Вороги негативу: магія глиняних дзвоників лучанки Жанни Миляшкевич

Енергійна, цікава й талановита, а ще неймовірно красива жінка — це все про майстриню з Луцька Жанну Миляшкевич.

 

Її глиняні вироби неповторні, як і сама майстриня, яка офіційно внесена в Книгу рекордів як володарка... найдовшої коси у Лесиному краї.

 

Познайомилися ми на Ягеллонському ярмарку десять років тому. Згодом зустрічалися в Музеї народної архітектури та побуту (Пирогiв), замку-музеї Радомисль.  

 

Усіх захоплюють її неповторні керамічні  вироби.  А ще — непідробна українська краса і довга коса. До неї навіть ставали черги —  сфотографуватися.

 

Жанна Миляшкевич  — лучанка, свого часу закінчила художню школу. Навчалася у Миргородському керамічному технікумі — одній з найсильніших шкіл з кераміки на просторах колишнього Союзу.

 

Згодом працювала на Сумському порцеляновому заводі. Дев’яності роки були дуже складні: все закривали, все розвалювалося...

 

Із Сум повернулася до Луцька, де почала займатися майолікою — різновидом кераміки, яку виготовляють із випаленої глини і розписують глазур’ю.

 

Керамікою майстриня займається вже чверть століття. Про свої роботи каже: «У них моя душа. Я — українка, й Україна в моєму серці. Участь у різноманітних фестивалях та ярмарках не лише в Україні, а й за кордоном дозволяє показувати світові багатство української майоліки». 

 

Роботи майстрині є в Португалії, Японії, Італії, Франції. Багато заробітчан хочуть часточку України забрати з собою, тому купують її вироби, серед яких є обереги з маками, бусликами, рушниками.

 

Про ці знаки та їхній символізм пані Жанні  ще бабуся розповідала. Їх треба вміти правильно малювати, підбирати співвідношення кольорів.

 

Наприклад, бусли — обереги роду й дуже вірні одне одному; якщо птаха-вона хвора і не летить у теплі краї, то і він лишиться, хоча обоє можуть загинути.

 

Жанна  залюбки створює глиняні дзвоники. Адже, коли в них дзвониш, руйнується все негативне. До душі їй і янголи.

 

«Спільно з митцями Волині виготовляли обереги для наших солдатів, — розповідає Жанна Миляшкевич. — Мені було надзвичайно приємно дізнатися, що один воїн повісив мого янгола до себе в танк. Вірю, що він його оберігатиме!»

 

«За талант дякую Всевишньому, — каже жінка. — Часом проснуся серед ночі, бо в голові виникає красивий образ. Іноді за ніч і робота буває готова! Звісно, у сирому варіанті, адже її ще потрібно висушити та випалити в печі».

 

Придбати піч майстрині  допомогла добра знайома тернопільчанка.

 

«Буває, що беру шматок глини, а ідея сама приходить у голову, і з-під пальців виходять роботи, — розповідає. —  Часом ідеї замальовую, а деколи працюю над якоюсь роботою довго, наприклад маю одне дерево роду, над яким працюю з 2000 року».

 

Глина навіть лікує, упевнена майстриня. Згадує: «Був у мене такий випадок: продаю свої роботи в Пирогові, до мого столу підійшла жінка й довго біля нього стояла. На вулиці було прохолодно. Каже вона мені, що стоїть біля моїх робіт і гріється. Я люблю ручну роботу і до процесу підходжу лише з позитивними думками. А коли працюю над персональними оберегами, думаю про цю людину й за роботу сідаю з молитвою на вустах». 

 

Не могли ми не поговорити і про косу жінки. «Зараз її довжина  — 1 метр 66 сантиметрів — відповідно до мого зросту, — уточнює Жанна Миляшкевич. — Кажуть, що до метра вона росте природно, а далі Господь дає. Лише, коли навчалася в школі, мама півметра відрізала моєї коси... А вже відтоді  не обрізаю, тож можна сказати, що коса росте з дитинства». 

 

У родині жінки завжди носили довгі коси. Навіть бабуся, якій було за сімдесят, мала довгу косу — більше метра. Мама теж мала довгу косу, але її довелося обрізати, коли перенесла інсульт. 

 

До речі, щодо  краси. Майстриня радить жінкам робити маски з глини. Додати у глину трішки оливкової олії, лимонного соку — і на личко. Ефект підтяжки та очищення просто неймовірний!