«У нас немає ні постійних ворогів, ні постійних друзів

20.04.2017
Світову економічну кризу 2008 р. спеціалісти Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» С. Дацюк і К. Матвієнко охарактеризували так:
 
«Коли ви чуєте слова «фінансова криза», знайте, що їх говорять непрофесіонали або вами маніпулюють, бо насправді це криза переспоживання».
 
Споживчий бум стимулювала інтенсивна рекламна кампанія «Споживай більше, споживай багато, бери кредити...»
 
Велика депресія 30-х років минулого століття перейшла у велику війну 40-х років... Для українців 30-ті стали знаменними не переспоживанням, а великими жнивами україножерства.
 
Можливо, саме велика економічна депресія, коли держави світу займалися своїми проблемами, стала ширмою, за якою після широкої українізації 20-х у 30-ті безкарно влаштували Голодомор, а потім і винищення інтелігенції.
 
Нам потрібно пильніше придивитися до 25-річної історії Незалежності України. Думаю, все почалося ще наприкінці 80-х, коли у 1989 р. на всенародне обговорення було винесено законопроект про мови в Україні.
 
Група інженерів та науковців «НДІемальхіммаш» (м. Полтава) надіслали в газету «Літературна Україна», яка організувала обговорення цього проекту, пропозиції, однією з яких було переведення електронних систем на українську мову.
 
Газета від обговорення цих пропозицій ухилилась.
 
«Помилочка» коштувала Україні посилення русифікації, внутрішньої дезінтеграції і як наслідок — вторгнення путінських «ввічливих  чоловічків» для «захисту» російськомовних українців.
 
Таких «помилочок» було чимало. Згадати хоча б спробу у Верховній Раді 7-го скликання дослідити й оприлюднити етнічний склад українського парламенту.
 
Вона провалилася, бо знає кіт, чиє м’ясо вкрав.
 
А вкрав чимало: Україна, до якої ще на початку 90-х західні сусіди приїжджали по товари, а росіяни вимагали: «Єльцин, заставь хохлов накорміть Росію!», нині стоїть на усіх міжнародних перехрестях із простягнутою рукою.
 
Чи змінилася ситуація після Революції гідності? Дивлюсь на список найрейтинговіших політиків і бачу у верхній частині все ті самі знайомі прізвища «любих друзів»...
 
«Так ви ж самі їх обирали!» — дорікають так звані «демократи».
 
А в чиїх руках медіа-простір, який 24 години на добу, 365 днів цілорічно вішає на вуха українців локшину, а душі отруює суцільним негативом?
 
Брутальний цинізм полягає у тому, що неподолані наслідки геноциду ввергли націю в культуру бідності.
 
За Оскаром Льюїсом, тривале проживання в бідності виробляє особливий тип поведінки і мислення, зокрема фаталістичне сприйняття своєї бідності і неспроможність щось зробити, аби вийти з цього становища...
 
Людина — істота соціальна і стає такою в процесі навчання в соціумі.
 
З немовляти, залишеного в лісі, за певних обставин виростає Мауглі.
 
В іншому випадку кріпак Тарас, потрапивши в інтелектуальне середовище Петербурга, став всесвітнім генієм.
 
Але в наш час ціла розвинута наука вирощує клептоманів.
 
«Душу охоплює жах, коли уявиш, що, може, десятки тисяч по Україні (а по світу це, мабуть, будуть і мільйони) студентів навчають, як шахраювати з приватною власністю. Але ж можна направити творчу енергію тисяч молодих людей на розробку нової економічної теорії і на її основі організувати новий спосіб виробництва та розподілу товарів, враховуючи закони природи» (М. І. Говоруха, «Фізична економія і земельна реформа»).
 
Вирватись із глобальної системи зла неможливо, перебуваючи всередині її.
 
Це інтуїтивно чи свідомо зрозуміли британці, проголосувавши за Брекзит, віддавши данину легендарному прем’єру Черчіллю:
 
«У нас немає ні постійних ворогів, ні постійних друзів. У нас є лише постійні національні інтереси».
 
Україні, яку заплутали в тенетах, якщо хочемо звільнитися від них, треба ви­значитися зі своїми національними інтересами та напрямом і способами їх реалізації. 
 
Анатолій ЛЮДВИНСЬКИЙ 
Полтава