все це не випадково.
Перша річниця Небесної сотнi пройшла без ексцесів. По-перше, надто ще болючою була пам’ять про ті події. По-друге, кредит довіри до нової влади ще не був вичерпаний. І, по-третє, представники влади не надто намагалися втручатися у перебіг подій. Та й ситуація, яка складалася під Дебальцевим, привертала до себе увагу громадськості краще за будь-які сплановані заходи.
А от минулого року перед лютневими подіями соціальна напруга зросла до критичної межі. Все частішими були розмови про третій Майдан, про готовність ветеранів АТО приїхати до столиці і спробувати отримати відповіді на запитання, чому досі ніхто не відповів ні за розстріли на Майдані, ні за Іловайськ, ні за Дебальцеве. І раптом напередодні «часу «Ч» в готелі «Козацький» з’являються нікому до того не відомі «Революційні праві сили» разом з екс-народним депутатом Юрієм Кармазіним, екс-керівником «Айдару» (про якого досі в «айдарівців» діаметрально протилежні відгуки) Сергієм Мельничуком та ще кількома неоднозначними особистостями. Втім рух, який погрожував владі ультиматумами і багатозначно натякав на кардинальні дії (варто зараз перечитати інтерв’ю Кармазіна, які він тоді щедро роздавав із «революційного штабу»), через тиждень просто розчинився, наче його й не було. Проте своє завдання він виконав: навіть ті, хто прагнув до протестів і був готовий вийти на вулиці, подивившись на таких «очільників», просто відвернулися від них.
Подібна ж ситуація спо­стерігалася і в листопаді минулого року. Щоправда, тоді «на випередження» спрацювали іншим чином: в інформаційний простір було запущено «план «Шатун», який проголошував «дестабілізацію ситуації в столиці» розробкою кремлівських політтехнологів. Тож будь-які конструктивні (і не дуже) ідеї щодо того, щоб змусити представників влади звітувати перед людьми, наткнулися на страх того, що ти станеш гвинтиком чийогось чужого тобі плану. В результаті можливість масових акцій протесту була зведена практично до нуля.
«Зараз важко зрозуміти, чи існував цей план «Шатун» насправді, чи це був інформаційний вкид iз метою дискредитації протестних настроїв. Але чітко прослідковується одна закономірність. Ці дві дати — листопад і лютий — влада використовує для того, щоб перетворити протести на якусь клоунаду. Мовляв, хочете протестувати — будь ласка. Але з ким? З Кармазіним? З іншими клоунами? Ви їх хочете привести до влади? Якщо це вдається — суспільство на деякий час отримує щеплення від Майдану, а влада — карт-бланш. Зверніть увагу — практично кожного разу після таких подій ми отримували чергове значне підвищення тарифів чи якісь інші «реформи». І зараз уже йде інформаційна кампанія про чергове підвищення ціни на газ та електро­енергію. Тобто вони випробовують: проковтнеться це — проковтнуть й інше. Якщо ми знову розчаруємося і відвернемося — будуть нові способи відкачування грошей у населення. Бо насправді єдине, що цікавить нинішню владу, це гроші.
Насправді влада, яка прийшла на хвилі Майдану, а по-суті просто спробувала очолити старі схеми, не зрозуміла одного уроку: якщо революція буде, то не в ті дні, про які гучно сурмлять сурми. Революція починається не з закликів до барикад, а тоді, коли людина втрачає страх. А якщо людина не боїться — нею не можна керувати, маніпулювати, її не можна передбачити. І от саме це найбільше лякає владу. Адже кінець Януковича почався не з відмови від європейського курсу і навіть не з побиття студентів. Майдан почався тоді, коли в маленькій Врадіївці на Миколаївщині люди забули про страх перед до того всевладною міліцією і відкрито виступили проти. І чим більше влада закручує гайки, тим більше з’являється людей, яким втрачати нічого», — пояснює «УМ» iсторик Олександр Хоменко.

Чи вдасться домовитися?

Цього разу, «спрацювавши на випередження», а швидше, спробувавши вписати свою акцію у резонанс пам’ятних дат, депутати від «Самопомочі» поставили під удар саму ідею блокади контрабандних потоків і торгівлі з окупантами. Бо хоча від початку вона і не знаходила однозначної підтримки в різних частин суспільства, все ж витягла на світ Божий багато політичних схем і старих скелетів. Зокрема, дозволила побачити, що за багатьма моментами стоїть одна й та ж людина: антрацитне вугілля насправді видобувається на приватних шахтах Ахметова, обслуговує воно в переважній більшості приватні підприємства Ахметова і його ж ТЕЦ, а платити за все доводиться нам. І влада нічого, крім надзвичайного стану в енергетиці, не може цьому протиставити. 
А ще блокада пролила світло і на інші «торгові оборудки», які тривали всі ці три роки. «Спекулюючи на «безальтернативності» антрацитового вугілля з окупованих територій у розпал опалювального сезону, нашу увагу відволікають від інших, набагато більших, вагонів, куди блокувальники дали нам можливість зазирнути. А в вагонах із відмітками «22» (Україна) та «20» (Росія), як кажуть, Бог послав: дрібне вугілля марки «т» (цікаво, кому потрібне?); ліс-кругляк, на експорт якого дуже вчасно накладено мораторій; порох, який не можуть своєчасно отримати шахти «Львіввугілля», оскільки це товар подвійного призначення, багато чого для металургійного бізнесу — концентрат залізорудний, сталь листова, стальні заготовки, вапно для флюсів, сляби, і, як стверджує влада, багато чого не вказано в накладних, тобто контрабанда», — заявила народний депутат від «Самопомочі» Оксана Сироїд.
Тож питання врегулювання торгових відносин з окупованими територіями має цього тижня бути центральним у парламенті. Взагалі цей тиждень може стати поворотним в українській політиці — Прем’єр-міністр Володимир Гройсман уже заявив про готовність сісти з депутатами за стіл переговорів. «Завдання Верховної Ради — стати на бік людей. І ми просимо прийти на майдан киян. Бо нині було лише кілька тисяч. Нам треба більше людей, щоб ситуація змінилася. Щоб нова поліція не поводилася, як старий «Беркут», щоб у парламенті ухвалили закон, який заборонить торгівлю на крові. Щоб Президент не боявся наметів, а пишався тим, що очолює державу настільки активних і вільних громадян», — заявив «Радіо «Свобода» Єгор Соболєв.
Узагалі, цей тиждень міг би стати переломним у політичному житті України. Якби тільки політичні сили зрозуміли свою відповідальність за дер­жаву і державницькі амбіції взяли гору над політичними. Поки що ж спостерігається зворотний процес — на акції, оголошені на 22 лютого, більшість політичних сил ітимуть окремими колонами під своїми політичними прапорами.