У контексті «дня перемоги», який так скандально відзначили орієнтовані на радянське минуле сили («УМ» писала про це у попередньому номері), логічно згадати, як далеко іще до фінальної крапки в іншій, розв’язаній Росією війні, котра точиться нині на сході України.
Коли ми здобудемо перемогу в цьому змаганні, невідомо, звичайно, нікому.
Зате більш-менш відомо, коли відновляться поставлені на паузу «мінський» та «нормандський» формати, покликані якщо не покласти край збройному протистоянню України та Росії, то принаймні стабілізувати ситуацію.
Згадати все
«Мінськ-1» був підписаний у вересні 2014-го, «Мінськ-2» — у лютому 2015-го.
Необхідність передомовитися наново була викликана небажанням Росії виконувати раніше взяті зобов’язання та поновленням активних бойових дій на сході. Аби «Мінськ-2» міг з’явитися на світ, за діло взялися лідери «нормандської четвірки».
Серед останніх особливо жорстку позицію займала Ангела Меркель, котра провела попередні перемовини з тодішнім президентом США Бараком Обамою і, як писали західні медіа, зуміла схилити Америку до надання Україні летальної зброї — у разі провалу перемовин щодо «Мінська-2».
Але «Мінськ-2» відбувся. Після 17 годин переговорів лідери України, Росії, Німеччини та Франції погодили два документи:
«Декларацію щодо виконання Мінських угод», в якій задекларували, що «Мінськ-1» потрібно виконувати, і «Комплекс заходів з виконання Мінських угод», в якому було описано, як саме його потрібно виконувати.
Останній документ скріпили підписами учасники тристоронньої контактної групи: Леонід Кучма, посол РФ в Україні Михайло Зурабов, представник ОБСЄ Хайді Тальявіні і лідери бойовиків — Захарченко та Плотницький.
Відтак, починаючи з 15 лютого, на сході мав настати режим тиші, важке озброєння мало бути відведене від лінії розмежування, а діалог щодо проведення на Донбасі виборів мав початися.
Та як і слід було очікувати, всі домовленості з Росією лишилися на папері.
Майже одночасно з підписанням «Мінська-2» відновилися жорсткі бої в районі Дебальцевого, тож скорочення інтенсивності обстрілів відбулося в односторонньому порядку, адже вогонь припинила лише Україна. Так триває від лютого 2015-го й по цей день.
Між поганим та ще гіршим
Чи варто в такому разі триматися за «Мінськ-2»? Це, мабуть, одне з найбільш дискусійних питань останніх двох років.
Бійці Збройних сил України активно лають Мінськ-2 як стримуючий фактор, що не дозволяє вести наступальні операції і адекватно відповідати на артилерійські обстріли бойовиків.
Це перший великий мінус угод. Другий момент: нереалістична політична частина підписаних домовленостей.
Адже йдеться про вибори в ОРДЛО і про внесення змін до Конституції України щодо «особливого статусу» Донбасу.
Останнє спровокувало гострий політичний конфлікт всередині України, тож про «особливий статус» забули надовго.
Що ж стосується виборів, то зрозуміло, що за нинішніх умов їхнє проведення є неможливим.
Доки над кордоном України не буде встановлено повний контроль із боку української влади, доки всім учасникам таких виборів не буде гарантовано цілковиту безпеку, ніхто не гратиметься у волевиявлення на окупованих територіях.
Однак проблема в тому, що, попри всі застереження та пробуксовки «Мінського формату», Україна не може вийти з нього в односторонньому порядку.
Тобто формально може, але наслідки такого демаршу погіршать й без того погану ситуацію, що склалася на сьогодні.
«Якщо Україна відмовиться від угод, то, з урахуванням політичних тенденцій в Німеччині і Франції, Україна може опинитися недалеко від тієї ситуації, коли в конфлікті звинуватять обидві сторони, а ми ще й отримаємо санкції. Такий варіант вкрай небажаний», — вважає політолог Андрій Золотарьов.
А от щодо Росії, то введені відносно неї санкції діятимуть доти, доки ця країна демонстративно не виконуватиме «мінські домовленості».
Тут ситуація грає нам на руку, адже кожні півроку, коли перед ЄС постає питання перегляду санкцій у відношенні РФ, лідери європейських держав посилаються на пункти «Мінська-2» й приходять до висновку, що Москва їх не виконує, а відтак методично продовжують санкції.
Така ситуація могла б змінитися не на нашу користь, якби президентом Франції було обрано Марін Ле Пен, але, на щастя, їй уже не загрожує президентство, а нам — вихід Франції з «нормандського» формату.
Франція «відстрілялася», Німеччині — приготуватися
Власне кажучи, те, що зараз засідання «нормандської четвірки» не відбуваються, пов’язано з виборами у Франції та Німеччині.
Франція вже визначилася з президентом — ним став Еммануель Макрон, котрий, хочеться вірити, продовжуватиме лінію Франсуа Оланда — однак уже за місяць у цій країні відбудуться парламентські вибори.
Що ж стосується Німеччини, то й ця держава нині занурена у виборчий процес.
Чинному канцлеру Ангелі Меркель лишається побажати успіху — тільки за умов її переобрання на посаді можна бути впевненим у тому, що «нормандська четвірка» знову збереться у своєму колишньому складі.
«Німеччина входить у період виборів, які відбудуться у вересні. У Франції в найближчі місяці формуватиметься новий кабінет новообраного президента і їм буде не до зовнішньої політики, принаймні не до Донбасу. В США так само ще тільки формуються структури, які відповідають за певні напрямки зовнішньої політики.
Путін усе це використовує, бо «нормандський формат», фактично, поставлений на певну паузу, і це безпосередньо впливає на «мінський формат», похідний від нормандського», — зазначила нещодавно перший заступник Голови Верховної Ради Ірина Геращенко.
Проте «далі буде», бо є процеси, котрі одного разу розпочавшись, уже не можуть бути зупинені. І «Мінськ-2», як видається, належить до такого ряду.
