Закарпатські села відновлюють традиції оздоровчого й історико-мистецького туризму

21.06.2017
Закарпатські села відновлюють традиції оздоровчого й історико-мистецького туризму

Старовинні закарпатські замки дихають історією.

Перша згадка про полянське родовище мінеральних вод в угорських королівських грамотах зафіксована 1463 року.
 
А ще через три з половиною сотні років у цих місцях почали відкривати водолікарні. З 1842 по 1911 рік «Поляна квасова» щорічно відзначалась на міжнародних конкурсах як одна з найкращих мінеральних вод у Центральній Європі.
 
Величезний попит на європейському ринку мала і «Лужанська», теж удостоєна багатьох дипломів та відзнак. Усі ми й досі запитуємо в магазинах та аптеках смачну і корисну «Шаянську»...
 
Води Свалявського та Хустського районів унікальні за своїм складом та лікувальними властивостями (в народі їх назвали «святими криницями»), свого часу об’єднували на закарпатських курортах усю еліту Європи, яка тут не лише оздоровлювалася, а й заодно вирішувала чимало тогочасних міжнародних проблем.
 
Останніми роками як самі закарпатці, так і приїжджі інвестори потроху відновлюють цю традицію, зводячи в місцевих селах нові приватні курорти та відновлюючи дещо підтоптані державні й комунальні.
 
Повертаються до життя не тільки занедбані будівлі, а й сиві легенди та призабуті історичні персонажі.
 
Саме в цьому легендарному місці з безліччю  красот, «там, де гори, полонини, де стрімкі потоки-ріки», біля джерел живої закарпатської води, проходив черговий загальноукраїнський пленер «Сонячний».
 
Певно, назва таки допомогла нам домовитися з погодою. Дощ наздогнав нас тільки на екскурсії у Велятині, де ми з цікавістю познайомились і з приватною еко-садибою «Пинтьова оселя», і з оновленими оздоровчими комплексами «Теплі води», «Трембіта», «Лісова казка».
 
Там дізналися про легендарні стежки Пинті Велета, з ім’ям якого пов’язують походження географічних назв у Хустському районі.
 
Мали можливість побачити ще й роботи учасників міжнародного скульптурного пленеру в Чинадієві на території замку Сент-Міклош, побувати в цікавих санаторіях.  
 
Відрадно, що історичні й природні дари багатонаціонального затишного Закарпаття допомагають підприємливим місцевим мешканцям розвивати цікаві справи.
 
На цих землях селилися і численні варварські племена, і легіони Римської імперії, і слов’яни, й угорські кочові племена.
 
Територія ця входила до складу Великої Моравії, Білої Хорватії, Київської Русі... Почи­наючи з XI та завершуючи XIII століттям, Закарпаття поступово ввійшло до новоутвореного Угорського королівства.
 
За часів татаро-монгольської навали, 1241 року, орди хана Батия перейшли Верецький перевал, захопили і за рік встигли зруйнувати  Мукачево, Ужгород, Тячів та багато інших населених пунктів, проте 1242 року вони раптово пішли з цих земель.
 
А вже 1254 року угорський король Бела IV на спустошені монголами землі запросив італійських і німецьких виноградарів і виноробів.
 
Деякий час частина Закарпаття входила до складу Королівства Руського, очолюваного Левом I, одруженого з дочкою Бели IV — Констанцією.
 
Хоч між Закарпаттям та іншими українськими землями існували державні кордони, зв’язки між ними ніколи не припинялися. 1541 року, коли центральною Угорщиною оволоділи турки, Закарпаття поділили на дві частини.
 
Згодом центральні та східні райони краю увійшли до Османської імперії, а західна частина потрапила під владу Габсбургів. Після розпаду Австро-Угорщини в 1918-1919 роках утворилася низка держав, зокрема й Чехословаччина, якій Сен-Жерменським договором санкціонували передачу Закарпаття під назвою «Підкарпатська Русь».
 
Саме тоді ґарантувався автономний статус Закарпаття, територію було розділено на чотирнадцять районів — Бе­ре­гове, Великий Березний, Виноградів, Іршава, Міжгір’я, Мукачево, Мукачево-село, Перечин, Рахів, Свалява, Тячів, Ужгород, Ужгород-село, Хуст. На сьогодні майже всі ці райони збереглися.
 
Переживши стрімкі повороти долі, мудрі працьовиті закарпатці завжди цінували природні багатства своєї землі.
 
А сьогодні вони гостинно відкривають збережені історичні споруди і свої оселі для гостей, яким створюють зручні умови для цікавого відпочинку. 
 
Людмила ЧЕРВАТЮК,  координатор проекту «Артвізитівка України»