Вишиванка і рука на серці — ще не ознака патріотизму

19.10.2017

Зі своїм захворюванням довелося мені вперше потрапити до Шполянської районної лікарні ім. братів М. С. та О. С. Коломійченків.
 
Не знаю, які в них були вишиванки — ручної чи машинної роботи — і скільки разів вони вигукували «Слава  Україні!», як сучасні чиновники, які праву руку тримають на серці, а ліву — в кишені державного бюджету, щоб найбільший шмат державного торту з трояндочкою відколупати від тих супу, перлової каші та чаю без цукру, якими годують хворих у цій же лікарні.
 
Знаю одне, брати мале таке велике серце і палку любов до України та ще людське співчуття до болю хворих земляків, що вирішили започаткувати будівництво лікарні на рідній Черкащині.
 
Є гарна лікарня. Просторі світлі палати, оснащені сучасною медичною технікою. Ремонт приміщення проведено відмінно: плитку, підлогу, плінтуси, карнизи підігнано так щільно й акуратно, що леза не просунеш.
 
А ще варто відзначити розташування лікарні. Її побудували за містом, подалі від міського шуму, в рекреаційній лісопарковій зоні: природне екологічне середовище, чисте повітря сприяють швидкому одужанню хворих. Газони, квітники, доріжки дбайливо доглянуті. 
 
На доріжках — лавки, щоб пацієнти та родичі, які їх провідують, могли відпочити. Відвідувачі лузають насіння, лушпиння летить на доріжки, повз урни.
 
Люди добрі, та хіба ж так важко викидати сміття в урни?! Хто буде вимітати з рівчачків поміж плитками? Чи не пора цінувати те, що роблять  інші для нашого ж блага!
 
Тепер про лікування й обслуговування хворих. Доземний уклін і щира подяка всім тим, хто доклав зусиль до мого одужання: лікарю Михайленку В. В., медсестрам Самойленко Л., Височанській Ю., Вовченко В., Басаман С., санітаркам, усім-усім велике спасибі.
 
Після всього пережитого і побаченого мною можна сказати: «Ще не вмерла Україна!» 
 
Т. ГУРЖІЙ
Рижанівка, Звенигородський район, Черкаська область

  • ...І мислити по-українськи

    Ич, кажуть, непутні держнаймити вболівають не стільки за долю країни, як за власний бізнес. Певно, є на кого оглядатися. Що вони «далєкі от народа», стало притчею во язицех. >>

  • Наймиліша мова — українська

    Днями подячно згадали митрополита Іларіона. У передмові до однієї з моїх найулюбленіших книжок «Дохристиянські вірування українського народу» його авторства, видали яку і в 1965 році, написано: «Огієнко Іван Іванович, 15 січня 1882...» >>

  • Сумний Святий вечір в 45-м...

    Наприкінці 1944 року мене покликали на постій проводу ОУН карпатського краю. Зустрів мене провідник ОУН карпатського краю Роберт і розповів про події в Галичині, а ще, між іншим, сказав, що вирішив провести Святвечір разом із членами ОУН і УПА в селі Космач. >>