Конфуз Співдружності

08.08.2017

Хто ж все-таки зруйнував імперію совєтів? Не дисиденти. Їх мало для критичного впливу, вони — індивідуалісти, здатні дезорганізувати рух оновлення, але не «потрясти основи», бо — не системні, коли слід гуртуватися для удару.
 
Дерев’яний нужник «союзу нєрушімого» упав не через підкоп ЦРУ. Рейган оголосив війну «імперії зла» без вказаних строків.
 
Для політиків та бізнесу США перегони з совєтами бачилися вічними, як для Брєжнєва «розвиток соціалізму».
 
Для війни виділялися грубі американські гроші, то ж «дядечко Сем» не мріяв про «прискорення» та «п’ятирічки за три роки» — бюджет має зростати і освоюватися!
 
Коли замість «оновленого союзу» Горбачова з Біловезької пущі вийшли три богатирі — Кравчук, Шушкевич та Єльцин — в Північній Америці та Європі зробили вигляд, що памперси — чисті і новонароджені дітки — доглянуті.
 
Хоча за мі­сяць до несподіванки вмовляли їх залишатися в лоні «матушкі Расєї».
 
Як стався конфуз Співдружності Незалежних Держав?
 
Нова історія показує, що могильниками попередніх суспільних устроїв завжди виступають ... їх «покращувачі».
 
Монархічний лад перетворили на декоративний ті, хто наполягав прирівнювати й оцінювати королів та царів нарівні з богами, прагнучи досконалого правління.
 
Поступ абсолютизму — шлях до смерті. Це першими відчувають наближені до влади й політики. Їм хочеться жити заможніше від попередників, які лише консервують час, закопуючи скарби, де прийдеться.
 
Поплічники тиранії прагнуть мати такі ж можливості й ресурси, але не ховаючись і з меншим ризиком.
 
Тому й сталася «найбільша геополітична катастрофа», як цілком розумно вважає Путін.
 
Чекісти й комсомольці (називаю їх у порядку створення в головах комуністичних франкенштейнів) — від Шелєпіна й до Андропова — «покращували» лєнінську теорію та практику, витворену вождем- шизофреніком, не вказуючи діагнозу.
 
Особистість гомо-совєтікус мала зберігати (по-їхньому) на обличчі придуркуватий вираз, але очі й серця повинні палати відданістю владі й трудовим ентузіазмом.
 
Чекісти підтримали молодих творчих інтелектуалів. Два загони: озброєний (чекістський) та передовий (комсомольський) — рвонули до невичерпних можливостей Планети лібералів. Вони схвалили появу в програмних партійних документах «буржуазних» термінів та словосполучень: демократизація, свобода слова, права людини. Зрозуміло, що новації взялися не з нізвідки — цього вимагало суспільство.
 
Сьогодні державні безпекові служби ідеологічно не стабільні, як тисячоліття тому. Юні вундеркінди також у роздумах і пошуку. Адже глобалізм — лише поширена тенденція під час турбулентності, та не соціальний устрій. Є спокуса звично цементувати режим.
 
Та виникають збурення через неподолані наслідки колоніального минулого. Відбувається новий розворот спіралі. На вищій точці знов опиняються державотворчі націоналістичні рухи.
 
Зауважу, що моє припущення — узагальнююче. Завжди та в будь-якій країні служби безпеки вивчають молодь та співпрацюють з її лідерами.
 
В нашій країні за час Незалежності, очевидно, ще не виросли відповідальні безпекові служби, а молодь не усвідомила потреб «покращення», задовольняючись можливістю емігрувати.
 
Старші покоління бандерівців не зацікавили юних спадком теоретичного націоналізму, не розкрили краси національного відро­дження. Суспільство не рушить далі, не завершивши національно-визвольної боротьби, що народила сучасні європейські держави.
 
Історія також свідчить, що народи, в їх електоральній частині, можуть іти за ким завгодно і не знати куди.Чому я зупинився тільки на падінні «есесеру»?
 
Тому що цей конгломерат націй випав зі світового потоку, розбився на друзки, хоча агонія триває. Це саме передсмертні конвульсії чекістів та комсомольців. Покійник умиротвориться, коли з’явиться нова похоронна команда «покращувачів». 

  • Сини неба

    Хохол... Це слово — на язиці кожного московита, в газетних статтях, виступах, написано на парканах і навіть якось випадково трапилась московська газета, де назву нашої Руси-України означили як Хохландія. >>

  • «На моє глибоке переконання...»

    Із цих слів починається майже кожен виступ наших можновладців. І не має значення, що це переконання — фальш або ж пристосуванство до певних обставин. Головне тут — «глибоке переконання». >>

  • За Уралом голоду не було...

    Мій дід, Семашко Михайло Іларіонович, народився в Білорусії, в селищі Іванець Мінського повіту. Дід любив свою батьківщину, добре знав білоруську мову, спілкувався з родичами і знайомими тільки рідною мовою. >>

  • Не вчіть учених їсти хліб печений,

    Критика несподіваного опонента в соцмережі генерувала необхідність висловити власну думку з приводу однієї психологічно-світоглядної проблеми, яка домінує в політиці, відлунює в суспільстві і перекочувала в соцмережі... >>