Місто Колумба і Паганіні: чому варто побувати в італійській Генуї

20.04.2017
Місто Колумба і Паганіні: чому варто побувати в італійській Генуї

Будиночки в Генуї тiсно туляться один до одного.

З високого постаменту Христофор Колумб незворушним поглядом дивиться туди, де за тисячі штормових миль лежать відкриті ним землі Центральної та Південної Америки.

Він шукав найкоротший шлях до Індії, а відкрив новий континент.

І хоча назвали континент іменем іншого мореплавця, це аж ніяк не применшує велич подвигу Колумба.

Починав адмірал свій повний небезпек шлях iз прекрасної Генуї — міста на землі древньої Італії. 

Слідами мореплавця

Генуезці дбайливо зберігають пам’ять про свого видатного співвітчизника.
 
Біля пам’ятника Колумбу завжди лежать свіжі квіти, а в місті досі зберігся будинок, у якому він народися і жив.
 
Правда, вчені ще дискутують, чи справді цей будинок, якому вже понад п’ятсот років, бачив у своїх стінах відомого мореплавця.
 
Та самі генуезці свято вірять у цю легенду й усіляко її підтримують. 
 
Якщо ви прийдете ввечері до Лагуни — улюбленого місця відпочинку городян, — то побачите ефектне видовище: в яскравих променях прожекторів сяє позолотою копія Колумбової каравели.
 
У натуральну величину. 
 
Лагуну спроектували талановиті архітектори — ось найбільший у Європі акваріум, у якому вільно себе почувають найрізноманітніші мешканці Середземного моря.
 
Школяр зачудовано спостерігає за красенем-дельфіном, який повільно пропливає за могутнім склом. 
 
Кроків за десять від акваріума під просторим наметом — ковзанка. Не дивуйтеся: коли у Генуї літо, юнаки та дівчата в пляжних костюмах розписують ковзанами мережива на льоду, щойно прийшовши з пляжу.
 
Підніміться на кілька десятків метрів у безшумному скляному ліфті і від побаченого у вас перехопить подих: унизу м’які вигини Лігурійського узбережжя, а з протилежного боку, на тлі яскраво-синього неба — вершини Апеннін.
 
Десь там, під ними, стародавня фортеця, що чудово збереглась... Між берегом і горами скупчилися палаци, музеї, величні арки, житлові квартали, просторі площі та затишні вузесенькі вулички, від яких віє давниною.
 
Сучасними автострадами, що прорізають місто, мчать безперервні потоки автомобілів.
 
Але найулюбленіший тут вид транспорту — моторолери, якими вправно керують навіть жінки: в місті багато вузьких вуличок, тож найзручніше пересуватися саме двоколісними «кіньми».

Місто, в яке закохувалися генії 

Що не куточок у Генуї, то історія. Що не поворот, то сліди славетних справ давноминулих поколінь.
 
Меморіальна табличка на одному зі старовинних замків сповіщає про те, що в ньому в XII столітті громадяни міста хоробро билися з військами грізного Фрідріха Барбароси, а сюжетні горельєфи на пам’ятнику Гарибальді розкажуть вам, як через сімсот років потому площами революційної Генуї крокували батальйони великого італійця.
 
У Геную були закохані Гюстав Флобер, Чарльз Діккенс, наш Микола Гоголь та інші видатні діячі світової культури.
 
Ось що писав iз Генуї Ріхард Вагнер своїй дружині: «У ці дні я перебуваю в спражньому екстазі. Я дозволяю собі насолоджуватися навколишньою обстановкою, котру можна назвати музичною манерою. Я ніколи не бачив чогось подібного. Це неймовірно прекрасно, грандіозно, cвоєрідно!»
 
А ми згадаємо й про те, що тут народився Ніколо Паганіні: зберігся його рідний дім. Нині в ньому — музей.
 
У Генуї регулярно проводять міжнародні конкурси скрипалів, на яких неодноразово здобували високі місця українські музиканти.
 
Найвіртуозніші з них отримують право зіграти на знаменитій скрипці Паганіні «Канон».
 
Це був найулюбленіший інструмент великого майстра, хоча той мав чималеньку колекцію скрипок Аматі та Страдіварі.
 
Та «Канон», зроблений орієнтовно в 1743 році тоді ще нікому не відомим Джузеппе Гварнері, вразив Паганіні своїм дивовижним звучанням.
 
