Русь — це Україна

19.10.2017

Деякі приїжджі росіяни у Києві ставили провокативно-нахабне питання: «Если Киев — мать городов русских, то откуда здесь взялись эти украинцы?»
 
Цим людям замість історії втовкмачили російську шовіністичну брехню.
 
Путін і нині верзе нісенітниці про «російський» Київ, привласнює київських князів.
 
Беззаперечним є факт: українці — автохтони на своїй землі, з Києвом включно. Треба розуміти не лише що «Україна — не Росія», а й те що Росія — не Русь, що Київ — мати не російських «городов», а руських (українських).
 
В Іпатіївському літописі є визначення: «Поляни, яже нине зовомая Русь». У Гадяцькому договорі гетьмана Івана Виговського (1658) Україна зазначається як «Велике Князів­ство Руське».
 
Самійло Величко писав у літописі: «Предки наші Козацькоруські». Іван Франко свою батьківщину називав і «Русь», і «Україна».
 
Росіяни з’явилися в Україні та в Києві як мігранти, чужинці, що посунули туди після Переяславської угоди. До Богдана росіян в Україні практично не було; у 1742 р. у 20-тисячному Києві було 129 торгових російських людей.
 
Після Переяслава Росія посилала в Україну ратних людей з воєводами та командирами (київські вулиці Рейтарська та Стрілецька — місця їх розташування), також у місто надсилали дяків.
 
Служиві люди одержували землю, осідали та почували себе хазяями в місті. У скаргах міщан Петру І на московських ратних людей йшлося, що ті вимагають у киян підводи, сторожа на заставах бере хабарі, ратні люди торгують у долішньому місті, відкрили «кабаки», завдаючи шкоди міщанам, вони та їхні командири захопили острови Муромець і Труханів із дібровами та рибними ловами. 
 
Увесь час імперська влада ламала самоуправління, права киян; автономний лад і магістрат у Києві остаточно були знищені за Миколи І.
 
Цей цар також видав указ (8.03.1835) про пільги російським купцям, що збудують чи куплять у Києві будинки або спорудять фабрики.
 
Київські міщани сприйняли це боляче, бо розуміли, що це призведе до етнічних змін у місті, до зайняття чільних посад росіянами. Це відображено у вірші («Київська Старовина» ,1882).
 
Перелізуть до нас сміло, тут артіль їх завелась, 
Поставають всі панами. Хоч і в патлах з бородою 
Та тут буде головою. ... Прогуляли права наші,
Москаль буде панувать.
 
Побоювання справдилися: першим головою з впровадження нового «городового положення» став Дехтерьов, потім були Єлісєєв, Бухтєєв, Ходунов.
 
Російська пропаганда подала б це так: кляті «фашисти» ще тоді виступали проти «дружби народів».
 
Зі збільшенням рівня «воссоєдінєнія» Росія посилала в Україну все більше чиновників, військових поселенців, попів, учителів, надавала їм пільги.
 
Крім пільг, навіть упереджені росіяни бачили різне ставлення до людей (навіть чужих). Попри путінську брехню про «один народ» у всьому подібний, корінні відмінності ментальності українців і росіян відзначив Микола Костомаров («Дві руські народності», 1861), зокрема у ставленні до іноземців, іновірців.
 
Українці доброзичливі, московіти — нетерпимі, виявляють зверхність, пиху. Йдеться також про гостинність і скупість: О. Пушкін («Гусар», 1833) показав різницю, побачену очима старого солдата.
 
Здесь человека берегут, как на турецкой перестрелке.
Насилу щей пустых дадут, а уж не думай о горелке...
Толь дело Киев! Что за край! Валятся сами в рот галушки...
 
Старовіри тікали в Україну, бо тут ставилися до них толерантно. Та більшість росіян приваблювали безкоштовні галушки; розраховуючи на толерантність, ті, хто нібито не розумів, «откуда здесь взялись эти украинцы», хотіли сісти на голову місцевому населенню.
 
Влада царської імперії (як і згодом більшовицької), вибудовуючи те, що нині називається «русскім міром», намагалася збільшити кількість  росіян, у «воссоєдіньонних» землях.
 
Моральний рівень тих, кого царизм використовував для зросійщення, показав Козьма Прутков: «Если продуемся, в карты играя, поедем на Волынь для обрусения края».
 
Сталін застосував нелюдський метод заміщення українців росіянами — Голодомор. Російська політика частково мала успіх, особливо у великих містах, про що свідчать дані по Києву за 1874, 1897, 1917, 1919 роки: так, у 1917 р. у місті було 16,4% українців і 49,5% росіян.
 
Подібна ситуація напередодні Другої світової війни була у Львові: українці становили меншість, поляки — більшість. Усі колонізатори починали деукраїнізацію з адміністративних центрів.
 
Окрім заміщення українців, російська влада намагалася зросійщити корінних жителів, так з’явилося «російськомовне населення».
 
Спочатку це були комічні, морально неповноцінні персонажі типу Галахвастова та Проні Прокопівни.
 
Потім з їхнього середовища виділилася група хижо агресивних до всього українського, як «тьотя Мотя з Курська», родичка Мини Мазайла. Такі в наші дні кричали разом із росіянами: «Путін, ввєді войска!»
 
Російські імперіалісти роз­раховували, що всі російськомовні стануть під знамена «русского міра».
 
Та вони помилилися: українська ментальність виявилася сильнішою за російськомовність, більшість російськомовних (включно з порядними росіянами) стала на захист Батьківщини від російської агресії.
 
Такі тенденції виявилися в Дніпрі, в інших південних і східних містах, а насамперед у Києві.
 
За роки незалежності етнічні та мовні показники Києва поліпшилися, наблизилися до середніх по країні. Київ справді став українською столицею: у 2001 р. тут налічувалося 82,2% українців і 13,1% росіян (у 72,1% киян рідна мова — українська, у 25,3% — російська). У Києві панує український менталітет, тут відбулися Майдани, це дійсно патріотичне українське місто. 
 
І. ДЕМ’ЯНЧУК, 
кандидат технічних наук
Київ 

  • Вище за Бога?

    Вельмишановний Голово, коли ж, врешті-решт, Верховна Рада позбавить недоторканності — кримінальної, адміністративної чи за порушення правил дорожнього руху >>

  • ПОЛІТПАРНАС: Барселона

    Українець, що не хлібом одним живе,
    злукавить, сказавши, що Каталонії
    незалежність його не бере за живе
    й цікавить не більш, ніж шкода полонію. >>

  • Вiд нашої влади поклони росiйському царству

    14 вересня у кафедральному Свято-Преображенському соборі Вінниці святкували потрійне свято: день Собору Вінницьких святих, св. Симеона Стовпника та день ангела керуючого Вінницькою єпархією митрополита Симеона. >>

  • Кульгавий iнтернацiоналiзм,

    В умовах гібридної війни Росії з Україною ідуть спекуляції щодо назв «Новоросія», «Малоросія». Нам потрібно повернутися до першоджерел. У світі ми були відомі як Русь із центром у Києві — інших не було. >>