Цілителька тамара Мамедова: Хто справді може допомагати людям, у «телевізор не полізе»

26.07.2017

Коли їй ледь виповнилося чотири роки, невідома сила почала «випікати» очі.
 
Тамара постійно бачила перед собою полум’я, а в тому полум’ї — ніби кадри документального кіно із завтрашнього дня.
 
Тоді, ясна річ, вона не могла усвідомлювати, що з нею коїться.
 
А тут іще й додатковий стрес — байдужість рідної матусі... Виходжувала її бабуся.
 
Возила по всіх місцевих і столичних світилах медицини, по народних цілителях. Удалося потрапити навіть до самої Ванги в Болгарію.
 
Та нічого певного не сказала, але дала дві грудочки цукру як надію на одужання.
 
Потім люди нараяли звернутися в село Дивин на Житомирщині до народного цілителя діда Петра.
 
На той час його послугами користувалися і перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький, і маршал авіації СРСР Є. Савицький, батько знаменитої космонавтки і міністр охорони здоров’я України Романенко...
 
Дід прийняв і з порога сказав, щоб не переживали, зір дівчинці повернеться, і вона бачитиме такі речі, які мільйонам недоступні, бо вона — мічена.
 
Він мав на увазі, що Тамара Лясковська (це її прізвище до заміжжя) наділена особливими здібностями і сама допомагатиме нужденним.
 
Проте мітки невдовзі проявилися й на тілі дівчини — наприклад, на лівій руці біля пальця видно обриси хреста, ніби як легенький шрам. Але порізів у неї там ніколи не було.
 
Звісно, півсела позаочі прозивають її відьмою. Було, навіть до церкви не пускали. Хоча вона  молиться, і в хаті — образи Божої матері.
 
А свекруху в далекому Азербайджані мають трохи не за святу, адже дотримується всіх приписів Корану та мусульманських звичаїв.
 
Мешкає Тамара з чоловіком і двома маленьким дітками в одному з мальовничих сіл Київщини у межиріччі Куделі і Сівки, що впадають в Ірпінь.
 
Ніякої реклами ніколи ніде не робила. Відмовилася навіть від участі в телепрограмі про екстрасенсів на одному з провідних українських телеканалів.
 
Каже, той, хто справді може допомагати людям, «у телевізор не полізе».
 
Відвідувачів у неї не бракує. Приймає вона без умов про оплату.
 
Хто вважає за потрібне чимось віддячити, тому й рада, а ніяких «прайсів» нема.
 
Не так давно мало сама не померла — врятувала від загибелі юну душу, хоча це вже перебувало в «забороненій зоні».
 
Дід Петро учив: якщо бачиш, що смерть сильніша, — не переч, бо можеш піти у засвіти разом із однією жертвою, а на тебе ж сподіваються ще тисячі людей... Не послухала.
 
Відтак сама потрапила до моргу. Та Бог і цього разу подав руку, виповзла на берег життя.
 
Збоку описувати чимало здібностей Тамари непросто.
 
Вона відчуває інші виміри, аніж їх відчувають звичайні люди. Ніколи не бажала зла нікому.
 
Проте, якщо її добрі наміри зневажають, декому від цього непереливки.
 
Одного разу вона працювала в маєтку дуже заможного олігарха від спорту.
 
Якось по­просила збудувати скромну церкву на честь Діда Петра в Дивині. Той відмовив.
 
Тамара покинула роботу. А «зірка» олігарха покотилася долу...
 
А напередодні останніх президентських виборів навідав її один досить сановитий претендент. Мовляв, підсоби, озолотимо...
 
«Я нічого не стала обіцяти, — зітхає Тамара. — Більше того, тільки він за поріг — а я знепритомніла, осягнувши, яка прірва довкола нього, скільки жертв...»
 
Нині їй — тридцять із гачечком. Уже тринадцять літ немає Петра Дементійовича Утвенка (Діда Петра).
 
А вона пригадує, як він дозволяв їй бути присутньою під час сеансів зцілення людей у його оселі.
 
Ніби перевіряв, на що вона буде спроможна, що «бачить», а чого не відчуває. Іноді просив вийти з кімнати, бо її енергополе чимось заважало.
 
Тамара не вважає себе ученицею цього неперевершеного ясновидця («він був настільки осяяний природою, що вище Діда Петра є лише Бог...»), бо того, чим володів Петро Дементійович, ні навчитися, ні перейняти неможливо.
 
І всі, хто називав себе послідовниками цього феномена, м’яко кажучи, лукавлять або займаються самонавіюванням.
 
