Яким язиком гроші заробляти?

27.09.2017
На східному фронті гинуть воїни, захищаючи Україну... Яку і чию Україну? 
 
Це в мене галюцинації, чи «русскій мір» без танків уже завоював навіть мій західний край рідної землі? Думаєте, я перебільшую?
 
І не ставлю це у провину лише «понаєхавшим», бо багато нормальних людей їдуть подивитися, як ми тут живемо, хочуть познайомитися з нашими звичаями, почути мову, пісні, побачити красу природи і пам’ятки.
 
Я в першу чергу звинувачую наших місцевих безхребетних вуйків і чиновників, які відповідають за стан справ у цій галузі. 
 
Нещодавно із сестрою відпочивала у Славську. Більшість туристів — російськомовні. Ну й Бог iз ними.
 
Але наші «вуйки» говорять до них «здрасьтє», «нє хотітє на лошадкє прокатіться?», «може, супчіку грібного спробуєтє?»... Такі покручі-«перли» мене особисто просто вбивають...
 
Недалеко від вокзалу в кафе «Максим» при добрій кухні апетит пропадає відразу, бо не смакують мені грибові юшки і баноші під московську попсу!
 
Мені в Італії смакує паста з базиліковим соусом під італійську музику, у Греції смакує мусака під грецьку музику чи у Чехії гуляшова полевка під чеську музику.
 
Є ще варіант, прийнятний для всього світу, — високоякісна англомовна музика, яка також може бути національною.
 
Але під зеківський шансон чи попсу типу «любофь-маркофь» не лізе мені навіть налисник!
 
Моя донька для друга з Харкова просто для ознайомлення робила підбірку української сучасної музики — якісної. Назбирала на три доби слухання!
 
А у Славському «Максимі» хлопець-бармен хоч вимкнув звук, але дивився на мене такими очима, ніби побачив тітку, що «з дуба впала», і з його пустих очей було зрозуміло, що моє запитання, за що загинули ті хлопці, котрі на їхньому цвинтарі біля церкви лежать, якщо вони «русскій мір» самі запросили в рідну хату, він просто не розуміє...
 
Хтось же повинен йому й іншим «вуйкам» пояснити. І навчити! І правила відповідні запровадити. І покарати за невиконання правил. І головне — грошима, бо це для них найвагоміший аргумент. Для тих, хто не має душі, тільки це вагоме покарання. 
 
Я би не писала цих слів, якби вчора остан­ньою краплею не стала розповідь мого чоловіка, який відпочиває у Моршині і лише на пару годин у справах приїхав додому.
 
Місцевий хлопчик хотів щось купити на одній з яток, говорив українською мовою, а «тьотя» йому каже: «Дєтачька, я тебя не панімаю, учі руській язик, ета памагаєт деньґі зарабативать»?
 
Це у Моршині! На моїй землі, в якій лежать сотні й тисячі тих, хто відстоював її й за неї поліг!!! 
 
Чому вам, ура-патріоти, чиновники, «вуйки», мертві не приходять у снах? Може, ви би хоч зі страху опам’яталися... 
 
Де українська влада? Є така на місцях? Де чиновники від культури? Чи в їхні обов’язки входить тільки підготовка святкувань «червоних дат» календаря?
 
Так, це також важливо, але у країні, яка відбулася! Це коли у Польщі нема поляка, який не знає і не спілкується польською мовою, в Чехії нема ні одного такого чеха, у Франції француза, в Італії італійця, і так можна перераховувати всі нормальні країни! А ми тоді хто? 
 
Де демократичні партії з національною ідеологією? Чи гучні гасла потрібні лише для вибо­рів, а між ними можна і попсу послухати, і «здрасьтє» в Карпатських горах сказати?
 
І не до іноземця, який не знає мови, а до так званого чухраїнця! 
 
Де ви, українці, для яких нема України без мови, без рідної пісні! А не ті, яким все одно, яким язиком гроші заробляти?