«Ми маємо стати рабами законів...»,

27.12.2017

Шановна редакціє «України молодої», незабаром Новий рік, тому вітаю зі святом і щиро бажаю всім міцного здоров’я, довгих щасливих літ життя, творчих успіхів на благо нашої багатостраждальної неньки України!
 
Ваша газета мені дуже подобається. Спасибі, що Ви є!
 
Із початком військової агресії путінської Росії проти України у лютому 2014 р. активізувалися в нашій країні антиукраїнські, проросійськи налаштовані сили.
 
Варто нагадати, що і в Криму, і в Донецькій та Луганській областях влада в той час належала «регіоналам» і комуністам.
 
Значну частину цих протилежних за ідеологією політичних сил об’єднувала прихована ненависть до всього українського.
 
Згадаймо бодай виступ депутата-«регіонала» Родіона Мірошника у 2012 р. на сесії Луганської облради, який у шовіністичному пориві заявив, що «люди, які навчаються українською, — це недораса».
 
Подібних прикладів можна навести чимало. Тому не дивно, що, отримавши сигнал із Москви, і «регіонали», і комуністи Криму, Донеччини, Луганщини активно підтримали агресивні плани Кремля.
 
У той час більшість членів центральних органів КПУ і ПР та народні депутати України від цих політсил зайняли очікувальну позицію.
 
Коли ж українські війська на Донбасі дали гідну відсіч московським окупантам, а путінський план «Новоросія» в інших областях України зазнав краху, комуністи й «регіонали» на словах почали підтримувати суверенітет і територіальну цілісність України.
 
Щоправда, вони так і не спромоглися рішуче засудити віроломну військову агресію Росії. Навіть виключити зі своїх лав депутатів-сепаратистів і зрадників України вони не вважали за доцільне...
 
Українська влада абсолютно справедливо заборонила діяльність компартії, щоправда, не притягнула до кримінальної відповідальності керманича КПУ Петра Симоненка та його компанію зрадників. А ось ПР добросердна влада чомусь пожаліла.
 
Зрозумівши свою безперспективність на українських теренах, ПР розкололася на декілька уламків. Найбільший із них — «Опозиційний блок»  та «За життя» продовжують свою антиукраїнську риторику і, маніпулюючи фактами, активно в засобах масової інформації вішають локшину на вуха довірливих громадян.
 
Учорашні «регіонали» займаються пустопорожнім критиканством нинішньої влади, бо не надають жодних конкретних пропозицій щодо реального подолання економічних проблем.
 
Яскраві приклади тому — емоційні, але суто популістські виступи нардепа Вадима Рабіновича, до речі, особи з кримінальним минулим.
 
До того ж чимало демагогів-«регіоналів» уже встигли проявити себе з гіршого боку, перебуваючи при владі за часів «царювання» Віктора Януковича. Незважаючи на це, представники «Опоблоку» та «За життя» відверто спекулюють економічними негараздами, більша частина яких є наслідком розв’язаної Росією спочатку економічної війни проти України (згадаймо бодай блокаду українських товарів), а потім і воєнної агресії.
 
Я не збираюся бути адвокатом нинішньої влади в Україні — гріхів у неї забагато, але це окрема тема для серйозного аналізу. Нині ж мова про таке ганебне явище, як державна зрада.
 
За своєю суттю, «Опоблок» та «За життя» є жорсткою опозицією не лише до теперішньої влади, скільки, насамперед, до Української держави.
 
Зокрема, нардепи Юрій Бойко, Євген Мураєв, Вадим Рабінович, Олександр Вілкул, Вадим Новинський, Нестор Шуфрич, Михайло Добкін та інші колишні «регіонали» нині з екранів телевізорів б’ють себе в груди, самоназиваючись представниками «партії миру» і «носіями добра».
 
Ці так звані добродії постійно йменують провладні партії та демократичну, патріотичну опозицію «партіями війни» та уникають критики на адресу імперської Росії з її агресивною політикою по відношенню до України.
 
Щодо український «партій війни», то такі серйозні звинувачення варті того, щоб у них належним чином розібратися. На моє глибоке переконання, обґрунтоване численними фактами, «партій війни» в Україні взагалі немає.
 
Адже жодна політична партія в нашій країні не виступає з агресивними закликами чи звинуваченнями по відношенню до будь-якої іншої держави.
 