Просто, у неї свій дар, шліфуванню якого сприяв дід Петро, часто спілкуючись із дівчиною та проводячи різноманітні тести на її здатність «бачити». Суворо заборонив удаватися до будь-яких дій, пов’язаних із чорною магією.
 
Серед іспитів, які успішно витримала Тамара перед вимогливим цілителем, — здатність допомагати безплідним жінкам вагітніти, попередження про можливі нещасні випадки, лікування деяких недуг, осилити котрі офіційна медицина поки що неспроможна.
 
Каже: «Бачу, в кого, наприклад, потрібно вправити диски на хребті, але вправляти ще не відважуюсь, аби не нашкодити. Дід Петро робив це філігранно. Напевне, я ще до такого рівня не дотягую».
 
Але незаперечним є те, що біополе Тамари випромінює сильну позитивну енергетику, бо десятки людей просяться просто побути поруч годинку-дві, і їхнє самопочуття вже від того ліпшає.
 
Знається вона й на багатьох травах, щедро ділиться секретами «зеленої аптеки».
 
Її доброта розташовує пацієнта до найбільшої відвертості, навіть дорослі чоловіки, котрі нітяться роздягатися в офіційних поліклініках під час профоглядів, легко постають перед цілителькою в костюмі Адама, а це потрібно для встановлення точного діагнозу.
 
Мушу зазначити, що я не відразу «вхопився» за Тамару, мало хто нині може видавати себе за послідовників Діда Петра...
 
Тому кілька разів випробував її здатність зцілення і «бачення» своєрідними тестами. 
 
Ось надіслав фото літньої жінки з опухлою рукою: рак («і не витрачайте гроші на операції, на жаль, запізно, а лікарі все’дно готові різати»). Так і є, всі діагнози підтвердились.
 
Більше того, інший екстрасенс при особистому огляді хворої майже слово в слово повторив сказане Мамедовою, хоча вони не знайомі між собою. 
 
Вона каже, що спілкується з духом Діда Петра, ночами ніби він їй підказує, що і як робити відносно кожного її пацієнта, аби максимально допомогти.
 
Багато вдячних. Але трапляються й сварливі. Ось нещодавно неврівноважена молодиця обзивала останніми словами, бо Тамара відмовилась привертати до тієї «облюбованого» чоловіка.
 
Бо це ж неправильно. Силувати нікого ні до чого не можна...
 
Каже, що в Києві (чи будь-якому місті), проходячи повз багатоквартирний будинок, може розповісти, що в якій квартирі відбувається, у натовпі бачить недужих і приречених, і це її іноді дуже гнітить, бо на застереження переважна більшість людей реагує з погордою... скептики... невігласи...
 
Вона може по фотокартці лікувати енурез у малих дітей, попередити людину, яка в неї була, про загрозу аварії на дорозі...
 
Особисто я перевіряв її на лімфовузли — надіслав фото ділянок тіла одного знайомого, де ці вузли збільшені, і вона фактично підтвердила припис полковника медичної служби, досвідченого клініциста: треба втирати йодогліцерин, а ще слід приготувати суміш на основі волоського горіха і йоду і вживати такими-то дозами ...
 
Одного разу Дід крізь сон підказав, щоб укопали на причілку її хати шматочок метеорита.
 
Чоловік Тамари знайшов через інтернет космічне тіло, і вони вкопали його там, де й велів Дід Петро.
 
А мені Тамара на день Петра й Павла, коли я привіз у Дивин нове видання книги про П. Д. Утвенка «Дід Петро», порадила взяти грудочку землі біля його домівки, «он на тому вуглі».
 
Пояснила, що та земля буде як оберіг. Я взяв. А через день у моє авто в столиці в’їхала «дєвочка Катя» на двомісному Smart, потрощила задній бампер, але ніхто не постраждав... 
 
«Мене називають волхвинею, — говорить Тамара, — але я не знаю, настільки це точно. Мені важко пояснити свої здібності, просто я можу допомагати багатьом людям — і допомагаю... Але хто приходить зі злими умислами — просто випроваджую. Як і Дід Петро, який ніколи таким лиходіям не сприяв».
 
Приймаючи людей, Тамара завжди ставить на стіл перед собою склянку живої води.
 
Сама набирає цілющу вологу неподалік у малодоступному джерелі. Частує нею немічних фізично, утомлених морально. І всім бажає добра. 
 
«Треба думати про дітей і взагалі нащадків, — мовить приємним голосом. — Адже якщо в роду ніхто не чинив зла, нащадки отримують надійний захист від усіляких негараздів».
 
А голос її фантастично подібний до голосу незабутньої Раїси Кириченко. Фантастично.