Після своєї смерті музикант заповів скрипку рідній Генуї. Інструмент, який отримав назву «Вдова Паганіні», зберігається в палаці Доріа Турсі, де розташовується також місцевий муніципалітет.
 
Раз на рік знамениту скрипку дістають iз-під скла музейної колекції, аби вона «заплакала» в руках найдостойнішого.

Краса палаців і... надгробків

У Генуї — м’яка тепла погода весь рік. Навіть узимку місто залите сонцем і температура сягає 15 градусів.
 
Древнє місто захищене від холодних північних вітрів горами, а море дарує йому своє ніжне тепло. 
 
Та знала Генуя не лише ласку моря.
 
Зовсім іншою бачив її великий Данте: «Море без риби, пагорби без лісів, чоловіки без честі, жінки без сорому».
 
Думаю, зовсім інші думки народилися б у автора «Божественної комедії», якби він побачив місто нинішнє.
 
Сьогодні це великий торговий, промисловий і культурний центр Італії.
 
Тут розвинуті машинобудування і суднобудування, створюються надсучасні турбіни, виробляється знаменита маслинова олія.
 
У місті багато театрів і художніх галерей. Є Академія мистецтв, а Генуезький університет — один iз найстаріших у Європі і чи не найкрасивіший.
 
Стіни архітектурних комплексів старовинних сімей прикрашають розписи фламандських та генуезьких майстрів давніх епох.
 
Тут навдивовижу величні та просторі церкви, оздоблені чорним та білим мармуром. Шанували і шанують генуезці красу. Завж­ди.
 
Навіть кладовище тут перетворилося на місце паломництва туристів.
 
Цвинтар Стальєно став знаменитим на весь світ завдяки високохудожнім надгробкам і скульптурам, виконаним, зокрема, відомими італійськими скульпторами кінця XIX століття Санто Варні та Джуліо Монтеверде.

Два кольори мої, два кольори...

Та повернімося на вулиці Генуї — тут безліч квіткових магазинів.
 
На невеличкому прилавку розмістилася, здається, ціла квіткова галерея.
 
Але не квіти заманили мене в крамничку, а ... музика.
 
Серед буйності прекрасних рослин я одразу й не помітив маленький приймач, з якого линула така щемлива пісня на слова нашого видатного поета Дмитра Павличка.
 
Продавчині жваво розмовляють між собою — одна польською, інша українською... Судячи з усього, вони вже давно чудово порозумілися. Привітався з ними.
 
Ельжбета, власниця крамниці, взяла собі в помічниці нашу землячку Лідію.
 
На батьківщині вона не змогла знайти достойної роботи і приїхала сюди на заробітки.
 
Працею задоволена та й мешканці міста подобаються. Доброзичливі і товариські.
 
А згодом і Генуя стала ніби рідною. Таке воно, це незабутнє красиве місто, в яке хочеться повернутися ще... 
 

БУВ ТАКИЙ ВИПАДОК 

Неповторний навіть місцевий міжнародний аеропорт цього чарівного міста.
 
Його злітно-посадкова смуга пролягла поруч iз морем, і коли літак розбігається, здається, що він злітає просто з води.
 
Унікальний в історії авіації випадок трапився тут iз нашим українським «Русланом».
 
Цей могутній повітряний трудівник, завантажений продукцією місцевого турбобудівного заводу — понад сто тонн — піднявся у повітря.
 
Висота сто, двісті, триста метрів. І раптом у корпус літака врізаються чайки-баклани! Понад сорок особин... Вага кожної — більше десяти кілограмів.
 
Два з чотирьох двигунів відразу заглохли. І лише завдяки унікальним льотним характеристикам останнього дітища нашого видатного авіаконструктора Олега Антонова та високому професіоналізму екіпажу з «Авіаліній Антонова» вдалося відвернути трагедію.
 
Виконавши розворот, гігант повернувся на аеродром. Тисячі громадян Генуї, які спостерігали за повітряною драмою, аплодували нашому екіпажу.
 
Через місяць у точнісінько таку ж ситуацію потрапив вантажний літак однієї з зарубіжних авіакомпаній. І... розбився.
 
Тепер уздовж аеродрому плаває катер, а його екіпаж регулярно стріляє в повітря, відганяючи чайок. Чудова робота!
 
Я і сам пішов би сюди працювати, аби цілі дні милуватися Генуєю.