Навпаки, всі українські партії висловлюються за мирне, добросусідське вирішення всіх існуючих проблем, за налаго­дження дружніх, взаємовигідних відносин з усіма країнами.
 
А ось партії захисників України, які рішуче виступають проти агресивної політики Росії, відстоюючи незалежність і територіальну цілісність рідної країни, у нас є і їх багато.
 
Це саме ті партії, які «Опоблок» і «За життя» цинічно та абсолютно безпідставно називають «партіями війни».
 
А чого ж хочуть «партії миру», які так велично себе йменують? За що вони борються? Можливо, це пацифісти? Але ж пацифісти рішуче виступають проти будь-яких воєн, жорстко, безжалісно критикують агресорів.
 
А ви чули коли-небудь із вуст членів «Опоблоку» чи партії «За життя» бодай якісь критичні зауваження на адресу Росії, що розв’язала гібридну війну проти України? Отже, на роль пацифістів ці політсили явно не тягнуть.
 
Говорячи про «мир за будь-яку ціну», вони фактично виступають за виконання всіх політичних та економічних забаганок Кремля, за капітуляцію України, яка призведе до жахливих наслідків для всього українського народу.
 
Про таких горе-політиків, запроданців ще Тарас Шевченко писав: «Раби, подножки, грязь Москви...»
 
Колишні «регіонали» страшенно піклуються про якісь вигадані «утиски» російськомовних, не помічаючи, в якому жалюгідному стані перебуває українська мова, та всіляко протидіючи її повноцінному відродженню. 
 
Більшість лідерів «Опоблоку» є віруючими Української православної церкви Московського патріархату. І в цьому не було б нічого поганого, якби УПЦ МП не була де-факто російською церквою в Україні, котра під прикриттям віри проводить затяту антиукраїнську політику.
 
Не дарма ЗМІ критикують УПЦ МП за чітко виражену антиукраїнську позицію, якої вона притримуються впродовж усієї російсько-української війни.
 
Зокрема, митрополит Онуфрій публічно не підтримує вшанування пам’яті загиблих у зоні АТО українських вояків, називає донецьких та луганських сепаратистів «ополченцями» та цинічно заявляє, що Голодомор 1932-33 рр. український народ «заслужив».
 
Також він активно співпрацює з колишніми членами ПР, зокрема з нардепом Вадимом Новинським, разом вони беруть участь в офіційних заходах.
 
Так, учасники хресної ходи УПЦ МП 27 липня 2016 р. у Києві йшли з російськими імперськими прапорами та георгіївськими стрічками.
 
Серед учасників цього цинічного антиукраїнського дійства були, крім Новинського, Ю. Бойко, Н. Шуфрич, О. Вілкул та багато інших «опозиціонерів».
 
До речі, організатори та учасники цього антиукраїнського шабашу брутально порушили цілу низку статей Конституції України.
 
Чому ж жодного з них так і не притягнуто до відповідальності? Адже безкарність за очевидні злочини — заохочення до нових антидержавних дій.
 
Давно вже настав час правоохоронним органам використати силу праведного Закону! Ще римський політичний діяч Марк Цицерон чітко артикулював: «Ми маємо стати рабами законів, щоб бути вільними». Актуальний цей вислів і нині. 
 
Сергій ЛЯХ
Кам’янське, Дніпропетровська область

  • Свiтло волi i в рабiв запалює iскру свободи

    Ленінсько-сталінські мічуринці усі 75 років більшовицької терористичної диктатури здійснювали колосальну селекційну роботу: винищували під корінь українську еліту, свідомих і освічених громадян, які не сприймали свого рабського становища, активно чи пасивно чинили йому опір. >>

  • Вовчі закони олігархів чи демократичні засади?

    Цього року відзначимо 27-му річницю незалежності України. Багато людей iз незалежністю нашої держави пов’язували надії на краще, заможніше життя. Проте так не сталося. На превеликий жаль, на крилах незалежності Україна не піднялася вгору, а почала котитися донизу й стала однією з найбідніших країн Є >>

  • ПОЛІТПАРНАС: Лабіринт

    Наше життя — це вічні мандри у темнім лабіринті долі. Петляють успіху меандри, що визначають наші долі. >>

  • Корупція — короста на тілі держави

    Доброго дня, шановна редакціє! Я не належу до жодної партії чи політсили, я — звичайний громадянин нашої багатостраждальної України, який не може більше спокійно дивитися на той безмір, який твориться у нашій державі. >>