Казав пан: «Кожух дам»...

07.07.2017

Пам’ятаєте стару байку: «Діду, а де ви купаєтесь?» — «У ставку, дітки». — «А взимку?» — «Та скільки ж тої зими...»
 
Щось подібне вирішили в теплокомунгоспі Києва і відключили ТЕЦ-6, яка постачає гарячу воду кільком із найбільших житлових масивів столиці — Оболоні та Троєщині (попутно ще й Лісовому масиву, Воскресенці, Райдужному, але хто ж то вже рахує такий дріб’язок).
 
Майже місяць точилися дебати на різних ефірах, газетних шпальтах — дарма.
 
Колишній міністр енергетики, а нині — один із керівників «теплового» господарства Києва в одному радіоефірі розповідав слухачам, як невигідно постачати влітку киянам гарячу воду — мільйони гривень на день, а «на вихлопі» — негусто: не те що на ремонт та реконструкцію зношеної системи грошей катма — за газ нема чим розплатитися.
 
Виникає логічне запитання: але ж, коли підвищували тарифи буквально на все, в тому числі й на газ і, відповідно, гарячу воду, нас, споживачів, клятвено запевняли — все буде: і реконструкція, і заміна труб, і якісне обслуговування — тільки платіть.
 
Нас у примусовому порядку змусили підписати договори з «Київенерго», в яких ми мало не кров’ю підписувалися-зобов’язувалися платити вчасно й у повному обсязі за надані послуги.
 
Але ось заковика — договір виявився одностороннім.
 
Пам’ятається, коли піднялася шура-бура навколо тих три­клятих тарифів, то наш Прем’єр пов’язував це з вимогами МВФ, бо інакше, мовляв, не бачити нам чергових траншів.
 
Це було, м’яко кажучи, неправдою, але всіх улестила обіцянка гасити великі сімейні витрати на «комуналку» субсидіями.
 
І ось минуло всього нічого часу, а державних коштів на виплату субсидій, скажімо, тим-таки ОСББ, немає, і це може означати повне банкрутство самої ідеї житлового самоврядування.
 
Але ж грошей не вистачає і на компенсацію витрат тим-таки тепловикам, які повинні надавати послуги населенню, яке, до речі, свої обов’язки виконує сповна — плата за «комуналку» надходить регулярно, про що свідчать не лише шалені черги до кас, а й статистика.
 
Рівно тиждень як почалися розмови — на вихідні запустять ТЕЦ-6 і буде гаряча вода. Алілуя! Та не так сталося, як обіцялося.
 
Минають дні, минають ночі, а столичний народ усе ходить із банячками до ванної кімнати, щоб, мов ті качечки, похлюпатися у тазику.
 
Ви скажете, що вже давно пора було встановити бойлер і не чекати сподіваної волі, пардон, води.
 
Але розкажіть про це пенсіонерам, яких на цих масивах проживає щонайменше сто тисяч, як їм із їхніх мізерних пенсій виділити 3-5 тисяч на купівлю та встановлення того триклятущого бойлера, якщо врахувати вартість проживання у столиці?
 
От і виходить, як у тій байці: хоч ходи на Дніпро купатися, добре що з Оболоні й Троєщини недалечко.
 
Мабуть, саме з цих міркувань і виходили монополісти на гарячу воду в Києві, бо ж не Печерськ відключили (там же все начальство проживає), не Борщагівку (спробуй із неї до Дніпра добратися).
 
А най би відключили від газо- та електропостачання Кончу-Заспу — ото була б картина, як наші можновладці з мочалками та гелями для душу йдуть на Козинку омовіння проводити!
 
Не треба й мікви* — там раніше (не знаю, як тепер, мабуть, усе вже забудували) було повнісінько маленьких калабатинок — купайся не хочу.
 
Ось і до Дня Конституції обіцяли мешканцям злощасних мікрорайонів гаряче водопостачання, та дарма.
 
Цікаво, хто ще зможе гарантувати права громадян, якщо й Конституція не спроможна, і договори недійсні.
 
Цікаво, чи хто з Антимонопольного комітету проживає у цих мікрорайонах, може, їх захопила б ця інтригуюча історія, коли мало не третина європейської столиці стала заручником такого собі монополіста, який крутить-вертить нами як циган сонцем?
 
От і виходить, що обіцяв пан — кожуха дам, тільки й зігріваємося його словом... 
 
*Міква — купальні для ритуального омовіння у єврейського населення.

  • ...І мислити по-українськи

    Ич, кажуть, непутні держнаймити вболівають не стільки за долю країни, як за власний бізнес. Певно, є на кого оглядатися. Що вони «далєкі от народа», стало притчею во язицех. >>

  • Наймиліша мова — українська

    Днями подячно згадали митрополита Іларіона. У передмові до однієї з моїх найулюбленіших книжок «Дохристиянські вірування українського народу» його авторства, видали яку і в 1965 році, написано: «Огієнко Іван Іванович, 15 січня 1882...» >>

  • Сумний Святий вечір в 45-м...

    Наприкінці 1944 року мене покликали на постій проводу ОУН карпатського краю. Зустрів мене провідник ОУН карпатського краю Роберт і розповів про події в Галичині, а ще, між іншим, сказав, що вирішив провести Святвечір разом із членами ОУН і УПА в селі Космач. >>